Таємниці вечірнього Катеринослава (нині –Дніпра): шикарні ресторани, публічні будинки та гра у лото

Понад століття тому Дніпро звався Катеринославом. Наприкінці ХІХ століття він був ще досить провінційним містом, але зі своїм шармом. І – таємницями.

Протягом десятиліть їх ретельно досліджувала Валентина Лазебник. Наразі вона є завідувачкою відділом наукових досліджень та експозицій історії України ХІV-початку ХХ століть Дніпропетровського національного історичного музею імені Яворницького. 

Разом з дослідницею “Вечір” пропонує прогулятися вечірнім Катеринославом.

Трактири тримали депутати

Куди можна було піти у Катеринославі ввечері?

Якщо душа вимагала не тільки розваг, а й спілкування, то – до трактиру. Це торгівельний заклад для тих, хто проїжджає по тракту, тобто по дорозі.

Перші трактири з’явились у Катеринославі на початку 1790-х років, під час будування міста. А кількістю трактирів опікувалась сама Міська Дума.

23 березня 1793 року тут запровадили чотири розряди трактирів.

1. У першому можна було подавати страви, пропонувати ночівлю та продавати горілку, яку робили зі скислого фруктового вина. Також гостей пригощали виноградними винами, англійським пивом, кавою, чаєм та тютюном.
2. У другому можна було отримати те саме, але без ночівлі. А-ля сучасний ресторан.
3. У третьому пропонували ночівлю без їжі та подавали все, крім горілки.
4. А в четвертому були напої, але без їжі та ночівлі.

Тримали трактири купці, які були гласними (тобто депутатами) Міської Думи.

Найпомпезнішим вважали готель “Європейський”, на розі сучасних проспекту Дмитра Яворницького та вулиці Юліуша Словацького.

Тут були розкішні номери, шикарний ресторан, де подавали страви французької кухні та вина з власних льохів.

Більшість готелів процвітало виключно завдяки ресторанам. Тримали їх здебільшого німці, турки та греки.

Найбільший прибуток власникам ресторанів приносили вина та фрукти, що коштували в 4-5 разів дорожче, ніж в магазинах. 

Крім приємностей, відвідувачі завдавали їхнім власникам багато клопоту. Наприклад, вечорами тут досить часто вживали наркотичну речовину ефір.

А ще у ресторанах бідолахи часто зводили рахунки зі своїм життям.

Відвідувачами першокласних закладів у Катеринославі були купці, заможні міщани, а також чиновники вищого рангу Міністерства внутрішніх справ, юстиції, фінансів.

Саме такі елітні відвідувачі на початку ХХ сторіччя вигадали новий вид свят – банкети, які відрізнялися тим, що його учасники багато та пафосно розмовляли.

Наприклад, 9 березня 1911 року співробітники Катеринославського окружного суду та прокуратури вшановували голову суду Карчевського з нагоди 25-річчя його служби.

Банкет у ресторані “Європа” почався о 10 вечора та затягнувся до 5 ранку. Як повідомляла преса, під час вечері лунало багато промов та грав військовий оркестр.

У той самий час в Англійському клубі дружини чиновників з судового відомства вшановували жінку Карчевського. Ця вечірка вже мала суто корпоративний характер. 

У ресторанах палили парфуми

З кінця ХІХ століття для мешканців Катеринослава ресторан став таким же атрибутом життя, як баня чи цирульня.

Більш заможні містяни проводили вечори у салоні “Франція”. Тут можна було скуштувати живих омарів, устриць, англійського баранця, справжнє мюнхенське пиво.

Обслуговували відвідувачів у ресторанах винятково чоловіки. Зустрічав швейцар, замовлення приймав метрдотель, виносили страви офіціанти.

До того ж, чайові були основним, а у багатьох закладах і єдиним джерелом заробітку. Тож офіціанти мусили терпіти витівки сп’янілих відвідувачів. А ті нерідко мазали їх гірчицею та навіть били. 

Розпорядження про закриття ресторанів об 11 вечора у зв’язку з початком Першої світової війни змінило вечірнє та нічне життя Катеринослава. З 11 години центральний проспект ставав порожнім. Але незабаром починали працювати візники.

Тут були прості бутерброди та поганий чай, але тільки тут можна було посидіти опівночі. Тож вокзал перетворювався на нічний ресторан. 

Складна доля секс-працівниць

З 1851 року влада почала складати списки публічних будинків та жінок, які в них працювали.

Відомо, що у 1860 році в місті було сім борделів, де працювали 50 жінок. Проституція була ремеслом, яке влада сприймала як “терпиме зло”.

З 1889 до 1893 років поліція зареєструвала 530 жінок з публічних будинків та 261 жінок, які працювали так “на себе”.

Дозвіл на відкриття публічних будинків надавала місцева поліція. Ці заклади мали бути віддалені від церков та учбових закладів. Під них навіть відвели окремий район – так звану Цегляну площу.

Тутешні господарки самі вербували жінок, навчали їх ремеслу. Зазвичай це були незаміжні жінки та сироти, половину з яких складала колишня прислуга: модистки, кухарки, покоївки.

