Останній вечір перед війною: як Україна готувалася до російського вторгнення

«Українська Правда» опублікувала заключний епізод подкасту «Реконструкція». Проект детально відтворює події, що відбувалися у вищих ешелонах влади та серед військового керівництва увечері 23-го лютого, а також 24-го лютого, в перший день повномасштабної російсько-української війни. Цитуємо найцікавіші уривки.

Структурувати текст нам допоміг штучний інтелект, який цього тижня «працює» на Вечір.Media редактором.

Вечір 23 лютого: передумови та обставини

«Ввечері 23-го лютого […] вперше в історії майже всі олігархи та крупні бізнесмени зібрались на Банковій, щоб отримати відповідь — бути чи не бути великій війні. Коли […] останні усміхнені бізнесмени розійшлись по домівках, а не побігли штурмувати аеропорти, стало очевидно, що ніякого вторгнення Зеленський їм, принаймні на цю ніч, не обіцяв».

«[…] близько 21-ї години сам президент зібрав у своєму кабінеті спічрайтерів […] Як розповідають люди, присутні тоді в кімнаті, в той момент президент був сконцентрований, “як водій, що керує автомобілем вночі”».

«Більшість військового і політичного командування сходились на тому, що безсумнівно готується велика ескалація на Донбасі. Туди якраз були спрямовані основні українські сили».

Кирило Буданов, очільник ГУР: «Путін прийняв остаточне рішення про початок бойових дій близько 15:00 23 числа. До обіду 23 числа йшли ще певні вагання, підготування […] Він приймав рішення особисто, хочу це підкреслити».

Андрій Єрмак, керівник Офісу президента: «О пів на другу ночі я з Офісу пішов. Президент теж десь біля першої поїхав […] Резніков мене набрав десь о другій чи третій ночі […] Це уже було зрозуміло, що починається».

Ніч на 24 лютого: початок вторгнення

Сергій Дейнеко, голова Прикордонної служби: «Всі вважають, що вторгнення розпочалося в 4:00, але це не дуже коректно, бо вторгнення почалося о 3:40 на ділянці Луганського прикордонного загону […] Російські сили напали на загін, зав’язався бій, одразу ми мали першого загиблого в цій повномасштабній війні».

Кирило Буданов: «Ми ввечері сходили в магазин на Петрівці, продуктовий. Гарно це пам’ятаю. Там купили продукти, я і дружина. Заселились у кабінет, лягли, розмовляли з нею, чекали. Потім я трошки задрімав […] Реально десь о 4:20 вже почало прилітати, бо ракети були вже в повітрі, певний час вони ще летіли».

Олена Зеленська, Перша леді: «Я пам’ятаю, що я прокинулась від дивних звуків за вікном. Як усі, мабуть. Темно, була ж ніч тоді. І я дивлюсь, що Володимира поруч немає. Я пішла до сусідньої кімнати, знайшла його. Він уже був одягнений, в костюмі, але без краватки. Я запитала, що відбувається. І він сказав тільки: “Почалось”».

24 лютого: перший день війни

Олексій Резніков, екс-міністр оборони України: «Коли ти заходив у будівлю Міністерства оборони до того – там же купа постів, – то всі хлопці чергові стояли просто в формі. А коли я заїхав близько 5-ої ранку 24-го, то всі вони вже були в бронежилетах, в шоломах, з автоматами, з ріжками […] І миттєво почали рости мішки, з яких робилися укріплення, бойові позиції».

«[…] близько 7-ої ранку […] Зеленський зі свого кабінету просто напряму набрав Бориса Джонсона, щоб попросити про допомогу. А ще були розмови з президентами Польщі Анджеєм Дудою та Литви Ґітанасом Науседою».

Борис Джонсон, екс-прем’єр-міністр Великої Британії: «[…] сказали, що путін напав, почалося вторгнення. І я, певно, сказав щось жахливе англійською, не буду тут цього дослівно повторювати, але я дозволив ненормативній лексиці вирватися з моїх вуст».

Давид Арахамія, лідер фракції «Слуга народу» [про президентський бункер]: «”Так виглядає, чесно кажучи, як у фільмі “Сталкер”. Можливо, хтось був у Первомайську в музеї ракетних військ, там, де стратегічна ядерна зброя стояла колись […] От це десь такий же самий експірієнс».

Олексій Кубраков, міністр розвитку громад і територій України: «Ти не розумієш, нагорі день чи ніч […] А друге – це коли інтернет пару разів пропадав…Таке відчуття одразу… Хоп – і все, не знаєш, що у світі відбувається. А щодо повітря, то просто стали потім виходити дихати, хоча б десь біля Офісу».

Давид Арахамія: «Cпав президент взагалі в такому закутку, навіть мені було шкода його. Я кажу: “Давай мінятися”. Тому що там, де ми жили, місця було навіть трошки побільше, ніж у президента. Ну, спартанські, я б так сказав, умови».

Руслан Стефанчук, спікер ВРУ : «Кожного дня ми змінювали локацію, ночували в іншому місці, в якихось випадкових людей, але ми були в досяжності до Києва».

Олександр Кубраков: «[…] ми почали шукати поїзд, щоб можна було вивезти міністрів […] Ніяких він не мав ознак, навіть вагони подекуди були різні […] їхали ми годин 20 […] було єдине відчуття: ми маємо повернутись. І насправді це трапилось досить швидко».

Андрій Маліновський: «[…] неточна стрільба в них була, проблеми з визначенням наших координат […] Оце нам на руку було».

Кирило Буданов: «Їх погубило те, що у нас був задум, їхній план. І тому вся їхня надія на раптові дії була зруйнована в той перший день, коли вони не змогли посадити жоден з літаків».

Борис Джонсон: «Військова розвідка говорила і мені, і нашим друзям у Вашингтоні, що Україна не зможе протриматися дуже довго. Я не думав, що вони мали рацію. Я знав, що українці не захочуть бути завойованими росіянами».

Автор фото на головній сторінці: Михайло Палінчак. Всі фото запозичені із сайту war.ukraine.ua

Філ Пухарєв