2 Серпня, 2023
вечірнє місто
«Якщо получиться – буде ля, ні – то бля»: рок-репортаж з репетиції гурту «Dark Crystals»
Автор: Ольга Бродська
– Що далі граємо, «Ангели»?
– «Ангели».
– Б*ядь.
Запах гарячих гітарних струн і старих килимів. Жива музика крізь все тіло. Творчість, дроти, двері з пінопласту. Так, ми на репетиції.
Рок зав’язував «гріндерси»
Ще років 10 тому Київ гримів андеграундними концертами, гурти створювались та розпадались швидше за липневу зливу. Було спекотно у чорних шкіряних штанах у +30, але о՛брази тримали до останнього.
Далі на перший план вийшла електронна музика, семпловані барабани і вузькі джинси. Рок помер? Рок нахилився зав’язати «гріндерси»!
Ми на репетиції гурту «DarkCrystaLs». Учасників п’ятеро: гітарист Женя, басист Фед, барабанщик Бодя, клавішниця Юля і вокалістка Крістал.
Разом грають три роки, мають три професійно записаних треки і великі концертні програми авторських пісень.
Вони грають у стилі melodic gothic metal: поєднують потужну важку музику, мелодійний жіночий вокал і похмурі фентезійно-філософські тексти. Та це не заважає їм бути веселими і дуркувати на репетиції:
– Цю граємо?
– Граємо. Нагадати?
– Да.
– Ту-ту-ту-ту-ту, – голосом наспівує Крістал Феду. Всі сміються.
Недостойна співати рок?
Я проходжу між дротами. Гітари зносять мене хвилею звуку до ударника, який входить у раж. Бодя лупашить барабани так, що мене несе назад до гітаристів.
Це, друзі, ні з чим незрівнянний кайф: бути всередині творення музики.
– Бодя, який твій рекорд зламаних паличок за один концерт?
– Дві!
На стіні гаража у рамці висять уламки паличок. Мабуть, їх зламали тут. І студія цим пишається.
Зі стелі нависає звукоізоляційний матеріал. До нього тягнуться стійки. На стійках гірлянди, новорічні іграшки та додаткові мікрофони. На стінах фото гітар, мікшерних пультів, вокалістів на концертах.
Все це викликає дуже теплу асоціацію з першим Новим Роком з друзями без батьків. Грошей нема, одна пляшка шампанського на двадцятьох, олів’є в судочку.
Свято у гаражі дяді Гріши («тільки нічого не поламайте мені тут!»). Є гітара без струни і хтось притарабанив гірлянду з домашньої ялинки.
– Чуть не запороли, – каже Женя після чергової пісні
– Це я чи ти? – з усмішкою питає Крістал
– Ти!
– Ну лаааадноо…
Зазвичай на репах панує безлад, сварки через своє бачення спільних пісень кожного учасника. Буває і пафосне покидання гурту на фальшивій ноті…
Але музиканти «DarkCrystaLs» професіонали. У них уже ростуть вуса та бороди, є стабільні місця роботи і трошки залисин. Кожен з них змінив за життя не один гурт. Тепер знайшли одне одного. Щонеділі з 17 до 19 вони працюють над матеріалом.
Питаю під час короткої перерви у Крістал:
– Коли ти почала співати рок?
– Хоч рок – це любов з дитинства і назавжди, та спершу я співала попсу на корпоративах. В рок-гурт прийшла, коли почались проблеми зі здоров’ям. У мене виявили пухлину, я розуміла, що часу може бути мало. Треба робити все, що відкладала.
Визначити, яка саме у Крістал пухлина, можна було тільки після операції. Тому час ішов. А вона співала рок.
Пухлина виявилася доброякісною.
Крістал стало тісно у першому гурті, і разом з клавішницею Юлею вони створили свій. Почути їх можна у київських клубах «Теплий ламповий», «Docker Pub» та «Volume Club».
Зараз це основні столичні майданчики для метал-сцени. Всі зароблені кошти йдуть на ЗСУ:
– Ми все віддаємо. Якщо концерт благодійний, то гроші йдуть прямо на потреби військових, якщо нам платять гонорар – ми донатимо самі. Нічого в кишеню не поклали за ці роки.
Війна і дівчинка з казки
Тексти пишуть обидві дівчини. За карантин Юля напрацювала стільки матеріалу, що можна було продавати іншим бендам. Та залишили собі. І зараз «DarkCrystaLs» можуть відіграти концерт з 20-ти пісень.
– Як народжуються тексти? – замислюється Крістал, обіймаючи долонею мікрофон. – По-різному. Буває, ідеш у магазин, а у голові текст.
Дуже хочеться казки. Ми живемо у своєму казковому світі. Ти дивилась фільм «Лабіринт фавна»? Там теж війна і дівчинка, що спілкується з рогатими створіннями… І у мене є роги. Різні.
– Їх я роблю сама. У мене закручені, я постійно чіпляюся ними на сцені за дроти. (Сміється)
– Костюми та образи теж створюємо самі. До речі, на перший концерт нас запросили… По фото. Бо сподобались візуально. Добре, що й наша музика потім теж. Нині у нас концерти тричі на місяць.
Женя бере медіатор, Фед закінчує щось налаштовувати на комбіку. Юля натискає кнопку на клавішах, Бодя дає паличками ритм.
Крістал опускає голову вниз, щоб на своїй партії ефектно її підняти. І музика починається знов.
Пісні гурту англійською, та я виловлюю кілька рядків і перекладаю:
«Для тих, чиї душі
Зіткані з місячного світла,
Денний світ занадто яскравий –
Він вбиває кришталеві очі.
Як у чорних дірах
Опівночі».
Якщо получиться – буде ля. А ні – то бля
Зосереджений гітарист, плавна, наче хвиля, клавішница. Занурена у себе і свою казку вокалістка. Розслаблений басист. І барабанщик, який відверто кайфує.
Це гурт «DarkCrystaLs». І вони вірять у дива…
Мої філософські роздуми перериває Юля:
– Так, зараз якщо получиться – буде ля. А ні – то бля.
Репетиція закінчується так само раптово, як і починається. Хоча час регламентований. Бо це музика, вона живе за своїми правилами.
– Запишеш відео для промо концерту?
Я обираю найкраще світло, прошу їх стати купкою біля клавіш, роблю кілька дублів і користуюсь моментом:
– Який для кожного з вас був найкайфовіший момент у гурті?
- Гітарист: «Перший фідбек слухачів на нову пісню».
- Клавішниця: «Коли вдома щось придумала, принесла на репетицію – а воно круто, а воно виходить».
- Барабанщик: «Енергетика на концерті, коли ми всі граємо разом».
- Вокалістка: «Коли люди танцюють під наші пісні, ця віддача. Розумієш, що все не просто так».
- Басист: «Коли мене взяли в групу»!
Ми сміємося разом. Переступаємо високий поріг студії-бази.
Після дощу повітря пахне озоном. Гурт потроху виходить з творчого барлогу і розчиняється в місті, щоб за тиждень зібратися знов у своєму казковому лабіринті фавна.
З купою дротів і зламаними паличками у рамці на стіні.
Читайте ще репортажі про вечори Києва:
