Точно 10 з 10! Чому варто глянути «Скотт Пілігрим стає до бою» на Netflix: одну з головних прем’єр сезону

На Netflix вийшла одна з головних прем’єр сезону – восьмисерійний анімаційний серіал «Скотт Пілігрим стає до бою».

Його зняли за мотивами оригінальної серії коміксів про пригоди Скотта Пілігрима, створених канадським сценаристом та художником Браяном Лі О’Меллі. 

Кінокритик Ігор Кромф також подивився анімаційний серіал і готовий розповісти, як улюблена історія з 2000-х отримала нове, неочікуване і дуже цікаве життя. 

«Скотт Пілігрим проти всього світу»

У 2010 році один із найбільш перспективних режисерів 2000-х Едгар Райт екранізував серію коміксів Браяна Лі О’Меллі про Скотта Пілігрима з Майклом Серою в головній ролі.

Науково-фантастичний ромком «Скотт Пілігрим проти всього світу» став канонічною екранізацією коміксного сюжету. 

У Торонто живе 23-річний хіпстер та невдаха Скотт Пілігрим, який не ходить на роботу, живе в рандомного знайомого і грає на бас-гітарі в маловідомому гурті «Sex Bob-omb».

Раптом він закохується в дівчину Рамону Флаурес, яка закрита за сімома печатками у вигляді її злобних колишніх. Їх Пілігриму треба перемогти у чесному (чи не дуже) двобої.

Після прем’єри фільм не став успішним і провалився з тріском в прокаті. Однак з роками він став одним з улюблених фільмів багатьох гіків, адже ця постмодернічна казка наповнена десятками посилань до поп-культури: від коміксів і відеоігор до панк та інді-сцени. 

Однак фільм потрапив під розгромну критику. Перепало і за расистський гумор в образі фанатки Пілігрима Найвз Чау. І за купу стереотипного гумору.

Критикували і Рамону Флауерс, яка втілила класичну персонажку романтичних комедій Manic Pixie Dream Girl – сексуалізований жіночий образ, який існує лише для того, щоб в головного чоловічого персонажа була «подруга мрії».

Однак «Скотт Пілігрим проти всього світу» був лише продуктом свого часу. Адже 2000-2010 роки – це період розквіту ромкомів про самотніх хлопців, які шукають ідеальну дівчину.

Саме тому, коли через 13 років Браян Лі О’Меллі об’єднався з Едгаром Райтом (тут він уже виступив не як режисер, а як виконавчий продюсер) та японською студією Science Saru для Netflix, які не так давно випустили майже ідеальну екранізацію відомої манги One Piece, то проєкт повернення Скотта Пілігрима не міг бути звичайним повторенням фільму чи тим більш коміксів в анімаційній формі. 

Слідство веде Рамона Флаурес 

Перша серія шоу нагадує 25-хвилинний атракціон ностальгії.

Натхненна японською мангою анімація місцями покадрово відтворює оригінальний комікс, вдаючись навіть до ономатопеї, сцен, що нагадують гру на восьмибітній приставці та все тих самих посилань до поп-культури: від розмов про Соніка до більш розмитих алюзій на бойовики категорії В.

Але це відчуття ностальгії оманливе. Очікування того ж сюжету різко обриваються, коли очікуваний переможець «вигрібає» у першій серії від найслабшого колишнього. 

Після цього ракурс сюжету зміщується в бік Рамони Флаурес, яка починає справжню детективну історію розшуку свого раптово зниклого бойфренда.

Для цього дівчина знову зустрічається з колишніми, які тепер розкриваються значно глибше, ніж в коміксі та фільмі. 

Попри те, що творці серіалу залишають купу веселих сцен бійок (за що люблять оригінальні пригоди Скотта Пілігрима), все ж головний фокус аніме зміщується на переживання Рамони.

У повнометражній екранізації вона була пласким персонажем.

О’Меллі та режисер Абель Гонгора перетворюють «хлопчачу» історію з типовою Dream Girl в яскраву мелодраму з сильною жіночою героїнею в центрі сюжету, яка деконструє троп про дівчину, яку треба врятувати, з фільму Едгара Райта. 

І ця докорінна зміна сюжету перетворює серіал в окрему історію, яка не є повтором коміксу з 2000-х чи фільму з 2010-го, але при цьому лишається тією ж історією про романтичні пригоди Скотта Пілігрима і його дівчини Рамони Флауерс у казковій версії канадського Торонтно з купою посилань до гік-культури та постмодерністським стьобом покоління мілінеалів.

Але без ностальгії ніяк

Та просто переосмилити історію та позбавити її стереотипів, які не відповідають сучасному контексту, все ж замало для успіху. 

Творців залишили фанатам «ностальгійні каруселі». Попри всі оновлення та деконструкції – це той самий «Скотт Пілігрим» в анімаційній версії.

Експлуатування ностальгії за минулими історіями – один з нинішніх трендів.

Іноді це виходить вдало і продюсерам вдається залучити молоду аудиторію до історії їхніх батьків чи старших братів та сестер (як, наприклад, це сталось з «Мисливцями за привидами») а іноді, як з «Черепашками-Ніндзя» Сета Рогана вдається повністю оновнити історію до сучасних контекстів. 

Однак, «Скотт Пілігрим стає до бою» вийшов по-особливому іншим. Його оновлення до сучасних контекстів у поєднанні з ностальгією перетворило цю анімацію не на ностальгію за минулим, не створене, щоб зацікавити молодшу аудиторію чи дати друге дихання.

Вона наче історія для колишніх дітей, які читали комікси О’Меллі та дивились фільм Едгара Райта, а потім виросли, у них змінився світогляд, але не змінилась любов до гік-культури, гумору та постмодернічних сюжетів і от разом з ними подорослішала історія про Скотта Пілігрима.

Тепер вона більше не жартує на стереотипні теми, але все така ж лампова у міріадах посилань до улюблених коміксів, музичних альбомів та відеоігор.

Кромф Ігор