Вино з музичними касетами або робота: вечори письменика і воїна ЗСУ Артема Чеха

Письменник і воїн ЗСУ Артем Чех вирізняється поміж сучасників в‘їдливим поглядом у буденність. Під час читання виникає відчуття, що автор сприймає навколишню сірість як святість. Певно, так і є, тому що більшість романів письменника – автобіографічні.

Артем Чех автор книг: «Хто ти такий», «Район Д», «Точка нуль» та інших.

Збірка «Точка нуль» перекладена на польську, англійську, німецьку та чеську. А роман «Хто ти такий» переміг на літературній премії Книга року ВВС-2021. Нещодавно закінчив новий роман.

В 2015 році вступив у лави ЗСУ, де відслужив 10 місяців. З початку повномасштабного вторгнення був у бойовому підрозділі на різних напрямках. Воював на західних околицях Бахмута – тут колонка для New York Times.

Нині служить у Києві. Як він проводить свої вечори? Далі – пряма мова Артема.

З чого починається вечір

До великої війни вечори починались тоді, коли я відкорковував вино. Це могло бути о 7-й або о 8-й вечора – чим холодніше ставало за вікном, тим раніше в мене наставав вечір.

Зазвичай, вечори проводжу сидячи в кріслі з вином, слухаючи музику або працюючи над текстом.

Влітку п’ю більше біле вино. Як вмикають опалення, то обираю переважно червоне – ось такий от критерій (сміється).

Останні пару років надаю перевагу білому. Від червоного щось в жар кидає – не справляється мій організм з червоним. А ось біле – кайфую.

Колекціонування аудіокасет

В юності Артем захоплювався колекціонуванням аудіокасет. Згодом пристрасть до музики перекочувала разом з письменником у доросле життя. Прослуховування музики з магнітофону стала частиною вечірнього дозвілля письменника.

Моє дитинство – це касети. Я знаю і колекціонерів дисків, але це не так цікаво, тому що ти не маєш аналогового чогось живого-намацального.

Диски – це цифра, а касети – це щось живе і справжнє, що ти можеш покрутити, відчути, що може залагати. З цією технікою набагато більше проблем, ніж з програвачами CD. І ти постійно цим займаєшся – це цікаво.

В дитинстві я їх колекціонував, мабуть, десь року до 2004, тобто – досить довго. (Артем народився у 1985 році) В цей час вони вже зникали з продажу, а я все ще щось вишуковував і купував.

Мені було прикро, тому що розумів, що епоха аудіокасет зникає в більшості цивілізованих країн Європи. В Штатах вона «відійшла» ще у 90-ті – на касетах вже майже ніхто не слухав музику. А мені хотілось продовжувати.

Коли я переїхав з Черкас до Києва, у мене був звичайний магнітофон, на якому я все це слухав, але він поламався. А нові магнітофони не продаються… І якось ці касети довгий час лежали.

А потім я зрозумів, що вже дорослий і можу дозволяти собі різні іграшки. І виявилось, що продається японська техніка 70-х – початку 80-х в ідеальних станах.

«Стрілочник»

У нас в цій тусовці є таке поняття як «стрілочники», тобто людина, яка любить техніку зі стрілками, – жестикує руками. – І я ось той «стрілочник», який кайфує від стрілок на магнітофонах.

Стрілки показують потужність, силу програвання або ще щось. Тобто на магнітофоні скачуть доріжки, а стрілки паралельно показують різні значення. Мені подобається, як вони світяться в темряві.

Останні роки 3-4 сучасні музичні колективи, особливо – інді-групи, а я останнім часом люблю інді – активно випускають альбоми на касетах. Їх можна замовляти з Лондона – це, мабуть, найшвидший шлях дістатись касеті до України.

В Києві зустрічав лише один магазин, який продає касети – це не дуже затребувано, а враховуючи те, що ціна середньої касети не сильно відрізняється від вінілу – ну, може, в півтора-два рази дешевше, ніж платівка – небагато людей хочуть купувати.

Купити касету за 500-600 грн – ну, щоб що? Мало хто слухає касети. Але є фанати.

Скільки касет в колекції Артема Чеха

В 2017 році, коли зацікавленість до касет отримала друге життя, Чех перевіз свою колекцію з батьківського дому до Києва. 15 років касети зберігались в надійному місці – у мами.

Колекція, не знаю, тисячі 3, може. В мене є стінка, мій музичний куточок – там десь тисяча касет висить. Вся решта в фанерних ящиках, які я зробив спеціально для касет. Вони лежать в шафі, і час від часу прибираю щось зі стінки, що набридло, і беру щось з запасників.

Прослуховування касет – це або коли до тебе приходять друзі і ви ставите фонову музику, або коли ти вдома один. Коли вдома сім‘я, чомусь ми не слухаємо – не знаю чому.

Постійно хтось займається якоюсь інтелектуальною роботою і ця музика заважатиме. Дружина, наприклад, щось пише, над чимось працює, в неї важливе листування, безкінечні зуми або в мене щось.

