We will rave on putin’s grave: неоновий репортаж з підпільного київського рейву

…Той випадок, коли не знаєш, з чого почати матеріал. Хочете з наркотиків? Хоча ні, краще з БДСМ-костюмів. Проте все ж найважливіше – рівність і свобода. Та ви б бачили хлопця у традиційному китайському вбранні!

Що єднає ці всі дивні речення? Рейв. Підпільна танцювальна контркультура, оповита міфами та зневажливими поглядами. І сьогодні я її частина. З мене правда, з вас висновки, добре?

Перед подією з’являється це:

• Вхід на подію одноразовий, це для вашої безпеки, щоб не привертати на території лишньої уваги. 
• Велике прохання, до початку заходу вимкнути gps або увімкнути режим польоту у смартфонах.
• Також в екстреній ситуації ми будемо вимушені зупинити на деякий час музику, ви маєте це розуміти.

Такого не побачиш перед звичайною вечіркою, правда? Також андеграундні музичні події знамениті тим, що локацію кажуть за кілька днів до початку. А колись взагалі тільки за півгодини до старту рейвери дізнавались, де якийсь конкретний ді-джей гратиме сет. Чому так? 

Зараз розкажу, та спочатку пробіжусь під дощем.

-Ви на Laboratorium?
-Ага
-Заборонені речовини, зброя є?
-Ні, – кажу я. Аби не обшуковували кишені – у мене з собою пігулки від голови, яка боліла на дощ. Не обшукали. Заходжу.

Як виглядає місце для рейв-вечірки?

Величезний ангар. Темрява. У флуоресцентному світлі виблискують неоновими кольорами картини українських художників – не танцями єдиними. Втомився – дивись картини, на них стільки всього, що роздивлятися можна довго.

Ніяких колон, лєпніни, диванів чи бархату ви на таких заходах не зустрінете. Сцена, на якій ді-джейський пульт, власне ді-джей і трохи відвідувачів. З декорацій тільки кислотний шолом з усмішкою Чеширського кота та рогами.

Найцікавіше під стелею – асиметричні електронні трикутники, що змінюють кольори та картинки. Чи достатньо цього? Та з головою. Сюди прийшли танцювати. Роздовбувати кросівками й кедами бетонну підлогу, яка і так вже з ямками.

Хто організовував перші рейви?

А поки я вливаюсь в ритм і ненадовго відключаюсь від зовнішнього світу, почитайте трохи історії. Чому вечірки були і є стихійними? Це тягнеться ще з минулого століття, відколи рейв-рух виник. Наймасштабніші паті пройшли у 80-х у Великій Британії. Там молодь протестувала танцями проти усталених норм суспільства, дискримінації та правлячої еліти. 

Там грали неліцензовані треки у стилі техно, там вільно купували і продавали наркотики. Звісно, крім рейверів, це навряд комусь подобалось. Тож життя підпільного денсера було схожим на квест: отримав інфу про вечірку, побіг, трохи потанцював і втік, зачувши звуки поліцейських автівок.

У Європі та Америці цей танцювальний напрямок також прижився. Думаю, ви чули про Mobi, Prodigy та Scooter – перед тим, як стати всесвітньо відомими, ці музиканти вривались на рейви та писали музику спеціально для них.

А “Казантип” в українському Криму пам’ятаєте? Я мріяла потрапити туди, та була замала. На жаль, у 2013 році його закрили. Через незаконний обіг наркотиків.

Про наркотики на рейвах

Якби у мене була мета закохати вас у рейви, я б сказала, що наркота у минулому. Та це неправда.

Тому на такі вечірки запрошують освітню гостросоціальну некомерційну організацію DrugStore. У них тут свій столик, на ньому коробка з “паті боксами”. Можна безкоштовно брати.

Один такий має: оральний тест на ВІЛ для самостійного тестування, презервативи та лубриканти, розхідники для вживання сумішей, паперові різнокольорові трубочки, пластикову картку для роздроблення речовини та набір реагентів для перевірки якості речовини.

Представниця організації Тетяна каже, що організатори рейвів запрошують їх. Зі скрипом погоджується на коротке інтерв’ю:

-Ми роздаємо наші штучки для зменшення шкоди від вживання психоактивних речовин. Якщо людина щось придбала і сумнівається у складі – можна визначити за допомогою реагентів, що є в наборі. Ми розповідаємо про наш проект, запрошуємо на лекції. Також у нас можна отримати психологічну підтримку та допомогу, якщо вона потрібна. Сьогодні до нас підійшло дуже багато людей. У нас дуже крута молодь, яка хоче знати, отримувати інформацію.

Ми розповідаємо, які речовини існують, як впливають на організм, як можна зменшити шкідливий вплив. Звісно, ми не продаємо і не роздаємо наркотичні речовини. Тільки інформацію. Основна мета – просвітництво. Щоб людина розуміла наслідки, робила свідомий вибір і несла відповідальність за своє життя. Глобальна мета – щоб не вживала взагалі.

