10 Серпня, 2023
вечірнє місто
Вечір на воді: як у Новодністровську приборкують дракона
Автор: Кущенко Олена
А вам доводилося плавати на драконі? Ще й на десятимісному? В Новодністровську Чернівецької області таке роблять регулярно.
Група дорослих людей збирається двічі на тиждень, аби провести вечір на Дністрі та повеслувати на драгонботі.
Це не просто спорт, це ком’юніті
Директорка комунальної ТРК «На своїй хвилі», мама 3 дітей і веслувальниця на драгонботі Анастасія Жалюк підвозить мене на автомобілі.
По дорозі розповідає: «Я завжди вважала себе не спортивною. В школі з усіх предметів були відмінні оцінки, крім фізкультури. Кілька стрибків через «козла» впевнили мене в думці, що спорт — то не моє. Відчувала себе мішком картоплі чи згустком желе. А тут відчула, що можу», — каже Настя.
Анастасія говорить, що драгонбот не просто «спорт заради спорту» — це ком’юніті, тусовка.
«Ми всі абсолютно різні, але ми дружимо», — стверджує жінка.
Її шлях в драгонбот почався у 2018-19 році з того, що Анастасія була «черговою мамою». «Ми приходили на пляж з подругами та дітьми. Поки інші мами тренувались, я дивилась за дітьми. Отак стоїш і рахуєш, щоб було 10 голів. Для мене це теж була перезагрузка. Бо коли відповідаєш за дітей, то вже про роботу не думаєш. Коли мала змогу залишати меншого сина вдома, то й собі взялася за весло», — пригадує Анастасія.
Освоєння драгонботу починається з останньої лави. Адже там є можливість допустити помилки, які не дуже впливатимуть на рух човна. На перших лавах помилки вартують дорого.
«Поки не прогребеш певну кількість часу, а рухи не стануть автоматичними, то здається, що складно. Спочатку налягаєш на руки, а потім починає працювати спина, стегна. Важко думати одночасно тут рука, тут нога, тут треба нахилятися. Але це як і у водінні машини. Спочатку складно за всім одночасно слідкувати, а потім починаєш отримувати задоволення», — говорить Жалюк.
Ми чекаємо учасників біля вицвілих на сонці, фарбованих блакитною фарбою будиночків веслувальної бази. Тут можна перевдягнутися і залишити речі.
Як все починалося
Вечори на драгонботі в Новодністровську стали можливими завдяки вихідцю з міста Олександру Крутію. Він нині мешкає в Києві, переймається розвитком туристичного потенціалу рідного міста. У 2017 році спитав, що потрібно місту, місцеві попросили драгонбота.
Організовувати зустрічі і вихід на воду попросили Ганну Піжевську. Вона — головна спеціалістка відділу інвестицій та євроінтеграції міської ради, постійно бере участь в організації спортивних заходів.
Думала, що займатиметься драгонботом тимчасово, поки знайдуть тренера, а вийшло так, що вже чотири роки тренує любителів повеслувати.
За заняття учасники не платять, а роблять щомісячні членські внески, які витрачають на обладнання та утримання човна.
Команда веслувальників на драгонботі в Новодністровську єдина в Чернівецькій області. Вони беруть участь у змаганнях, хоча професійних спортсменів серед них немає.
«Коли ми вперше поїхали на Чемпіонат України, то були люди, які сідали в драгонбот вперше. У нас маленьке місто, тому зібрати команду професійних спортсменів дуже важко.
У великих містах, де розвивається байдарковий спорт, зробити це значно легше, — розповідає Ганна Піжевська. — Існує стереотип, що веслувати можуть лише люди, які з дитинства цим займаються. Але це не так».
Причини проводити вечори на драгонботі в усіх схожі: це перезавантаження після робочого дня, фізична активність, і звісно ж, спілкування.
Ірина Шундрій, кореспондентка місцевого радіо, а нині мама в декреті, ходить на драгонбот, бо їй подобається активний спосіб життя.
Раніше вона жила в Одесі займалась спортивним туризмом, плавала на катамаранах та байдарках. А після переїзду до Новодністровська сіла за весло драгонбота.