Коли ми всі вдома, то переважно вдома тиша. Відносно. А коли я один, то часто слухаю.

Як обирає музику на вечір

Насамперед – під настрій. І систематично обираю, наприклад: беру якихось чорних жіночок, які співали соул в кінці 60-х – 70-ті. І ось так 5-6 альбомів поставлю – «сьогодні в мене такий день».

Зараз настрій на, мабуть, щось із середини другої половини 60-х. Можливо, Birds або щось таке спокійне. Можливо, поставив би Simon and Garfunkel, щоб вони там поплакали мені.

А, взагалі, я – фанат Beatles, і можу, наприклад з всієї дискографії Beatles вибрати собі під будь-який настрій музику. Починаючи від драйвового початку, закінчуючи експериментальними альбомами 1967-1968 років.

Іноді є музика для тренувань – теж люблю. Наприклад, в мене сьогодні день тренування, і хочу позайматись під Prodigy, якщо тренуюсь вдома.

Раніше ходив у зал, а зараз зі службою не можу собі цього дозволити, та і тренування регулярні проводити теж.

Коли приходжу зі служби, десь пів сьомої вечора, біжу на турнічки, а потім вже починаю свій вечір вдома.

Що слухає син і дружина

Сину Андрію 13 років, до татових цяцьок ставиться нейтрально.

Він вже підліток, для нього це типу: «ну, татові причуди, окей». Зараз не цікавиться, але був період, років п‘ять тому, він дивився, йому подобалась якась музика, сам ставив.

Він обожнював Gorillaz, фанатів від Manu Chao, йому подобався альбом «Violator» Depeche Mode. Він ставив цей «Violator», блін, і крутив по колу.

Дружина любить поставити PJ Harvey. Я приніс додому свою жіночу музику Lana Del Ray, наприклад, це guilty pleasure – моє сороміцьке задоволення, але от люблю і все, нічого не можу з собою зробити, подобається. Дружина підсіла, а я вже відійшов від цього, умовно від Lana Del Ray.

Але її перший альбом «Born to die» ми часто слухали. Або можна сказати, що Florence and the machine – наша сімейна музика, яку коли не поставиш, вона буде більш-менш в тему, не заважатиме.

Як виглядає вечір інтелектуальної праці

Все залежить від того, хто чим займається і який настрій. Наприклад, якщо я пишу художню прозу, то мене просто не чіпайте і слова не говоріть.

Взагалі, складно писати, коли вдома хтось є. Але якщо раптом я цим займаюсь, то тихенько сиджу в одній кімнаті, дружина в іншій – у неї теж купа роботи: вона може писати сценарій, якесь есе – це переважно все писання, тому що рідко чимось іншим інтелектуальним займаєшся вдома.

Окремо – листи, їх десятки. І ти розумієш, що потрібно виділити пару вечорів на те, щоб відповідати на них. Видавці, журналісти, ще хтось – і всім відповідаєш-відповідаєш.

У мене цього трохи менше, у Іри більше, бо я такий, що можу не відповідати тижнями. Ну, Іра теж може не відповідати, але її мучить сумління.

Якщо я можу написати два слова: «вибачте, зайнятий, не можу», то Ірі треба написати великого листа. Це теж робота.

Чи сваряться з дружиною через роботу

Бігаємо один до одного в кімнату, радимось, про щось говоримо. Все, що пише вона, я читаю, все, що пишу я, вона читає. Це обов‘язково.

Це не колективна робота, але перші редакторські правки і коментарі – все-таки наші. Іра коментує або може щось відредагувати мого, я – її.

Суперечок не буває,не пам‘ятаю, щоб ми через творчість або якусь таку роботу сперечались. Ніхто не залазить на територію іншого.

Тобто: я кажу, що мені не подобається – зараз щось від балди – діалог цього персонажа. Дружина каже: «Окей, чому тобі не подобається?». Ну, тому що так не говорять – говорять трохи інакше. Вона така: «Окей, якщо ти так думаєш, то я тобі довіряю, твоєму смаку, перероблю».

Або: «А ти знаєш, мені здається, що ти помиляєшся, я це бачу так». Я такий: «Окей, супер. Це твоя творчість». 

Хата на тата

Час від часу дружина їздить у відрядження закордон і по містах України. Артем залишається із сином вдома сам.

Це схоже на трьохкімнатний гуртожиток, в якому живуть два студенти, в кожного своя кімната, і вони зустрічаються на кухні. Син сидить у себе в кімнаті за компом, я сиджу в себе за компом, і ми рідко пересікаємось.

Він може прийти, поговоримо, і я можу прийти, поговорю. І навіть коли їжа приїжджає, йому кажу: «все, чувак, я до себе їсти, ти до себе». І всім ок.

Є об’єднавчий фактор – дружина, яка приїжджає і якщо ми вечеряємо, то всі разом за столом.