Якийсь час про рейв в Україні було дуже мало чути. Але останніми роками у Києві та інших містах з’явилися стаціонарні клуби, де проводять рейв-вечірки.

Там уже сформувалась своя тусовка і люди збираються не тільки потанцювати разом, а й просто поспілкуватись та провести час.

Так робить рейверка Аня:

-Я розійшлася з хлопцем, і мені хотілося якось фізично порухатись, прийшла на таку вечірку вперше і мені дуже сподобалось. Настільки, що я прийшла в суботу в перший день і наступного дня теж прийшла потанцювати. Зараз кожні вихідні ходжу потанцювати, зустрітися з друзями і знайомими. Як виявилося, у моїй бульбашці дуже багато людей люблять таку музику.

Чому не піти у звичайний клуб, яких набагато більше? 

-Там немає музики. Є люди, які ставлять там треки. І вони не запарюються над тим, що вони ставлять. Це не творчий процес. А у рейв-клубах музиканти, які самі пишуть музику. Плюс зараз більшість зароблених грошей, якщо не всі, київські клуби, куди я хожу, віддають на благодійність. Ну і публіка відрізняється. Років 7 назад я була у “Форсажі” і мене напрягало, що чоловіки… (підбирає слова) не дуже добре ставляться до жінок. 

Добре, що є місця, де ти можеш почувати себе комфортно і ніхто не буде до тебе приставати тільки тому, що ти у спідниці. Є свої правила і обмеження для рейверів: заборонена гендерна дискримінація, сексизм. Бувають різні кейси, але ти можеш підійти до адміністрації і людину додадуть у чорний список.

Хто приходить на рейви?

Тим часом на танцполі справжня спека. Я підкочую джинси, знімаю кофту і лишаюся у спортивному топі. На вулицю у такому вигляді виходити просто небезпечно, проте тут я вписуюсь. Навколо мене дівчата у дуже відвертих образах. Екстремально короткі спідниці, шкіряні бюстики. Або просто спіднє, а зверху боді та колготки у сітку. Чи це взагалі просто сітка?.. Багато хлопців познімали футболки та залишилися у портупеях, бусах або ланцюгах. Деякі доповнили БДСМ-луки шкіряними масками. 

Звісно, кежуалу теж вистачає. Проте тут панує свобода самовираження. Ось разом танцюють хлопці: один у кігурумі білого ведмедя, інший у білій сорочці з чорною краваткою. Трохи далі трійко друзів у гавайських сорочках з традиційними намистами-квітами.

О, гляньте, блін… Не вдається сфоткати, бо швидко танцює: чувак у масці чумного лікаря. А поряд компанія у формі різноробочих. Під самою сценою хлопець із милицею. Танцювати він не може, тож милиця у повітрі танцює за нього.

І поки я відверто офігіваю, всі інші просто відриваються. Сюди прийшли за танцями. Це ту мач серед війни?

Та ні. Кожен з нас звик по-своєму скидати напруження, боротися зі стресом, підтримувати себе. Тут немає відверто щасливих облич, це не зовсім відпочинок. Тут можна не радіти, і усмішок навколо мене небагато.

Сьогодні тут ті, хто вміє пропрацьовувати свій душевний біль через музику, яка проходить крізь тіло.

Одноманітний рваний ритм через деякий час занурює у трансовий стан, і мозок потроху починають відпускати тривожні думки, що ходять колами:

• А якщо тривога, чи не буде давки?
• Чи не прилетіло у мій дім поки я тут?
• Треба перевірити новинні пабліки…

Рейв – це не про те, щоб показати комусь свою дупу, продемонструвати нову сукню чи підчепити когось. Це про те, щоб скинути соціальні маски.

Зараз ти наскрізь спітніла, заплутане волосся схоже на мочалку, туш розтеклась. Те, що ти робиш, більше схоже на інтенсивне кардіо, ніж на танок. 

П’ятками в підлогу, руками в стелю. 

Ще давай, нехай виходять страхи, нехай пульсує кров. 

Роби це. Відчуй себе живою.

…Спілкуватися з аудиторією тут не прийнято. Але музика різко обривається і чуємо: “Слава Україні!” Гарячий натовп парою кричить у відповідь “Героям Слава!”

Виходимо на вулицю, одягаючись. Тільки зелені браслети видають місце, у якому були. Ще встигаємо на метро. Кілька пересадок, різні поїзди та вагони.

Але я бачу хлопця з привязаною на спеціальне кріплення пляшечкою мінералки. О, так, я знаю звідки ти. Сьогодні нам обом вдалося на кілька годин стати музикою і витанцювати з себе сирени та вибухи. 

І колись ми станцюємо на найбільшому рейві. Тільки там точно будуть усміхатися, там точно будемо щасливим. Не жалітимемо себе і танцюватимемо допоки не впадемо. Це буде у день нашої перемоги. 

Я уже знаю, як буде називатися вечірка: “Rave on putin’s grave”.

Ольга Бродська

журналістка