Трансмісія, вино і хеві-метал: як на Подолі вечорами ремонтують велосипеди для жителів звільнених територій

“Що потрібно взяти з собою: 

• Рукавички 
• Воду 
• Одяг, який не шкода 

Велосипеди вже чекають на вас, тому велике прохання не запізнюватися!” – чат проєкту “Сміливі велосипеди”.

Бар і велосипеди на стелі

Вечір буднього літнього дня, 18:00, толока у веломайстерні на Подолі. Попереду – кілька годин серед людей, які прийшли ремонтувати чужі старі велики. Навіщо? Бо вони потрібні жителям деокупованих територій та переселенцям. 

Біля входу у дворі – близько десятка роверів у різному стані. Всі вони не схожі на ті, що катаються київськими вулицями: інші конструкції, кошики, рами.

Де ж я схожі бачила? Точно, у Копенгагені. Як мені потім розкажуть, ці велосипеди приїхали з Нідерландів. Є організації, які збирають їх по країні та відправляють сюди. 

У Скандинавії та Нідерландах розвинена велокультура. Там біля велосипедних світлофорів є виступи, щоб ставити ноги, поки чекаєш зелений.

Проте лагодити та утилізувати ровери настільки дорого, що їх просто… лишають на вулиці. Купують собі нові, а непотрібні роками можуть стояти на всіх вітрах. А вітрів там вистачає.

Але час, воду і вулицю велосипеди проживають досить легко: майже завжди їх можна полагодити і передати новим власникам.

Сходяться волонтери: хлопець із дівчиною, ще двоє чоловіків.

Дівчина у сукні з ниточкою намиста на шиї стоїть трохи далі, мабуть, прийшла у кафе…

— Це ви журналістка? — питає мене. — Я Марія Леонтьєва, координаторка велотолок. Не ремонтую, навіть не знаю, як це робиться. Ходімо, я вам тут все покажу.

Ми по дошці для вивозу велосипедів спускаємося у майстерню. А там… Там ровери просто всюди! Стоять, лежать, висять на стінах і навіть на стелі.

У кутку дбайливо розставлені різні інструменти, посередині приміщення – стійка, на яку вішають велики для зручного ремонту. А навпроти… бар. А шо такоє? Це місце, куди приходиш покрутити гайки під щось смачненьке. 

Ми хеві-металісти

Марія одразу переходить до суті: ось вам цифри і статистика:

• За одну велотолоку ремонтують 3-5 велосипедів.
• На толоку приходить щоразу від 2 до 20 волонтерів.
• 165 великів відремонтували від старту проекту.
• Близько 20 штук зараз на складі готують до відправки.

Марія знає свою справу. А де її велосипед?

– Я сама з Криму. Мій велосипед там. Чекає мене…

Проєкт “Сміливі велосипеди” стартував у листопаді минулого року, організатор – БФ “Сміливі”, який займається допомогою жителям звільнених територій.

Марія уже була волонтеркою фонду, але захотіла саме у цей проєкт:

– Бачу у подруги сторіз, що є різні вакансії – типу, хто хоче приєднатися. Я така: ок, клас, хочу допомагати, хочу себе десь задіяти. Тож тепер займаюсь тут організацією, спілкуюся з майстрами і волонтерами.  

Велосипед можна отримати через сайт, заповнивши гугл-форму. Є варіант попросити транспорт суто для себе, але краще нехай це зробить представник громади.

– Треба вказати, скільки і кому саме потрібні велосипеди, – розповідає Марія. – Ми орієнтуємося більше на людей, які працюють у сфері інфраструктури: наприклад, залюбки передаємо комунальникам, лікарям, енергетикам. Маємо знати, що переданий велосипед використовуватимуть по-максимуму. 

Повз пробігає Юля, у неї в руках хвилину тому було біле вино, а зараз трансмісія:

– Ми хеві-металісти!

Велотолока схожа на рок-концерт: багато металу, рукавиць з обрізаними пальцями, ритму, довгого волосся і вогню в очах.