Вони, наприклад, забороняли закликати клієнта. Після здачі екзамену жінка отримувала “жовтий квиток” для відміток щодо стану її здоров’я. Цей документ тимчасово заміняв паспорт, його треба було завжди мати при собі. 

Борделі працювали з 9-10 вечора до пізньої ночі. За вхід треба будо сплатити від 50 копійок до 10 рублів – залежно від “зірковості” закладу.

При цьому зарплата складала біля 30 рублів на місяць. Не надто велика винагорода, враховуючи “побічні ефекти”. Вже у перший рік праці жінки, як правило, отримували венеричні захворювання.

При цьому головним джерелом зараження була насамперед таємна проституція. Поліція намагалась боротися з нею, але не дуже вдало. 

Для таємних зустрічей секс-працівниці та їхні клієнти використовували кімнати в центрі міста та готелі біля залізничного вокзалу.

З газет знаємо про відому мадам Іоффе. Вона була «дахом»  для близько 20 секс-працівниць, при цьому з кожної отримувала 200-300 рублів прибутку.

Справи у мадам Іоффе йшли настільки добре, що вона навіть збиралась відкривати «філіал» у Александровську (зараз Запоріжжя). 

Один з найвідоміших борделів Катеринослава був на Успенській площі, 5 (зараз це частина єврейського культурно-ділового комплексу «Менора»).

Поряд були Успенська церква та синагога, тож місцеві казали, що цей заклад «у бога за пазухою».

Будівлю звели в 1898 році. Належала вона купцеві Давиду Пчолкіну.

Про це свідчать літери “ДП”, які досі збереглись на фронтоні в оточенні амурчиків.

Хоча дехто наприкінці ХХ століття вважав, що цю абревіатуру слід розшифровувати як “Дом публичный”, та навіть намагався прибрати з фасаду історичну деталь.

Ще на початку 1920-х більшовики досить терпимо відносились до секс-працівниць та бачили в них жертв безробіття та голоду. Але у 1928 році цих жінок, як і самогонників та професійних жебраків, позбавили виборчого права та продовольчих книжок.

А у 1930-му в СРСР проституцію як соціальне явище офіційно ліквідували. Звісно, тільки офіційно. 

Пригоди завзятих лотошників

Перед Першою світовою майже всі види торгівлі в Катеринославі опинились у занепаді. А все тому, що місцеві знайшли більш швидкий та вірний спосіб збагачення – гру у лото.

Особливо вона стала до смаку містянам у 1911-12 роках.

Більш заможними завдяки лото ставали клуби. З кожної ставки вони відраховували собі 10%.

Прибутки від лото дали змогу побудувати один з клубів – будівлю на вулиці Клубній (зараз Воскресенська).

Тоді це була найбільш грандіозна та стильна будівля Катеринослава. Сьогодні тут розташована Дніпропетровська обласна філармонія. 

Гравці в лото об’єднались в окрему субкультуру, де були свій жаргон та фольклор. Багато хто з катеринославців намагався протистояти “лотошному божевіллю”. Вони створювали петиції щодо заборони гри, яка позбавляє містян не тільки грошей, а й честі.

Одну з таких петицій катеринославському губернатору подали дружини завзятих лотошників. Вони були обурені тим, що їхні чоловіки програють все до останньої копійки, внаслідок чого сім’ї не можуть розрахуватись за житло чи навіть купити їжу.

Звертались з клопотанням до губернатора й купці. Вони були вкрай невдоволені тим, що через постійні програші катеринославці не можуть дозволити собі придбати їхні товари.

І ось, в ніч з 18 на 19 січня 1914 року, поліцейські нагрянули з перевірками у всі місцеві клуби.

Скрізь гра була у розпалі, а на столах лежали купи грошей – лотошники робили величезні ставки. Під час облоги всі банкноти вилучили в якості доказів.

Та до зачинення клубів було ще далеко. Але у клуби заборонили приходити неповнолітнім, як і всім іншим, хто навчався в учбових закладах.

Гра в лото повинна була закінчуватись у першій ночі, а кожен гравець міг купити не більше трьох карток. А вже в 1915 році з’явилась урядова заборона на всі азартні ігри, у тому числі й на лото.

Щоб відчути більше живої української історії, радимо ще почитати:

• Гучний детективний трилер 1918 року: як вечірнє викрадення банкіра вплинуло на політику в Україні
• Маленький банкет тривав до пізньої ночі, великий – кілька днів: як гуляли козаки
• Товариство мочимордія: гулянки Тараса Шевченка у компанії “благородних пияків”
• “Нічні конференції” княгині Ганни Дольської: якими були вечори українських магнатів
• Нічний “друг Сталіна” та поціновувач довгих розмов: якими були вечори Олександра Довженка
• Як проводила вечори Леся Українка: опери Вагнера, відверті розмови з Кобилянською та київські читання
• Овації, жорсткий графік і ніякого шампанського: якими були вечори оперної діви Соломії Крушельницької
• Завсідник каварень, який обожнював працювати ночами: як проводив свої вечори Іван Франко

Юліанна Кокошко

журналістка, Дніпро