Відновили навіть каву з коньяком: як у побитому ракетою театрі в Чернігові стартував новий театральний сезон

Навколо Чернігівського драмтеатру о 17:30 починають з’являтися галасливі зграйки молоді, компанії поважних пані у яскравих шаликах та пальто. А он чоловік у чорному вбранні та чорній хустці на голові, схожий на пірата.

Вони прийшли сюди на прем’єрну виставу нового театрального сезону.

Так, у побитий ракетою театр.

Перед 18:00 глядачі заходять всередину.

Та фасадна частина театру найбільше пошкоджена ворожою ракетою, тож всі ідуть до своїх місць через службовий вхід чи бокові двері №9 – тимчасовий вхід до приміщення для глядача.

Сьогодні на великій сцені театру сидітиме глядач. Стільці повернуті так, щоб колишня велика глядацька зала була за спиною відвідувачів. Зараз вона в аварійному стані, ракета потрощила дах.

Побачити залу не вдастся: її закривають дві завіси, пожежна і театральна. Вони допомагають трохи утримувати тепло на цьому невеликому острівці, створюють атмосферу затишку та відносної безпеки. 

Новий сезон у Чернігівському обласному академічному музично-драматичному театрі імені Шевченка мав розпочатися трохи раніше, ніж зазвичай, – на початку вересня.

Та російська ракета «Іскандер» 19 серпня поцілила в будівлю театру, розташованому у центрі Чернігова. Вона вбила сімох. Поранення отримали близько 200 людей.

На третій день після обстрілу провели репетицію

– Постало питання, чи зможемо ми взагалі існувати в цих умовах, – згадує перші моменти та дні після російського теракту директор Чернігівського облдрамтеатру Сергій Мойсієнко.

– Чернігівська обласна влада одразу дала зрозуміти: театр має працювати, шукайте можливості, жодних простоїв. І на третій день після обстрілу ми провели першу репетицію.

Однак просто зайти до театру та почати працювати було неможливо. Ракета знесла дах, пошкодила фойє на другому поверсі, глядацьку залу, вибила майже всі двері та чимало вікон.

Треба було навести лад у приміщенні, вигребти сміття, убезпечити і колектив, і глядача. Вранці 20 серпня провели театральну толоку.

До неї долучився весь колектив театру і чимало чернігівців.

У тому числі співачка Ната Жижченко (Onuka) зі своїм чоловіком – музикантом і композитором Євгеном Філатовим. 

– У театрі була толока, ми закривали двері та вікна. А паралельно проводили репетиції. Це було принципово для творчого колективу, бо давало відчуття, що ми залишаємося в професії, – продовжує Сергій Мойсієнко.

– Вирішили, що зможемо відкрити театральний сезон 15 вересня, щоб показати, що ми сильні, що нас не здолати. А потім поміркували: ще не минуло 40 днів, як загинули люди.

А ще тоді театр не отримав висновків від організацій. Вони мали відповісти, наскільки це безпечно – збирати людей у цій пошкодженій будівлі. Тут побували декілька комісій, підготували акти та звіти. Визначили умови, за яких театр може працювати.

Виділили два безпечних майданчики. Перший – мала сцена (так званий «театр на сцені», де глядач міг бачити вистави «Наше містечко» та «Наймичка»).

Другий майданчик – біла сцена. Там є пошкодження, але можемо провести ремонтні роботи.

На ці майданчики зможемо запросити по 100 глядачів. На жаль, інших варіантів у немає.

Глядачі на сцені – новий рівень відвертості для акторів

98-й театральний сезон стартував з прем’єри – вистави «Гріх» за твором Володимира Винниченка.

Постановка – від художнього керівника театру, режисера-постановник Андрія Бакірова.

Акторам і всім задіяним довелося перелаштовуватися, адже вистава мала вийти в традиційному форматі. А грати довелося буквально на відстані простягнутої руки до глядачів.

І це зовсім інші відчуття… За словами акторів, зокрема, виконавиці ролі Марії Наталії Пунтус, це трохи інший рівень відвертості. Вона могла бачити очі свого глядача. І, напевно, чула його дихання.

 Підлаштовуватися мали й глядачі: переїхала театральна каса. Тепер за квитками треба заходити не з центрального, а зі службового входу (двері №9). А вхід до глядацької зали тепер з вулиці Шевченка.

Запрацював навіть театральний буфет! Але також на іншій локації. В меню: кава, можна і з коньяком. 

– Всі оргмоменти ми продумали. Знаємо, як діяти під час повітряної тривоги. Укриття театру не постраждало. Будемо намагатися створити комфорт для глядачів, – запевняє Сергій Мойсієнко. – І ціна на квитки залишається така ж, як торік: на прем’єрні вистави – 250 грн, на інші вистави з репертуару – 200 грн, на дитячі – 100 грн. 

Художній керівник театру планує переформатувати максимальну кількість вистав репертуару, поки працюють тільки на двох невеликих сценічних майданчиках.

Колектив хоче щомісяця запрошувати глядачів на якусь подію: прем’єру, концертну програму тощо.

Тут уже думають, яким буде новорічно-різдвяний цикл для наймолодших глядачів.

– Крім того, ми починаємо гастролі, – ділиться Мойсієнко. – Наші вистави побачать мешканці Кременчука та Черкас, Дніпра та Житомира, Броварів. Працюємо з територіальними громадами Чернігівщини.

Для нас це питання виживання. Бо який комерційний ефект варто очікувати від 100 глядацьких місць. А треба утримувати колектив, будівлю – це майже 6 000 кв м. 

Хто прийшов на відкриття сезону?

Микита Барашкін

перукар

«В театрі буваю доволі часто, прем’єри намагаюся не пропускати. Це на часі, бо завжди на часі жити. Сьогодні ми живемо, а що буде завтра – ніхто не знає. Треба використовувати кожну можливість для спілкування, для мистецтва».

Аніка

студентка Харківської консерваторії

«Давно тут не була, сумую. Тут ніби другий дім, в якому проводила багато часу. Знаю багатьох працівників, бо колись відвідувала театральну студію. Театр розширює наш світогляд, розвиває внутрішній світ».

А що про новий сезон кажуть самі актори?

Олександр Куковєров

актор, виконавець ролі Сталінського у виставі «Гріх»

«Трохи шкодую, що в залі буде менше глядачів, ніж зазвичай. Мала сцена – це зовсім інші засоби існування на виставі.

А загалом до екстриму ставлюся нормально. Ми і в ковід працювали, і під час війни працюємо по-тихому. Торік грали для військових, для волонтерів, бувало, і при світлі двох свічок, коли світло вимикали. 

Люди втомилися від того, що відбувається навкруги, що бачать по телевізору. Хочеться більше комедій. Я за цим скучив – за усмішками, позитивними емоціями». 

Фото – Вікторія Сидорова та Віктор Кошмал

Сидорова Вікторія