--13957

18 Липня, 2023

життєстиль

Вечори Євгена Клопотенка: «Найкращі спогади пов’язані з моментами, коли готую рибну юшку під зоряним небом»

Український ресторатор і кулінарний блогер Євген Клопотенко цінує вечори, бо це його час для себе. Він обов’язково готує, вмикає музику на вініловому програвачі, може запалити свічки.

Євген розповів «Вечору» про те, чому вважає вечерю сакральним дійством у житті українців, чому не любить згадувати про вечори дитинства і які вечірні моменти з риболовлі йому запам’яталися найбільше.

Про вечори дитинства

Важко пригадати щемливі, приємні вечори дитинства. Це був Радянський Союз, потім пострадянська Україна.

Тато був інженером, мама вчителькою, працювали, щоб заробити копійку. У нас були тихі, спокійні вечори, але нічого яскравого.

Можна пригадати каву на Хрещатику, прогулянки Майданом, його переходами, цукерки «Вечірній Київ», «Дитячий світ» на Дарниці, ріжок у McDonald’s на Лук’янівці – єдине, на що у мене вистачало однієї гривні кишенькових грошей.

Але ж це був жах! Всі ці спогади мені не милі, бо пов’язані з радянщиною і пострадянщиною, я їх періодично стираю з пам’яті і щасливий, що цього більше ніколи не буде. Це бідне життя, цей чужий, нав’язаний спосіб життя. Не треба романтизувати важкі часи.

З приємного хіба що пригадуються вечори за грою в бридж на гроші з моєю бабусею в Англії.

Це була гарна англійська шляхетна традиція проводити час за грою. А ще любив з нею ходити в англійські магазини, яких у нас не було у 1994 році. Навіть запах тих крамниць пам’ятаю.

Улюблені місця для вечірніх прогулянок – ринки

Вечірніх місць мого дитинства, які я любив у Києві, вже немає – їх забудували.

Наприклад, місце під мостом на метро Славутич. Звідти відкривався красивий вид на правий берег Києва. Він уже забудований.

Любив парк Слави на Арсенальній. Але зараз це вже зовсім інший ландшафт, інший парк, не такий, яким я його пам’ятаю з дитинства.

Або, наприклад, Пейзажна Алея. Так, вона була богом забута, але це була моя богом забута Пейзажна Алея. Зараз вона красива і відреставрована, але вже не моя.

Столичний ринок — це мій храм!

Зараз моє місце сили – ринки. Першім ділом йду на ринки під час подорожей.

Часто буваю на Столичному, ходжу там, насолоджуюсь продуктами.

Заходжу на Житній ринок, там можна знайти унікальні трави, любисток, український батат, мариновані сливи за крейзі рецептами, добірного кроля.

Йдеш на ринок і ніколи не знаєш, що цікавого там знайдеш, яке відкриття зробиш.

Вечір – це час для себе, коли тебе ніхто не чіпає

Зараз у мене немає роботи у звичному розумінні з 09:00 до 18:00, я працюю 24/7.

Але, як би не складався графік, у мене є дві традиції, яких дотримуюсь – це сніданок і вечеря.

Вдень я майже не їм, бо їсти аби їсти мені не цікаво. Мені хочеться їсти смачно, а смачно мені зазвичай, коли я сам готую.

До того ж, якщо кудись іду вдень на перекус, то люди мене впізнають. А під прицілом загальної уваги задоволення від їжі мало.

А от ранок і вечір – це час для себе. Вдень тебе всі смикають, а в ці моменти ти належиш тільки собі.

Обов’язково снідаю щодня з шести років. Сьогодні це був кавун і сир брі. А ввечері готую собі вечерю, навіть якщо цілий день стояв біля плити.

Наприклад, після гастрономічного поп-апу «Кий, Шеф, Хорив» я прийшов додому і приготував кабачкові оладки, посмажив шматок м’яса, зварив кукурудзу, зробив торт наполеон.

