Як проводить вечори співорганізаторка “Не.культурних” Оля Духота: мистецькі вечірки, вірші у ванній та кішка

Оля Духота пише вірші, вивчає українську філологію в Києво-Могилянській академії та вчителює в приватному ліцеї. А ще вона є співзасновницею “Не.культурних” – літературно-мистецьких вечірок, де молодь читає поезію, презентує музику та поширює українську культуру.

Оля не любить типові вечори, тож часто гуляє Києвом та відвідує культурні події в столиці. Про свій життєстиль дівчина розповіла “Вечору”. Далі – її пряма мова.

Вечір для мене – частково кульмінація дня і перехід у його розв’язку. Це саме такий літературний термін.

Життя по-різному пропонує мені проводити вечори. Це прекрасно, бо решту композиції дня передбачити можна. А розв’язку – навряд.

Вона завжди складніша.

І мені комфортно, коли відбувається щось несподіване.

Вечірній Київ з друзями

Я зазвичай гуляю Подолом, Золотими Воротами, Арсенальною, Печерськом.

Сама живу на лівому березі Києва – Позняках – і часто роблю друзям екскурсії своїм районом.

Я його справді люблю і вважаю своїм місцем сили. А от нещодавно зустрілася з другом – ми половину вечора гуляли Арсенальною та обговорювали усі на світі соціально важливі проблеми.

Тоді в Києві було морозно, але нам це не заважало. А потім приїхали до мене додому і разом писали музику, хоч я зовсім не вмію цього робити. 

Вечірній час удома

Моя кішка Ося є головною причиною для повернень додому. Ввечері я люблю гратися з нею, а також слухати музику чи читати книжки. 

Зазвичай я паралельно читаю три книжки. Перша – для літературознавства в університеті, друга – для шкільних уроків з учнями. А третя – її люблю читати ввечері – та, яку обираю для себе.

Мені подобаються короткі оповідання. Тож можу обрати збірку О.Генрі – з текстами, фінал яких я вже мільйон разів перечитувала.

Люблю й поезію. Зараз зачитуюсь Майком Йогансеном, раніше мене цікавили вірші Богдана-Ігоря Антонича чи Василя Стуса.

І, мабуть, Іван Драч – мій улюблений автор через його авангардність і символічність. 

А щодо музики – багато чого залежить від уподобань моєї кішки. Коли я тільки забрала її з притулку, то вдома грав різдвяний плейлист з жіночим вокалом. Тоді Ося під нього заснула.

Відтоді вона любить жіночі голоси – я часто через це слухаю Tember Blanche.

До речі, Ося ненавидить, коли я читаю поезію вголос. Найгірше, коли це саме мої вірші. Вона мене готова вбити.

Це чомусь дуже поетичне для мене місце.

Поезію я пишу ввечері – зазвичай після дев’ятої. Упродовж дня з’являється ідея, а потім я створюю з неї щось красиве, сповнене метафор та символів. 

Я не планую ввечері наступний день – відкладаю це на ранок. Проте аналізую все, що відбулося зі мною, і маю обов’язковий ритуал – згадую, чи зробила хоча б якусь дрібничку, якої не робила раніше.

Чи побачила, спробувала, подумала, послухала щось нове впродовж дня. І якщо нічого не сталося, то втілюю цей ритуал ввечері і роблю щось нове. 

Вечеря наодинці

Вечерю я зазвичай готую сама. Напевно, тільки її й готую, адже снідаю та обідаю на роботі.

Люблю якісну їжу – незвичну, цікаву, з поєднанням різних смаків.

Мені подобається готувати щось із сезонних продуктів – фруктів, овочів, зелені. Наприклад, зараз у мене вдома лежить величезний пучок черемші, а також цибуля, окріп та шпинат.

Готую часто омлети, тости або пасти. Водночас люблю десерти – сама їх не роблю, проте можу завітати до батьків, які живуть неподалік, і вийти з приготованим мамою шматочком київського торта. 

А з напоїв – маю божевільну залежність від кави.

Але взимку я завжди обираю чай, хоча мені достатньо взяти варення та розбавити його окропом. Це мій напій дитинства. І варення в мене багато – навіть кішка Ося названа на честь ожинового, смородинового та яблучного варення.

Останнім часом вечеря стала для мене важливим ритуалом. Це навіть момент не гастрономічного єднання, а саме морального – я можу побути наодинці із собою,  своїми думками та порефлексувати.

Літературно-мистецькі вечори в “Не.культурних”

Події в “(Не)культурних” – це вечори автентичного українського мистецтва, свідомості та екологічності.

Нещодавно готували новорічну вечірку у стилі Маланки, а інші літературно-мистецькі події називали на честь збірок письменників.

Наприклад, у нас були “Сонячні кларнети” Павла Тичини чи “Атомні прелюди” Миколи Вінграновського. Намагаємось синкретизувати українську культуру з нашими подіями. 

Востаннє ми проводили вечірки у трьох українських містах. Одеська авдиторія – це прекрасні люди, схожі на тих, які прийшли до нас у Києві. Подія у Львові теж була чудовою, проте відвідувачів потрібно було трохи спонукати до танцю. 

Мені здається, зараз дозвілля студентства змінюється. Можна піти на купу культурних подій ввечері – презентацій, концертів чи  виступів.

Навіть якщо вмикають на вечірках американську музику з 2000-х – Кеті Перрі, Брітні Спірс чи The Black Eyed Peas – то роблять подію благодійною і справді цікавою. Культура проведення часу розвивається, і це не може не тішити. 

Найкращий вечір у житті: з останніх – як мене неочікувано покликав Tember Blanche на презентацію нового альбому “Ти лиш людина”. Я з друзями прийшла у Squat17b – ми пили вино та слухали нові пісні гурту. А потім друзі прийшли до мене додому. Тож ми ще якийсь час тусувались, а я тоді пізно лягла спати.

У вечір української перемоги я б поїхала з родиною на дачу. Ми б відкоркували пляшку домашнього вина і говорили б про все на світі. Або грали б у настільні ігри.

Ввечері я ніколи не починаю робити щось нове. Тож намагаюсь не починати нових серіалів чи книжок. Я ж себе знаю – точно не ляжу вчасно спати.