Море без моря: трешовий репортаж з київського Гідропарку

 — Пахлава медова, крівєткі, рааапаааан! — ця кримська кричалка у мене в голові щоразу, коли голос метрополітену каже: “Станція Гідропарк”, а в ніздрі б’є запах шашлику. 

Давайте вийдемо, а? Це ж море без моря, це ж пиво у пластикових стаканчиках, пісок у бутербродах і лагідний Дніпро, який квітне зеленими водоростями. 

Зараз це місце міцно асоціюється з 90-ми. Тут час завмер таранькою на газетці, що чекає на свою муху.

 — Ааааааа!!!!  —  це йде чоловік. Йде і кричить на одній ноті. Очі дикі, волосся у різні боки. І от не можна сказати, що йому зле. Йому норм. Просто хоче кричати  —  і кричить. Це Гідропарк, тут можна.

Понад рік ця станція метро була зачинена, а територія обгорожена блокпостами. 

Та я пам’ятаю, що саме на Гідропарку одні з найкрасивіших заходів сонця у місті. На годиннику 8 вечора, я пірнаю у натовп розпареного народу.

У мене півгодини до заходу сонця і цілий вечір, щоб роздивитись, як тут і що. 

Клаптик історії: Гідропарк – це водно-розважальний комплекс. У різних містах України є такі місцини, де біля водойми створили простір для відпочинку містян: в Одесі, Херсоні, Рівному, Житомирі, Тернополі та Рівному.

Київський виріс на залишках Передмостової слобідки, яку розтрощили нацисти під час Другої світової. 350 гектарів території релаксу нині на двох островах Дніпра: Венеціанському і Долобецькому.

Автори проєкту – українські архітектори Ігор Шпара та Всеволод Суворов. Час створення – шістдесяті роки минулого століття.

За ці роки Гідропарк постійно змінювався. Виростали кафе і нічні клуби, приватні пляжі спершу обгороджували, а потім ці паркани валили, надувались і здувались банани.

Незмінними лишалися пляжі “за інтересами”: дитячий, пенсіонерський, нудистський, молодіжний і дикий. Можна обирати залежно від віку та настрою.

До речі, пенсіонерів більше на нудистському. Сама бачила, коли там була. Тільки тссс, нікому не кажіть.

Чи можуть діти побачити природню красу відпочивальників? Якщо візьмуть біноклі.

Цей пляж розташований на Трухановому острові, з Гідропарку туди можна дістатися брасом, кролем або човном за окрему плату перевізнику, який за своє життя добряче надивився на оголені натури. 

По столиці з голим торсом

Хто на Гідропарку ввечері буднього дня? Та всі! Людей тьма.

Що їх об’єднує? Червоні обличчя, здоровенні пляжні сумки і вайб нахабного розслабону. Більшість чоловіків із голим торсом.

Все на відстані 500 метрів: тепла водичка з лагідним пісочком, їжаки з блокпостом та військовими на в’їзді і червона гілка метро.

Повертаю з метро наліво. Тут двоповерхова будівля вкрай зашкварного нічного клубу “ГідроЗона”. Зараз він не працює, зате поруч відкритий тир. Його піарить Морфеус з “Матриці”.

Що, вже забули, хто це? А Гідропарк пам’ятає. 

Повз мене проходять двоє чоловіків, вихоплюю трохи інтелектуальної бесіди:

 — Тобі не треба часи
 — Я люблю часи!
 — От коли купиш айфон, тоді да. А так не треба тобі часи.

Так, а це що? Треба з’їсти 4 печива за хвилину і отримати приз.

Ще поряд перекладина і боксерська груша. Охочих до печива не видно, зате наполегливий хлопець уже втретє штурмує грушу.

Щоб не отримати від груші на горіхи, близько не підходжу. Що там писало – слабак, дєтіна, чемпіон? Ви точно знаєте, просто Морфеус дав вам таблетку і ви забули ці написи.

Зате точно пам’ятаєте цей кримсько-херсонський стан, коли тусили всю ніч на дискотеці по коліна в піні, поспали дві години, прокинулись від спеки.

Натягнути на себе купальник і кепку, заплутатись у в’єтнамках, плюнути, піти босоніж до моря. Море пахне йодом, гарячими пиріжками з капустою, сушеними бичками. 

Знайти вільний клаптик, розстелити рушник. Прикрити ним гаманець і ключі від номера. Побігти, розштовхуючи медуз, у море.

Пірнути, зрозуміти, що тут мілко, проїхатись животом по піску, випірнути. Застигнути, примружившись на сонці. Відчути, як пульсує у скронях вчорашнє домашнє вино.

І абсолютне щастя.

Стрілочки-зірочки

У спогадах доходжу до ларьочка з написами від руки “Коктейлі”. “Секс на пляжі” з кіоску, з непонятного алкоголю в антисанітарних умовах?

