--5300

26 Квітня, 2023

життєстиль

Які вони, вечори в еміграції: історії п‘ятьох українок, які виїхали після початку великої війни

З початку повномасштабного вторгнення з України виїхало понад 14,5 млн українців.

Їхні вечори з близькими і друзями змінились на вечори вдалині від рідних домівок і людей.

“Вечір” попросив п’ятьох українок розповісти, що їх найбільше здивувало у вечорах за кордоном, за чим вони найбільше сумують і який би вечірній ритуал привезли додому.

Життя українців в еміграції-5195

Переїхала з кумою та похресницею зі Львова до Праги

Олена Вахнич

архітекторка

Я мешкаю в Чехії від початку повномасштабного вторгнення. Спочатку жили в маленькому містечку Моравська–Тршебова. Там вечори зазвичай були тихими.

Коли я виходила з донечкою гуляти о 20:00, нікого на вулиці не було. Лише поодиноке світло від телевізора у вікнах.

З липня 2022 року ми переїхали в Прагу і тут життя активніше. Вечорами часто можна побачити татусів, які гуляють з дітьми. Певно, саме цю звичку б хотіла, щоб перейняли українці.

У Празі татусі після роботи гуляють з дітьми. Певно, саме цю звичку б хотіла, щоб перейняли українці.

Матусь на майданчиках у місті практично немає, хіба разом з татом і дітьми. 

Я працюю тут архітектором, як і в Україні. Але різниця в тому, що вдома ти вийшов з роботи, забіг за донею в садочок, по дорозі заскочив до подружки на розмови.

Тут, на жаль, поки з роботи доїдеш в садочок, потім додому, то вже час лягати спати

На вихідних веселіше. Часто ходимо гуляти, музика та всі щасливі, багато світла та розваг. Інколи навіть сльози навертаються, що в Україні зараз зовсім не весело. 

Ввечері завжди хочеться додому, в Україну, з друзями провести цей час, чи з батьками. Сумно.

Життя українців в еміграції-5213

Переїхала з сином із Києва до Женеви

Ольга Позняк

редакторка

У кантоні Женева я проживаю вже більше року.

Спочатку це було маленьке містечко на узбережжі женевського озера – затишне та трохи консервативне.

Увечері містечко затихало, майже половина там має свої будинки, або дворівневі квартири з власним двориком.

Тому вечори (особливо теплі) місцеві проводять удома, роблять гриль на вулиці або ходять до сусідів у гості.

Молодь збирається у парках або на пляжі біля озера, але не галасують та не пиячать.

У вікенди у таких містечках життя стає більш насиченим: містяни їдуть до Женеви на культурні заходи, до музеїв або у кінотеатри, або у улюблені ресторанчики чи бари.

Женева – це майже Франція: тут є звичка пити вино або пиво з обіду, або після роботи. Але я жодного разу не бачила п’яних або екстремального водіння авто.

Наприкінці літа я переїхала до самої Женеви. І як це буває у столиці (нехай це тільки столиця кантону, а не країни), життя тут більш активне.

У гарну погоду у центрі завжди є туристи, гості міста, стильна молодь, сім’ї та пари похилого віку.

Вони заповнюють Старе місто, набережну, кафетерії та газони.

До ночі натовп спадає, виключення – п’ятниці та суботи, бо люди знімають з себе тягар обов’язків.

Але для мене це майже Київ, з його любов’ю до гедонізму, релаксу, гарного вина та смачної їжі.

Тут багато часу проводять з дітлахами – шкільні двори після уроків стають ігровими майданчиками, батьки грають з дітьми у футбол та інші вуличні ігри.

Беруть з собою перекуси та охайно їдять. Колись я читала книгу “Французькі діти не плюються їжею”, а тепер на власні очі перевірила швейцарське виховання з французькими рисами.

Тут діти йдуть до школи у 4 роки, та їх навчають соціалізації, манерам, етиці та поважати усі раси та колір шкіри.

Я була приємно здивована, як доброзичливо люди ставляться тут один до одного. Думаю, це тому, що Женева – місто не тільки годинникарів, ювелірів та банкірів, а ще й мігрантів та біженців, де кожен розуміє один одного без зайвих слів.

Мені подобається звичка готувати їжу на грилі у дворі чи на балконі (якщо сусіди не заперечують). Це кожен раз як невеличкий пікнік, маленьке свято, де усі разом. А мені цього зараз трохи не вистачає. 

Якщо чесно, не вистачає магії вечірнього Києва. Коли ти красивий, усі красиві, місто гуде, танцює та сміється.

Не можу сказати, що ми дуже відрізняємось по цих параметрах, але для мене то рідне – смаки, жарти, розповіді, атмосфера.

Тому українці за кордоном охоче діляться своєю історією, кулінарією та намагаються пояснювати наш стиль гумору. Ми вже змінили уявлення про нас.

Життя українців в еміграції-5216

Переїхала донькою і сином із Коростеня в Швайкгайм (Німеччина)

Катерина Телятнікова

підприємиця

Найперше здивувало те, що німці дуже рано лягають спати.

