Вершники Апокаліпсису скачуть на фронт в Україні: теплий репортаж про Чуму та Смерть

Вершники Апокаліпсису заснували ГО. Чума займається документами та фінансами, а Смерть обробляє запити.

Голод та Війна спочатку також були, але зараз займаються іншими справами спільного апокаліпсису.

На відміну від біблійних пророцтв, ці Вершники хочуть врятувати світ.

Вони волонтери. Їхні коні щомісяця скачуть на фронт, завантажені під зав’язку. 

Щоразу мета – приїхати до військових засвітло. Та частіше виходить під комендантську. Тому Чума та Смерть часто засинають за 11-13 км від лінії розмежування. Сьогодні вони спатимуть вдома у Києві. А перед тим я йду до Смерті в гості.

Смерть Настя та Чума Альона

– Афіна, відстань! – Смерть відганяє від мене стаффордширського тер’єра, який щасливо стрибав навколо і намагався облизати мені обличчя. До кожного апокаліпсису за інструкцією є Цербер. Цього разу він такий.

Її звати Настя. У неї було двоє котів перед великою війною. Тепер додався мейн-кун Сьома, цербериня Афіна і пітон. Хтось з них сьогодні у нерівному бою розідрав подушку чи ковдру, і вся підлога засипана її нутрощами. Сама Смерть сьогодні в домашніх смугастих штанах і футболці з написом «Принцеса Героя ЗСУ». Вона активна, непосидюча і усміхнена.

Ми проходимо в кімнату, де уже чекає у кріслі спокійна розважлива Чума – Альона. Її голос низький та глибокий:

– Чума – перший вершник. А я завжди перша лізла в яку-небудь сраку. Спочатку вивчаю якісь питання, а потім підтягуються інші. А Настя приходить в кінці. Якщо вона приходить – то вже всьо, гайки.

Дівчата сміються. Раптом Смерть серйознішає:

– Це альтер-его. Чума войовнича. А Смерть… Яка вона? Не вбиває. Тільки забирає. Тому я у нас по зв’язках з громадськістю: веду перемовини, вишукую, знаходжу, домовляюсь. 

Нелегали в салоні

«Вершники Апокаліпсису» прийшли не разом з війною. Це було об’єднання дівчат-мрійниць, що готувалися стати майстринями виїздних рольових ігор.

Це коли на кілька днів дорослі люди стають дітьми і перетворюються на гобітів, відьом, ельфів та інших персонажів залежно від тематики гри. На 22-рік планували організувати гру по «Алісі у країні чудес». 

Маючи організаційний досвід та чат рольовиків, дівчата з перших днів почали допомагати: спочатку киянам.

Відстоювали величезні черги за продуктами та ліками, відвозили тим, хто сам не мав можливості це зробити. Коли росіяни відійшли від столиці і з забезпеченням стало краще, почали допомагати військовим. Чума та Смерть хоч і Вершники за замовчуванням, та самі не кермують.

Першим водієм став Рустам: високий кремезний чоловік під два метри зростом.

Він тричі ходив до військкомату і тричі йому відмовили у мобілізації. Вирішив волонтерити. З дівчатами познайомився випадково і сам запропонував возити вантажі на фронт.

Як каже Смерть, «він їздив там, де орки срать боялись». Першим напрямком спільного з Вершниками волонтерства став Харків: Північна Салтівка. Район, який був постійно під обстрілами – ніхто не хотів їхати. Крім Рустама:

– Якось ввечері гортали запити, бачу – розплідник мейн-кунів віддає котів. – Смерть закурює сигарету. –  В нашому чаті рольовому було багато охочих їх приютити. І всі в Києві. Я Рустаму кажу: треба забрати специфічний вантаж. Він: «Поїдем». Я: «Північна Салтівка». Він: «Поїдем!»

У дім сімейної пари заводчиків попав снаряд, дивом не розірвався. Сиділи без світла, газу та води. Та вони не думали про себе, головне – вивезти тварин: 16 котів та собаку. Тільки коли Настя спитала, чи треба їх теж евакуювати – сказала, що так.

Рустам приїхав у Харків ввечері. Завантажив усіх і під підсвітку котячих очей у темряві подзвонив дівчатам:

– Специфічний вантаж завантажено.

Тільки тоді Вершники зрозуміли: забули сказати, який саме вантаж. Рустама це не зупинило і на блокпостах дорогою в Київ він жартував:

– У мене в салоні нелегали. 

І передавали від одного блокпосту до іншого: машину з нелегалами пропускати без огляду. Так у Смерті завівся мейн-кун Сьома.