Звісно буду, я ж на морі! На диво смачно.

Навколо відкриті ресторанчики. З кожного гримить своя музика. Руснява? Фух, ні. Українська. Тішусь.

Що по часу? Час на міст, дивитися на сонце.

Переходжу на іншу сторону. Стаю на мосту. Величезне літнє сонце потроху ховається за дерева…

 — Які, б*ядь, капці, болото по коліно!  —  чути з пляжу.

Але ніщо не зіпсує цей момент. Сонячні промені лягають на воду. Красиво так, що перехоплює подих.

Там за мостом невеличкий троллей, на якому можна прилетіти у прокат каяків та сапів. Зараз нікого нема і пусті канати виблискують на сонці. 

Взагалі тут багато спорту: поряд із різноманітними наливайками катаються на велосипедах, грають у пляжний футбол та волейбол…

О, до речі. Зараз сходимо на унікальну київську локацію. 

Дорогою підслуховую закохану пару, яка зупиняється посеред мосту:

 — Ти сьогодні не казав, що я гарна…
 — Як я міг, у тебе ж такі стрілочки-зірочки, ти у мене така-така, красива-красива!

Тренування з батареями

Старі шматки заліза. Шини, блоки, батареї — все це перетворюється тут на спортивні снаряди. Спортивне містечко, легендарна “Качалка” на Гідропарку давно і продовжує розростатися. Її створили своїми руками любителі спорту.

Сюди можна прийти і позайматись у зручний час. Відчинено постійно. Абсолютно безкоштовно. Поряд урочисто відкрили професійний спортивний майданчик, але спортсмени продовжують тягати батареї.

Неподалік від містечка спорту компанія розклала різноманітні смаколики і щось святкує. З колонки лунає: “Олег, ти шо плачеш — нє, б*ядь, сміюся”. Сонце сіло, та на пляжі ще лишились відпочивальники.

Двоє хлопців тестують воду:

 — Саша, мене несе туда, по тєчєнію, холодна!

Під мостом традиційно топлес сидить рибалка. Я розташовуюсь неподалік. Грають у волейбол хлопці та дівчата, на одній підстилці тулиться компанія з шести чоловік, сміються.

На іншій стороні з криком “Є*аааать!” компанія пацанів стрибає у воду біля напису “Парк мініатюр”. Збирає пляшки дядечка у величезній розтягнутій сірій футболці.

Пані у смугастій сорочці фотографує небо. Пісяє під дерево хлопчик років п’яти. Гримлять залізом спортсмени.

Поліцейські їдять морозивко. Пломбір. Я з шумом досьорбую свій “Секс на пляжі”. З іншого берега доноситься музика:

 — Як у нас на Україні всі лани квітучі, так у нас на Україні люди всі співучі.

Рамантіка

Тут ще багато чого є: танцювальний майданчик для людей поважного віку, пейнтбол, парк динозаврів, атракціони та мотузкова лазалка. Та це все уже не сьогодні, добре? Треба встигнути на метро…

 — Повітряна тривога, повітряна тривога!

Ну от, приїхали. Посиджу на лавочці, почекаю трохи.

Поряд пара. У пари пара літрів пива:

 — Ти шо, хочеш мене напоїти, щоб я поїхала до тебе і поприбирала? Не буде такого. Але дай пиво, ти уже бухий, я тебе наздожену.

Рамантіка.

 — Дєвушка, можна з вами познайомитись? — А це уже до мене. Мужичок не першої свіжості з вєліком. Вєлік теж виглядає стомлено.
 — Ні.
 — Чому? — і показує язиком чи то як поліцейські пломбір їли, чи… Ой ні, зупинимось на поліцейських. Показую обручку.
 — А, обручальноє кольцо. Ну, я тоді поїхав далі.

І поїхав. А я вирішила піти пішки.

Гідропарк змінюється і не змінюється одночасно, такий парадокс. Він наче застиг у часі, проте кав’ярні з найновішими видами кави з’явилися і там.

Сюди можна прийти після роботи і уявити, що ти у відпустці. А потім зайти в метро і поїхати додому. 

Йду мостом на Лівобережну. Кілька фото нових будинків…

 — А ви краще спирайтесь на поручень, бо фото будуть змазані. — Це ж пані у смугастій сорочці!

Дякую їй за пораду, хоча мій телефон вміє робити чіткі фото сам. Пані розповідає, що дуже любить фотографувати. Приїхала на Гідропарк саме для цього.

Тут я була на дитячому пляжі, у червоних плавках з оборками, тут я тусила у великих компаніях на молодіжному, сюди приходила після роботи на тренування у спортивне містечко. 

Навіть після курортів інших країн та екзотичних водойм Гідропарк — моє місце сили. Коли ми переможемо, я приїду сюди зустрічати світанок. Він тут ще кращий, ніж заходи сонця.

Ольга Бродська

журналістка