Рубашки для великів

— А де рубашка? — залітає з вулиці спантеличений волонтер.

Озираюсь, може, десь висить… Нема. А, це ж деталь для велосипеда.

Власник майстерні Олексій Хворостенко уже по неї побіг. Бо рубашки тут для великів, а не для людей.

Біжу за ним:

— Як вам двіж у майстерні?

— Мені подобається. Тут вчаться, спілкуються. Ми робимо важливу справу. Ремонтуємо велосипеди для людей, які люблять на них кататися, хоч деякі з них про це ще не знають.

Такі толоки – спосіб навернути людей у свою велосипедну віру. Тут місце, де можна і ремонтувати, і каву чи вино пити, і велотолоки проводити. Це не просто майстерня, це культурний простір. А Юля тут ще й зі своїм хлопцем познайомилась.

— Це правда! – кричить з двору Юля.

Олексій раптом прислухається: надворі двоє учасників толоки не можуть визначитися, яку сам деталь потрібно замінити.

Я питаю, чи не піти нам до них, проте він хитає головою – розберуться:

– Ми не даємо велосипеди так, що от на тобі, працюй. Ми з’єднуємо волонтерів одне з одним. Я кажу: “Знайомтесь, працюйте разом”. Це інший рівень комунікації, коли є спільна ціль. Та й дружать потім. Он дівчата роблять разом покатухи.

Сьогодні особливий день — ремонт першого вантажного велосипеда, який потрапив в Україну. Ним займаються зараз хлопець та дівчина.

А ще на вільні руки чекає чорний стильний Old Dutch – класичний “голландець”. Він наче Харлей Девідсон серед велосипедів. І скоро почне нове життя у Бучі, Торецьку чи Херсоні.

Булочка з мастилом

Тут різні велосипеди і різні люди. Серед них Вас:

– Ми його називаємо Василем, – згадує Марія. – З початку повтомасшабного вторгнення він донатив з дому, з Румунії. Переймався тим, що у нас тут відбувається. Минулої зими якось він зрозумів: донати більше не радують. 

І поїхав в Україну волонтерити. Причому їхав не пустим – привіз машину “швидкої”. Але у нього немає прав! Тож найняв людину, яка поїхала з ним. 

Хтось приходить на велотолоки, щоб після роботи зробити  щось руками. Олексій каже, що нині багато професій, які не дають нам відчуття виконаної роботи. 

Складно помацати працю айтівця чи маркетолога. А сюди прийшов, взяв те, що не їде. Полагодив. Поїхало. Розумієш, що зробив щось. І зробив добре.

Великий вантажний велосипед кружляє двором: відремонтований транспорт збираються везти на склад. Звідти двоколісні поїдуть Новою Поштою або разом із гуманітарними вантажами на деокуповані території. 

Зараз майже 8 вечора, фізична робота викликає спрагу та апетит. З’являється пляшка квасу і склянки.

Волонтер Георгій дістає булочку з грибами і відщипує від неї руками, перемазаними у велосипедному мастилі, шматочки. Один дає мені. Смачно.

Навіть якби ми гризли велосипедні рами, було б смачно. Така тут атмосфера. Наприкінці велотолоки знаходиться робота і для мене: клеїти стікери на готові велосипеди. Тут наліпки “Сміливих”, організацій, які беруть участь у транші великів до України, та спонсорів. До нових власників велосипеди їдуть гарними.

Я прощаюся з усіма і дякую. Відчуття, що йду з рок-концерту: наповнена, натхненна і з вогнем в очах.

Звичайні велосипедисти приходять сюди, щоб інші, незнайомі їм люди, теж стали велосипедистами. При цьому роблять це з задоволенням і запалом. 

Читайте ще про крутих київських волонтерів:

• як на польовій кухні у місті годують і роблять батончики для військових;
• як волонтерка Ольга Куракіна і спільнота Лад плетуть кікімори;
• як перевіряють машини для військових волонтери проєкту “42 тачки”.

Ольга Бродська

журналістка