Коли він поклав око на її кішку Кару, невідомо, але тепер у Чуми живуть їхні діти. 

Гумові ділдо для розвідників

Через місяць Смерть поїхала у волонтерський рейс разом з Рустамом. Потім почала їздити і Чума. Дівчата звикли ночувати в наметах на іграх, тож з собою брали один рюкзак на двох: мінімум речей, спальники та каремати про всяк випадок.

Запити бувають різні: від трусів до тепловізорів. А недавно розвідники попросили гумові ділдо: не важче 240 г і короткі, щоб камеру не закривали. Хочуть кріпити їх до дронів: скидати на росіян для деморалізації. Доставлено. Чекаємо звіт.

Ночують дівчата там, де їм скажуть: у шикарному домі голови сільради – ок, в казармі разом з хлопцями – теж. У бліндажі теж були запрошені, але поки там ще не засинали.

– Якось приїхали ми ранньою весною – спати без опалення ще холодно, – згадує Смерть. – Нам розпалили буржуйку. Вночі чергові змінились і ще підкинули дрова. Прокидаюся вся мокра від поту і кажу: «Навіщо ви мене намагаєтесь спалити як відьму?» (сміється)

Портрети від Пікассо

Та зазвичай ночі проходять спокійно. Коли дівчата приїжджають – тихо. Тільки одна ніч була з обстрілами, проте Вершники все проспали. 

– Під обстріл я попала не десь під Донецьком, а в Києві, – ділиться Чума. – 10 жовтня 2022 у початок масованих атак на інфраструктуру я була на вокзалі. Ракета впала неподалік, вибило вікна і скло полетіло в мене. Встигла сховатись за колону в повному шоці…

– А пам’ятаєш, як ми їхали наперегонки з тралом? – Смерть закурює ще одну сигарету. Стаф Афіна хоче гратися з кицькою Карою. Кара проти. – Це теж вечірня історія. Ми везли дуже потрібний вантаж Доценту. А він дзвонить і каже, що їх передислоковують, трал для погрузки техніки вже виїхав. Типу, ви не встигнете. Хто, ми? Не просто встигли, а ще години дві з ними потусили. Назад, правда, довелося їхати з тим тралом. Він повільний і дизельний. Вихлоп не знизу, а на боках. Воняє – капєц.

У Смерті з Доцентом було 9 місяців для чогось більшого за них самих. А потім у неї була найстрашніша ніч… В квартирі все досі так, ніби він от-от зайде. Та вона не перестала волонтерити:
– Дивись, це теж військовий малював, – Смерть показує на портрет на стіні. – Позивний Пікассо.

Ми йому штани привезли: високий військовий. Видали форму – а штани йому як бріджи. Привезли йому нормальні, сіли після вечері, спілкуємось. І він за 10 хвилин малює наші портрети. 

Нема більше Пікассо… А портрети є.

Жуйка з Краматорська

За 2022 рік дівчата намотали 98 тисяч кілометрів. Їхали крізь туман та сніг, вигрібали з багна і шкребли днищем автівки напівзатоплені понтони. Та це не всім подобається:

– Нас звинувачували, що ми живемо за донати, – з болем каже Альона. – Що ми їздимо на передок з хлопцями спати. Руйнуємо сім’ї. Просто тому, що ми дівчата.

Стає тихо. Чути тільки як Афіна шкребеться під ліжком. Мовчанку перериває Смерть:

– Ми зараз або в ЗСУ, або для ЗСУ. Або орки на нашій землі…

На годиннику уже майже десята, час розходитись. Прощаємося у коридорі. Раптом Чума дістає жуйку:

– Хочете? Це мені замість решти дали у Краматорську. Несмачна. Але з історією.

Смерть накине куртку та піде вигулювати Афіну:

– Спілкування з тваринами рятує від піздєца.

Потім повернеться і збере пазл під мультик. Обожнює діснеєвські:

– Про панду недавно дивилася – дуже сподобався. «Я – панда».

Послухає на ніч рок. Або щось українське. 

Чума піде додому малювати комікси про їхні волонтерські пригоди: брат, який теж служить, подарував їй графічний планшет.

Вона перехопить щось нашвидкоруч, послухає трохи рок-музики і щільно закриє штори:

– Якщо вночі десь поруч прилетить, то штори затримають скло. Хочу в це вірити.

Більше про волонтерів:

1. «Пульсу нема. Хороша робота»: кривавий репортаж з вечірнього тренінгу по зупинці кровотеч від «Солом‘янських котиків»
2. “Це улюблена справа!”: як автомеханік вечорами безкоштовно ремонтує авто для ЗСУ

Ольга Бродська

журналістка