«Люблю командний спорт», — посміхається Ірина.
Бухгалтерка Оксана Мікулінська говорить, що раніше ходила на веслування, потім була перерва, а тепер знову відновила заняття.
«Я відпочивала на березі Дністра з дітьми, бачу — гребуть, захотілося й собі», — сміється жінка.
Для неї це відпочинок та фізичні вправи.
Вихід дракона
Дракон покидає своє лігво. На спеціальній тачці-лафеті 12 метровий та 250 кілограмовий човен вивозять на воду.
Голову і хвоста приєднують тільки на змагання і показові виступи. Кажуть, що під час першого виходу на воду є традиція нагодувати дракона травою. Сьогодні ж дракон без голови.
«Плавати вмієте?», — запитує в мене тренерка Ганна Піжевська.
«А що доведеться?» — про всяк випадок цікавлюсь.
«Ми не плануємо перевертатися, але я зобов’язана запитати, чи вміє людина плавати, чи потрібен жилет. Бо є люди, які бояться, яким комфортніше в жилеті», — пояснює тренерка.
Від жилета відмовляюсь, хоча перспектива перевернутися у Дністер, де глибина подекуди сягає півсотні метрів, трохи лякає.
«Драгонбот унікальний вид веслування, де людина зовсім без досвіду може через три тренування відчувати себе справжнім спортсменом, — говорить Ганна.
Тут не важка техніка веслування, до того ж командна робота. Якщо щось не так зробиш, тебе підтримають, підкажуть. Я сама веслуванням ніколи не займалась та й плаваю погано. Тут важлива робота команди. Я можу на тренування не прийти, а вони все одно збираються».
Перед запливом слід розім’яти м’язи. Спортсмени стають на пляжі колом, роблять розминку, до них приєднується біло-руда киця і треться об ноги Ані.
Дністер — найбільша цінність
«Я зараз покажу, як треба заходити на човен, а ви повторюйте за мною», — каже Ганна.
Вона легко й невимушено за кілька кроків опиняється у хвості драгонбота.
Настає моя черга. Від першого ж мого кроку човен хитає. Відчуваю себе величезною неповороткою черепахою.
Кілька лавок, які треба переступити, щоб дістатися до останньої, здаються нескінченною смугою перешкод. Найбільше боюсь не за себе, а щоб у воду не шубовснули телефон та диктофон. Зашпортуюсь у забутих кимось пластикових пляшках з водою.
За мною місця займають веслувальники. Сьогодні їх шестеро.
Попереду, на першій лаві журналістка Анастасія Жалюк і електрогазозварювальник Сергій Урядов. Вони задають ритм і швидкість човнові.
У веслуванні на драгонботі на першому місці синхронність. Веслувальники мають відчувати одне одного, рухатись в одному ритмі, стати одним цілим.
Команда склалась. Здається, ніби навіть руки з веслом підіймаються на одну висоту. Я тут поки що чужорідний елемент.
«Нахиляйтесь разом з ними, — вчить мене Ганна. — Одна нога має впиратися в бар’єр спереду, а друга п’яткою позаду, і ніби штовхаєте човна».
Тренерка показує, як правильно тримати весло, воно має входити в воду, вертикально, як лопата, що копає.
Моя рука чомусь чіпляється за борт: виявляється, я задалеко від нього сіла. Пара сантиметрів відіграють роль. Коли стегно впирається у човен, тоді рука не чіпляється.
Від незвички терпнуть ноги і страшенно болить спина. Не завжди виходить синхронізуватися.
«Якщо хоча б через раз будете потрапляти в ритм, це вже добре», — каже Ганна.
Ганна говорить, що веслування — це кардіонавантаження для тих, хто не може, наприклад, бігати: «Буває так, що болять коліна, і людині не можна бігати, а навантаження потрібні. Під час веслування задіяні ті групи м’язів, які більш ніде так не працюють».
Я намагаюсь приєднатися до ритму команди. Ретельно слідкую, чи правильно руки тримають весло, чи впираються ноги в опору, чи перпендикулярно входить весло у воду, і гублюсь серед кількості одночасних рухів.