Увімкнув пісні Дуа Ліпа на вініловому програвачі і влаштував вечір для себе.

Навіть у перший вечір вторгнення я пам’ятаю, що готував борщ. Приготувати і поїсти – це для мене найкращий ритуал заспокоєння.

Вечірній контент має інформувати

Останні два-три роки мені важливо, що вечірній контент був інформаційним – навчав мене чомусь, давав розуміння світу.

От вчора я приготував собі пасту з морепродуктами і дивився новий випуск «Бігус Інфо», новини з фронту, новини про корупційні справи.

Роблю це, щоб тримати руку на пульсі суспільства. Я займаюсь реформою шкільного харчування, мені треба знати, з ким я можу контактувати, а з ким ні.

Ще дивлюсь кулінарне шоу «Від шефа: барбекю», вчуся в учасників. Подобається серіал «Ферма Кларксона»: зараз відкриваю власну ферму і мені цікаво, як все це влаштовано у Джеремі Кларксона.

Вчора подивився інтерв’ю Сергія Іванова з «Гендальфом» (позивний військового Іллі Самойленка). Був вражений, наскільки це розумна і ерудована людина.

Давно вже не кайфував від серіалів, не заходить останні кілька років.

Ввечері можу медитувати

Можу сказати, що кожен мій вечір особливий. Я його роблю таким сам для себе – купую і запалюю свічки, ставлю музику. Це момент, коли нарешті можу розслабитись.

Ввечері можу медитувати, щоб знайти якесь вдале рішення. Закриваюсь у кімнаті, вимикаю світло, ізолююсь від усього. Відчуваю себе в такі моменти наче на хмаринці: шукаю ідеї, літаю з ними. Телефон не вимикаю. Поки триває повномасштабна війна, невідомо, що може статись наступної миті.

А от сповіщення у мене вимкнені завжди. Коли треба, сам заходжу і дивлюсь, хто дзвонив і писав, відповідаю. Інакше відволікаюсь.

Готував тріску і споглядав Аврору

Кожен вечір, коли мені вдається вибратись на риболовлю – найкращий для мене.

До вторгнення я їздив рибалити за кордон. Коли був у Норвегії, то рибалив на Лофотенських островах. Спіймав тріску, готував її та дивився на північне сяйво Аврору. Це був неймовірно класний вечір.

Коли ходжу рибалити в Україні, то найкращі спогади пов’язані з моментами, коли готуєш рибну юшку під зоряним небом. Поряд спінінги, черв’яки, вогонь потріскує і над тобою зорі – от тоді ловлю гостре відчуття, що я в Україні.

Під час знімання фільму «Борщ. Секретний інгредієнт» (2020) були два вечори, які запам’ятались.

Вечір під Бердянськом, коли ми жили у «готелі-музеї 1991 року» – і офіціанти там були як у 1991, і меблі, і вся атмосфера. Тоді так тоскно стало, що Україна рухається вперед, а тут нічого не змінюється.

Інший вечір запам’ятався, коли з дідусем-лісовиком готували борщ у Карпатах. Ми зловили чудовий літній вечір в горах, їли борщ, який тут же зварили, я слухав історії дідуся. Вся знімальна група заздрила, що не може приєднатися до нас у цей момент.

Страва, яка асоціюється з вечором: паста, яку ще ніколи не пробував у житті.

Ввечері я ніколи не буду просто спати.

Вдалий вечір той, коли можу розчинитися в просторі.

Читайте про вечори інших українців, які також люблять їжу:

  • Як проводить вечори рестораторка Анна Завертайло: ігри з дітьми й час на себе
  • Час з дітьми, поповнення ресурсів, жодних сварок — як проводить вечори рестораторка Олена Борисова
  • Креатив уві сні, шпіц, ровер – як проводить вечір ресторатор Михайло Гросуляк з Тернополя
Артем Кузьменчук

Артем Кузьменчук

Журналіст

читати наступне