Іра багато готує, вона любить це робити. Якщо вона є, то у нас переважно її вечері і спілкування. А нам вдвох і так норм.

Я з тих, хто особливо з вечерею не заморочується. На обід – багато салату, а на вечерю можу перехопити бутерброд або замовити щось, від шаурми до лазаньї – зазвичай так і роблю.

Як і де пишуться романи

Есе або колонки для журналів Артем може писати вранці вдома з цигаркою і кавою в руках. Або пообіді на службі – бо це робота, яка не вимагає особливих зусиль та витрат ресурсу. Справа техніки. Зовсім інша річ – художня проза.

Я маю бути настільки зосередженим і настільки в матеріалі, що не зможу писати абиде і абияк. Останні два романи писав у селі Мрин. Я не працюю в Києві, не виходить. А особливо вдома.

В мене був короткий період, коли не ходив на службу і працював дистанційно. Я розумів, що вдома не напишу жодного рядочка, тому орендував офіс і працював там.

Вдома ти сидиш і розумієш: цю чашку треба прибрати, розвантажити посудомийку, пралку. Так постійно щось знаходиться, і ти відволікаєшся.

Коли я приїжджаю на дачу, то розумію, що мені тут байдуже, яка там не помита чашка, і пралки тут немає, і посудомийки тим більше.

Вечори на хуторі

Артем Чех має власно вигаданий рецепт продуктивної роботи.

Зазвичай, процес писання в селі триває з 8 ранку до 18 вечора. Артем міксує творчу роботу з фізичною. В перервах рубає дрова, смикає бур‘ян. Це допомагає думати.

Ввечері виснажується і відчуває, що прийшов час відпочивати.

Люблю читати в селі, в Києві читаю мало – не маю на це часу і ресурсу. А в селі багато читаю. Можу о 6 вечора взимку залізти під ковдру і лежати до 12 ночі, читати або дивитися кіно.

У мене немає методи читання, я читаю хаотично. В Києві на приліжковій тумбочці лежить 7-8 книжок і я не дочитую жодну.  

З кіно інакше. Зазвичай беру якийсь кіно-корпус, наприклад: експериментальне кіно 70-х, американці. І починаєш дивитися все це кіно, 10-15-20 фільмів. Закрив цю лакуну – галочку поставив, ознайомився. Так переважно і роблю.

Раніше, у нас з сім‘єю постійно були кіновечори, коли син був менший, ми втрьох дивилися. Ще раніше дивилися вдвох з дружиною.

В середині 2000-х інтернет був слабенький, кіно ми купували на DVD. І ти такий: «Дивись, я купив нове якесь архаусне казна що – давай дивитися». І у вас кіновечір з дружиною, артхаусне казна що.

А зараз у тебе безмежні можливості обирати будь-що, тому я дивитимусь якийсь черговий вестерн, а дружина, умовно, драму про стосунки. Ну, і норм.

Ідеальний вечір Артема Чеха

З одного боку – це вечір з келихом вина, але тоді перекреслюється будь-яка творчість. Не можу працювати, коли вип‘ю. Іноді можна редагувати під вином, але все одно ти неуважний і не зосереджений настільки, як був би тверезим.

Тому складно сказати, що було б ідеальним. З одного боку – люблю вино, з іншого – люблю класно попрацювати ввечері або почитати книжку, і знову ж таки: вино і книжка – вони разом не любляться.

Треба обирати: або вино і музика і це може бути ідеально, або література, читання і робота над текстами.

Класно попрацювати – це зробити хоч щось. Це: «Вау, чувак, ти сьогодні написав цю сторінку – молодець. Позаминулий місяць ти не написав жодної».

Коли я працюю над художньою прозою, то ставлю собі певні обов‘язкові сторінки: «Чувак, напиши сьогодні не менше 5 сторінок. Ти мусиш це зробити. Ти знаєш про що писати – не лінуйся». Це так я себе змушую.

Коли писав «Хто ти такий», ставив собі на день по 10-12 сторінок, і виконував цей план – це було круто. 

Для прози це важливо, особливо якщо це не оповідання, а роман. Важливо вміти писати багато, вміти працювати з матеріалом, тому що з 12 сторінок ти все одно зможеш 3 викинути, скоротити, потім розширити. Це гнучка глина.

Який бар обирає письменник для посиденьок з друзями?

Рідко кудись виходжу з дому ввечері. Але якщо виходжу, то це або в кінотеатр, або в бар.

Бар не напитися, а поспілкуватися в колі друзів. На Подолі в «Басамани» – мої люди і друзі, де можу відчувати себе цивільно і спокійно.

Про що думає, коли засинає

Чорт! Я так швидко засинаю, що не встигаю ні про що подумати. Переважно, перебираю день, що минув, якщо там було щось важливе і цікаве – думаю, аналізую.

Якщо не було нічого важливого і цікавого, то можу думати про день прийдешній, що буде там. Але це все так швидко відбувається: я торкаюся подушки і всьо, не пам‘ятаю майже нічого.

Даня Бумаценко