Учасники більшість часу мовчать, чи то зосереджені на веслуванні, чи соромляться чужої людини.
Природа цього дня не послала дощ, зате нагородила хвилями. Веслувати з незвички ще й з хвилями важко.
Коли не встигаєш синхронно пірнути веслом, летять бризки, розпливаються краплями на бузковій футболці бізнесмена Василя Лутчака, що сидить попереду.
Сонце вже починає спускатися за ліс, останніми променями засліплює очі. Вода омиває руки теплом.
На Дністер варто вийти хоча б тому, що тут неймовірні краєвиди. Широке плесо темно-синьої води заворожує.
Коли весло пірнає у хвилю, бульбашки повітря пливуть від весла до весла. Нетренованому оку спочатку здається, що то щось, чи хтось пливе у воді.
На хвилях гойдається в човні самотній рибалка.
Він радісно вітається, кричить: «Ви молодці, особливо, та, що позаду», — маючи на увазі Ганну, яка приклавши дашком руку до чола, слідкує за маршрутом, як справжній капітан.
«Нам усі заздрять, — каже Ганна, — коли я виставляю сторіс, то колеги з інших міст захоплюються природою і обіцяють приїхати потренуватися на Дністер».
«Дністер — наша велика цінність», — каже Анастасія Жалюк.
Плюс 8 кілометрів і мінус 600 кілокалорій
Півгодини в один бік, короткий відпочинок і можна вирушати в зворотній бік. Розворот біля очерету.
Сонце тепер позаду і вже не сліпить. Зате хвилі все вищі.
Я вже не потрапляю в ритм команди і все більше просто милуюсь природою, відклавши весло. Подолано близько 8 кілометрів і спалено приблизно 600 кілокалорій.
Рибалка посеред Дністра знову махає нам рукою. Веслувальники вже трохи звиклись із моєю присутністю, починають навіть жартувати, обговорювати, що кому подарувати на день народження.
Перед фінішем Ганна пропонує зробити 70 швидких інтенсивних гребків. Я не беру участь, а тільки похитуюсь в такт, намагаючись зафільмувати таку швидку роботу. Ритмічно, злагоджено, під чіткий відлік долаються останні метри до берега.
На воду сходить човен з рибалками, вони про щось весело переговорюються з веслувальниками, забувши на кладці собаку. Доводиться повертатися, джек-рассел звично стрибає на борт.
Альона Грищук, каже, що після тренування відчувається легкість та бадьорість. Вона за професією технолог-конструктор швейних виробів. Шиє для армії форму, сумки, розгрузки.
Спочатку на веслування ходила старша сестра Альони, а потім і вона приєдналась, займається вже четвертий рік.
«Це зняття стресу після робочого дня, насолода природою та спілкування з гарною командою», — каже жінка.
В моєму тілі бадьорості поки немає, є приємна втома, страшенно хочеться їсти і спати. Я думала, що веслування — це набагато легше.
«Не забудьте зробити завтра розминку, інакше післязавтра не встанете», — нагадує мені на прощання Ганна Піжевська.
Вийти з човна вдається значно спритніше, може близькість берега надихає. Веслувальники разом беруться за візок і витягають човна на рівну місцину.
Дракон ховається в своєму лігві до наступного понеділка.
Почитати ще драйвових репортажів:
- як волонтери обкатують авто для ЗСУ;
- репортаж з київського підпільного рейву;
- прогулянка підземеллями Києва.
Ось, може вас зацікавить цим вечором
Ось про що ми пишемо в інших рубриках
«Чехи думали, що ми їмо одне сало!»: як рестораторки з Кіровоградщини готують українські страви в Чехії
«Це вам не естрада»: музкритик Філ Пухарєв написав книгу. Ось топ-5 статей, щоб відчути його стиль
Вішліст до свят від редакції Вечір.Media. А ще вішліст-бонус від знавчині гастрономії Марії Банько
«Плануємо секс і це так круто!»: чи можна підвищити лібідо — пояснює сексологиня