Про зраду: як після неї жити далі?

Інколи я думаю: як мені за досить короткий період життя вдалось прожити стільки історій, що на кожну тему колонки у мене є якщо не одна, то і дві розповіді? Може, це сталося тому, що я намагалась таки знайти те, що мені було треба – і не зупинялась?

Так от, про зраду. Колись давно, на останніх моїх курсах в універі я познайомилась з хлопцем.

Ми почали зустрічатись – і це справді було серйозно. Він познайомився з моєю мамою, я з його батьками. Майже півтора роки разом – і вже будували плани на спільне майбутнє.

У мене ще був попереду п’ятий курс, а він закінчив свій інститут і поїхав додому відпрацьовувати обов’язковий рік на роботі. Все було чудово, між нашими містами – кілька годин їзди. Ми бачилися, частіше я приїздила до нього, бо там Карпати, природа і краса.

Ну що могло піти не так?

Якось він звонить в недомовлений час і каже: “я одружуюсь”.

І по тону я точно зрозуміла, що не зі мною. Увіть собі мій шок?

А ситуація така: він переспав з одною дівчиною, вона завагітніла, сказала батькам, тато там серйозний, а містечко маленьке. Ну то мого чувака приперли до стінки: або ти женишся і не позориш мою доньку, або можеш бути певним, що твоя кар’єра вже закінчилась, навіть не почавшись.

Ну що, хлопець вирішив бути чесним і вибрав одружуватись. Ну і повідомив про такий важливий крок мені телефоном.

Як же мені було боляче тоді! Бо виходить, що він спав з нею між моїми приїздами, раз там термін виявився таким, коли вже не можна було зробити аборт.

Він одночасно показував мені красу Карпат – і планував побачення з нею. І якби вона не завагітніла (ну чому ж не одягти презерватив, питається?), то я би і не дізналася про його зради.

Бо він же не лише зрадив мене фізично, він похєрив всі наші плани, розбив те майбутнє, яке здавалося мені чудовим і дуже близьким. Коротше, останній рік в універі мені не було діла до хлопців, я занурилась в навчання і з часом рана затягнулась.

Вже після випускного ми якось пішли на пиво великою компанією, де був і мій колишній викладач. Ми нарешті роззнайомилися як просто собі люди, та і старший він був за мене лише на кілька років.

Протягом двох літніх місяців ми часто збиралися і нам всім разом було цікаво: то в музей підемо, то на виставку, то ще кудись завіємось. Ну і звичайно ж, я помітила, що той викладач приділяє мені увагу трохи більшу, ніж до просто приятельки.

Ми почали зустрічатись. Він виявився дуже ніжним і дуже розуміючим коханцем. І все було чудово до одного для, аж поки його дівчина не повернулася з-за кордону. Чувак просто вирішив не казати про неї – і навіть не розумію, як оцінювати ту його зраду.

Бо про мене він теж не говорив своїй дівчині: ми зрозуміли, що нас двоє, емпіричним шляхом. Тоді всією компанією приїхали до нього тусити на квартиру, як ми і зазвичай робили вже багато разів, а вона відкрила нам двері.

А ще цей “чудовий” хлопець нагородив мене невеличким букетом хвороб, про які дізналась трохи пізніше. Це був дуже неприємний сюрприз, який я отримала постфактум і про який мені довелося поговорити з тим чуваком. І ця розмова теж не була чудовою, якщо чесно.

Як розпізнати зраду?

І тепер думаю: а я могла тоді помітити, що в одних та других стосунках щось не так? Може, я тоді більше довіряла людям? Чи була впевненою, що їхні слова – це правда?

Чи просто мені не хотілося бачити, що щось не так? Можливо, якби з першим ми жили разом чи були поруч більше часу, то я б побачила якісь ознаки чи відчула, що щось не так.

Зі мною погоджується Ганна Шевченко, психотерапевтка, членкиня Європейської Асоціації Гештальт Терапевтів (ЕАГТ) та Національної Асоціації Гештальт терапевтів України (НАГТУ).

Ганна Шевченко

психотерапевтка, членкиня Європейської Асоціації Гештальт Терапевтів (ЕАГТ) та Національної Асоціації Гештальт терапевтів України (НАГТУ).

“Якщо дійсно партнер/партнерка зраджує вам, то цілком ймовірно, що ви це відчуєте на тілесному і, звісно ж, на емоційному рівні.

