Книги для відпочинку та відпустки (навіть якщо її нема). Частина 2

Якщо максимум відпочинку, який світить цього літа – це кілька годин ввечері, то навіть у них можна втиснути подорож. Буде цікаво, і можна навіть не вставати з дивану. Принамні, надовго: підвелись, взяли одну із «книжок сьомого дня», сіли назад.

Пропонуємо другу частину добірки відпочинкового чтива. Тут книги, які перенесуть вас в село чи вгості до великої рідні. Або разом з вами підуть шопитись чи мандрувати чаріними фентезі-світами.

Зібратися великою родиною і навіть не сваритися

Ореста Осійчук, «Абрикосова книгарня»

Мама Міська — злиденна вдова, але вправна кравчиня — отримала робочу пропозицію від відомої французької модистки і подалася до Парижу.

Так принаймні розказали малому. Дев’ятирічного Михайла передали на виховання цьоці Касі, жінці крутої вдачі. Колись родини розсварилися: дядько Стефан не схвалив Міськової мами, дружини молодшого брата — так і не помирилися.

Але в бездітному будинку Касі поселилося кумедне маля, що притаскало з собою двох вовчиць і трьох друзяк: паночку Ірену, бурлаку Феця, сухотника Ромчика. З такою компанією на краще дружити.

Такими світлими картинками треба бути дихати наступним генераціям Фариняків. 1910-і. Ці ідилічні картинки виявляються записаними спогадами, їх зі слів Михайла зафіксував юнак-єврей, з яким вони переховувалися під час Другої світової.

На початку ХХІ ст. в рідному місті Міська зголосився ще один Михайло Фариняк, ходить тими ж вулицями, відвідує ту ж книгозбиральню. Вони повні тезки, сучасний Михайло – прямий нащадок того Міська. Але вони не родичі.

Родини, буває, складаються із втрачених і свідомо ампутованих спогадів, із викреслених із заповітів імен, та чим більше забувають родичі про взаємні зради і образи — тим міцнішають родинні стосунки. Так?

Нібито добровільні садово-городні роботи

Євгенія Кузнєцова, «Спитайте Мієчку»

Двоє сестер — Лілечка і Мієчка — та їхня кузина Марта проводять літо в селі на Вінниччині, в будинку, що його все життя зводили нині покійний дід і майже столітня баба Теодора.

Дівчата втекли на три місяці зі свого життя: від сезону тепличної полуниці до сезону ранніх гарбузів вони прийматимуть доленосні рішення.

Мієчка обиратиме між вдома чоловіками — хорошим і ще кращим.

Лілечка роздумує, чи переїздити з чоловіком-мексиканцем і двома дітьми до Австралії.

Марта хоче впевнитися, чи виходити заміж за японця, з яким в Індії зробили двійнят, що от-от з’являться на світ.

Ще навесні вони були дорослі самостійні жінки на четвертому десятку (Марта найстарша, їй сорок). Настало літо, і вони знову стали дівчатками в гостях у бабусі, що носять «шорти з восьмого класу» і «університетські джинси» та чекають, поки хтось озвучить мудру пораду, а таки на краще — все мовчки вирішить за них.

«Бери рукастокого. Не їдь в Австралію. Виходь заміж», — тут же розказує їм Теордора. Але жінкам замість слідувати рецепту, котрого прагнули, треба чомусь малинник порізати, гарбузів із півтисячі виростити, дах полагодити і терасу перестелити, викорчувати дідів яблуневий сад…

Результати дій цього горе-ковену дещо непередбачуваний, правда.

Дітей — бабусям, чоловіка — друзям, собі — день зачинених дверей

Наталія Матолінець, «Керамічні серця».

Романтичне фентезі в світі, схожому на Європу раннього Ренесансу. Є шляхта і чернь. За шляхту тут правлять чаротворці.

Чаротворці мають на тілі золоту оливкову гілку. У кожного, хто відає чари, є певний базовий набір вроджених умінь, але у кожного з них є і свої сили на додачу: хтось зцілює, хтось убиває, хтось причаровує краще за інших.

Ті, хто народився без оливи на тілі, обслуговують чаротворців. Вони не раби, можуть піти з дому, в якому служать, але тоді будуть жити в злиднях і, скоріше за все, помруть від синьої міттги. Імунітет до інфекцій мають лише ті, хто успадкував чари.

Жаррак і Канре — на різних щаблях тої ієрархії. Він — чаротворець, син головного королівського мага.

Вона — служниця-сирота, яка працює особистою прислугею тітки Жаррака. Що не завадило молодим людям закохатися.

Жаррак довго не був в різному королівстві і підзабувся на протоколи поведінки: то двері панянці відкриє, то за руку потримає, то солодким пригостить.

Її – служницю! Як вона не покохає одночасно і бунтівника, і лицаря?!

Стосунки цих двох порушують закони королівства і загрожують гармонії чарів. Їх буде покарано: система уміє швидко розправлятися з закоханими романтиками.

Канре буде проклята: в її тіло заселений годинник в формі керамічного серця, година щастя вартуватиме їй років життя…

Повірите, якщо скажу, що у такої історії може бути гепі-енд?

Шопінг (маркет будматеріалів за відпочинок не рахується)

Олексій Філановський, «Провінціал».

«Шартрез» має 69%. Болотяний колір сучасного лікеру вдало імітує оригінальний напій, знайшовся записаний рецепт, сто років монахи розшифровували рецепт, але так і не спромоглися зробили репліку на 130 трав.

Монах-картезіанець, який той трунок винайшов, називав його «еліксиром довголіття». Під час пандемії ковіду продаж і без того популярного напою подвоївся. У 2022-гому на «Шартрез» покупці у всьому світі витратили $30 млн.

«Провінціал» — анекдот (в прямому сенсі: історична байка) про людину, яка винайшла той напій. І не обмежилась харчовими технологіями.

Хлоп той точно знав би куди вкласти тридцять мільйонів і як впарити споживачу алкоголь під видом профілактики вірусних захворювань (а він так свого часу і робив!). Міцний чоловік, градусів під сімдесят.

Дефан народився в Провансі наприкінці ХІІІ ст. Книжник, травник, політик, епікуреєць — він став дуже помітним персонажем при Папському дворі.

Він фактично реформував картезіанський орден, створив оригінальну фінансову систему, а чин бідності і смирення з його волі замінили доктриною про повноту життя і працю у славу Господа.

Автор «Провінціалу» так наполегливо з Ренесансного авантюриста пише месію-бізнесмена, що аж хочеться йому повірити… ну і намішати коктейль на «Шартрезі».

П’ю до вас, спокійного вам відпочинку!

Перша частина добірки книг для відпочинку отут.
Почитати ще матеріалів про сучасну українську літературу: отут про еротику, отут про фуд-фікшн, а отут і отут – дві частини про горори.

#книги