Діти о 20:00 вже в ліжках. Незалежно від пори року. Тож після 17:00 на вулицях майже нікого немає.

Звісно, це залежить і від регіону, але у нас в землі Баден–Вюртемберг так.

Також спочатку шокувало те, що все зачиняється о 20:00, а то й раніше. А в неділю взагалі нічого не купиш. Потрібно планувати покупки заздалегідь. 

Помітна відмінність між німцями і українцями у ставленні до їжі. Ось, наприклад, сім’я, в якій ми спочатку жили, не заморочується над їжею: нарізати багет, сир, сосиски, овочі і це вся вечеря.

Молодше покоління взагалі мало готує, на відміну від українців.

Не знаю, як щодо вечірніх звичок, але у німців можна навчитись, що потрібно відпочивати і дбати про своє здоров’я. У них головний принцип  – життя в задоволення.

Найбільше за кордоном мені не вистачає мого коханого. Наших вечірніх розмов,  жартів, сімейних вечорів за настільними іграми і найніжніших у світі поцілунків!

Життя українців в еміграції-5229

Переїхала з сином із Одеси в Барселону

Ольга Хасіна

фотографка


Ми переїхали до Барселони минулої весни. По темпераменту це місто схоже на рідне, тут вечеря – це не просто їжа, а час для спілкування та насолоди в компанії близьких. 

Це не класична Іспанія, скажіть каталонцю, що він іспанець, і почуєте у свій бік багато прокльонів.

Кулінарні традиції в Барселоні шанують, наприклад, збиратися на вечерю в ресторан починають о дев’ятій вечора.

Традиційна вечеря в Барселоні зазвичай починається з невеликого аперитиву. Досить часто можна побачити, як місцеві насолоджуються вермутом перед обідом або вечерею в місцевому барі.

Після аперитиву настає час першої страви. Однією з найбільш типових страв у Барселоні є “pa amb tomàquet”, проста, але смачна страва з хліба з помідорами, часнику та оливкової олії.

Її подають по всій Каталонії та зазвичай супроводжують хамоном.

Життя українців в еміграції-5244
Життя українців в еміграції-5245
Життя українців в еміграції-
Життя українців в еміграції-5248
Життя українців в еміграції-

Тут доволі смачні продукти, тому в українців не виникає серйозних питань, що приготувати на вечерю.

Основна страва – це, як правило, риба або м’ясо, приготовані просто з оливковою олією і травами, салат та гарнір.

По темпераменту Барселона схожа на Одесу, тут вечеря – не просто їжа, а час для спілкування та насолоди в компанії близьких.

Жодна традиційна барселонська вечеря не обходиться без десерту.

Найвідомішим десертом у Барселоні є “crema catalana” – вершковий заварний крем з цукром і карамелізованим верхом.

Його зазвичай подають у маленьких тарілочках або чашках, і воно схоже на французьке крем–брюле.

Жителі Барселони вважають, що вечеря – час, щоб сповільнитися, насолодитися ароматами Середземномор’я та знайти час, щоб спілкуватися з тими, хто найважливіший.

Ця традиція вечері стосується не лише їжі, а й спілкування та насолоди товариством один одного.

Тому стосовно їжі тут всього вистачає, бракує тільки першокласного українського сервісу та близьких поруч.

Життя українців в еміграції-5221

Переїхала сама з Києва у Хемніц (Німеччина)

Ганна

юристка

Німці – стовідсоткові жайворонки, активність в місті починається з 3:30–4:00 ранку, а от вечорами здебільшого порожньо і тихо. 

Звичайно, у великих містах ситуація може бути інакшою, але в місті, де я зараз, після 19/00 вже рідко кого побачиш на вулиці.

Дорожній рух також завмирає – коли я їду кудись о 8 вечора, то почуваюся так, як у Києві об 11.

Я люблю читати книжки, це мій основний вид дозвілля, тому в цьому плані будні вечори не змінилися – зазвичай читаю книжку з горнятком гарячого чаю або холодного рислінгу.

Вдома вечорами ми ходили в кіно, зустрічалися з друзями – тут ані в кіно, ані в театрі я жодного разу не була, бо не знаю німецької.

Та в мене є компанія подруг, з якими ми переїхали в місто разом, то ми влаштовуємо п’ятничні дівич–вечори, спілкуємось і підтримуємо одна одну.

З мого досвіду, німці шаленіють від свічок. Тут колосальна кількість і вибір як свічок, так і всього довколасвічкового: прикраси, столики, підставки, підсвічники всіх можливих розмірів, форм і кольорів.

Оскільки я намагаюсь економити, то ввечері свічки маю за основне джерело світла. І мені сподобалась ця напівтемна, загадкова атмосфера затишного вечора зі свічками.

Раніше я ними майже не користувалась, але це точна та звичка, яку заберу додому.

Мені дуже не вистачає чоловіка. Так довго бути далеко від коханого – це найважче.

Артем Кузьменчук

Артем Кузьменчук

Журналіст

читати наступне