Також майже завжди маркером є уникнення будь-якого тілесного контакту. Можуть зникнути звичні для пари тілесні ритуали, обійми, дотики та, звичайно, секс”.

Для мене зрада – це недотримання домовленостей. Наприклад, у нас з чоловіком – моногамний шлюб і ми ще на початку наших стосунків домовились, що наш союз – закритий і ми нікого, крім нас, не потребуємо в ньому.

Принаймні поки-що, поки ми не передомовились на щось інше. І мені, і йому важливо бути єдиними партнерами як на тілесному, так і на емоційному рівні.

Союзи інших людей можуть бути іншими – і зрада для них теж може означати щось інше, та все одно це буде порушенням домовленостей. Знаю пари, для яких секс з іншими людьми – це окей, якщо партнер/партнерка скаже про своє побачення заздалегідь.

Для когось зрада – це закохатись в іншу людину, а для когось така ситуація буде просто смішною та пікантною історією за вечірнім чаєм.

Тоді, в тих двох ситуаціях, про які написала на початку колонки, крім самої зради, я ще й отримала досвід недовіри.

І довгі роки, навіть в найкращі моменти, мене роз’їдали сумніви: а чи не бреше мені людина? Чи я цінна для неї? Чи вона справді обрала мене?

Бо у мене був незакритий гештальт: ні з одним, ні з іншим я таки не проговорила ситуацію, що склалася – а просто вибирала різко поставити крапку, заблокувати людину к чортовій матері і більше ніколи й за жодних обставин не проговорювати це. Ну і, звичайно, картати себе, бо треба було бути більш люблячою/уважнішою/додайте своє.

“Найгірше, що ви можете для себе зробити – це звинувачувати себе у тому, що сталося, – наголошує психотерапевтка. – Тому дуже раджу, окрім дружньої підтримки та інших звичних способів, звернутися за професійною допомогою до психотерапевта. Адже зрада партнера/ки є однією з нормативних криз нашого життя”.

Але як говорити про зраду?

“Якщо у вас дійсно є прямі і непрямі підтвердження зради, то потрібно спробувати вийти на щиру і відверту розмову, – говорить Ганна Шевченко. – Тут головне говорити про свої власні почуття – страх загубити важливі стосунки, біль, образу. Дуже важко в такому випадку обійтися без претензій та звинувачень, думаю, їх вартує емоційно донести, це дасть змогу рухатися далі.

Оскільки затамовані злість та образа можуть загнати в депресивний стан і ніяк не покращать становище. Після того, як пристрасті вщухнуть, потрібно спробувати збудувати конструктивний щирий діалог без звинувачень і претензій, який дасть змогу зрозуміти як рухатися далі”.

Розумію, що ми всі – люди і можемо обирати різне в цій ситуації. Хтось вважає, що легше не звертати увагу і точно не знати, що партнер чи партнерка ходить наліво. Особливо, якщо є страх втратити все: стабільне життя, певний рівень сім’ї і так далі.

Хтось обирає поговорити – і розійтись. Важко пробачити втрату довіри і є величезна ймовірність, що ви знову і знову повертатиметесь до ситуації – і знову вам буде боляче. Насправді і чоловіки, і жінки однаково проживають зраду. Бо, на думку психотерапевтки, у нас у всіх одні й ті самі базові потреби у безпеці, визнанні та близькості. Ми всі вразливі і потребуємо любові та підтримки.

А якщо ви вирішили все-таки залишитись парою далі? І це бажання обох людей?

Ну як мінімум, почати ходити на сімейну терапію. Може, вдасться розкопати, які саме незакриті потреби у вас є і зрадою ви або паш партнер/партнерка вирішили закрити. Сімейна терапія може мати і протилежний наслідок: ви таки розійдетесь. Або, навпаки, ваш союз стане намагато міцнішим.

Ганна Шевченко наголошує: якщо вам важливо зберегти стосунки, потрібно врахувати, що вихід з цієї ситуації може зайняти багато сил та часу.

“Ситуація зради може стати або величезною драмою, де ви жертва; або ж цінним даром повернення до себе, глибинного розуміння своїх почуттів, бажань та цінностей, – каже психотерапевтка. – Після проживання такої ситуації ви можете вийти на якісно новий рівень розуміння себе та партнера/ки. Це може стати своєрідним квантовим стрибком вашого свідомого творення життя. Вибір за вами!”