«Хто засне у Великодню ніч, весь рік буде сонним»: 10 великодніх традицій та повір’їв

У радянські часи на релігійні свята навісили ярлик архаїки — перепони на шляху людства до «прогресу». 

Давні релігійні традиції висміювали, забороняли і так… рвали нитки розуміння української культури й світогляду.

Сьогодні на хвилі інтересу до всього українського, багато традицій повертаються у наше життя і іноді викликають щирий подив, — «А нащо так робили?». 

До свята Великодня «Вечір» підготував розвідку про 10 цікавих українських традицій й повір’їв. А культурологиня Тетяна Міненко пояснила — як вони виникли і яке підґрунтя мали.

Тетяна Міненко, завідувачка сектору мистецтва Рівненського обласного краєзнавчого музею

Крашанки — фарба з магазину чи цибулеве лушпиння

Сьогодні є безліч варіантів, як створити великодні крашанки. Багато хто надає перевагу не фарбам з магазину, а дідівському перевіреному методу — фарбуванню цибулевим лушпинням. 

«Насправді, такий спосіб був простіший й доступніший. 

Писанкарка з м. Косів (Прикарпаття) прикрашає яйця розписом, 1920-ті.

Бо за іншими фарбниками треба було їхати за межі села. У людей на це не було часу. Мали багато інших клопотів перед Великоднем.

Щоб заготовити завчасно якісь природні барвники їх треба заморозити, «погратись» з ними. Зараз часто використовують куркуму, але у давнину вона не була такою легкодоступною. 

Люди чекають на священника біля церкви на Рахівщині (Закарпаття), 1920-ті.

А от цибулевого лушпиння було вдосталь. Люди могли бути заможними або не дуже, але обирали такий фарбник через його практичність», — пояснює знавчиня.

Не спати — пильнувати!

Наші предки великодньої ночі розпалювали вогнище біля церкви та всю ніч слідкували, щоби воно не згасло. 

Хто залишався вдома, теж намагались не спати. Казали, хто засне у цю ніч, весь рік буде сонним й млявим. 

Гурт людей біля церкви на Великдень, Львівщина, 1920-ті.

Вважалось, що великодня ніч чудодійна.

Мовляв, вона може скористатись розслабленим сонним станом людини й заподіяти їй шкоду. 

Святкування Великодня на Рахівщині (Закарпаття), 1929 рік.

А сама традиція весняних вогнів, кажуть, була запозичена східним християнством з язичництва у наших краях.

Свячені ножі й інгредієнти-символи

Дехто освячував ножа, аби потім ним різати паску й… оберігатися від мерців, які надумають потурбувати живих родичів. 

Паски та ковбаски біля церкви на Рахівщині (Закарпаття), 1920-ті.

«Символіка паски — це хліб вічного життя, “царства небесного” та воскресіння, присутності Бога у житті людей. 

Обовʼязково у тісто додавали родзинки — символ крові Христа. Борошно, зерно — тіло Христове.

Молоко, масло — символ здоровʼя. Мед та дріжджі — символізують достаток», — говорить культорологиня.

Поки паска готується, ніхто не всідається

Вважалося, аби паска вийшла доброю, потрібно було дотримуватися кількох правил:

•  не сідати у хаті, поки паска готується — «а то впаде»
•  жінка має залишатися у хаті сама
•  промовляти різні формули, на кшталт: «Іди, Сатано, з хати, бо буду паску саджати»
•  перехрестити паску
• не пускати домашніх ходити біля печі, не давати провітрювати кімнату, грюкати дверима

«Замішували паску на світанку. А ще розпалювали піч, щоб вона вигоріла. Й примовлянки були, так. 

Дійсно, під час приготування не дозволялось бігати, стукати, сваритися. Вважалось, що паска — сакральна річ, тісто святе. 

Не можна було відкривати двері та вікна.

Заборону жінці сідати, я б пояснила тим, що паска зазвичай пеклася у четвер. Клопотів й роботи у жінки було стільки, що їй і присісти не було коли. 

Була й традиція розпалювати піч на паску гілкою тогорічної свяченої верби», — пригадує Тетяна. 

З яйцем — на пошуки скарбів

У великодню ніч будь-хто міг випробувати свою удачу.

Предки вважали, якщо взяти червоне яйце і піти з ним на пошуки прихованих скарбів, то неодмінно їх знайдеш. 

Треба було лише дослухатись до відчуттів у руці: якщо яйце нагрівалося, значить скраб десь поруч. 

Але додавали, що це небезпечне діло. Хтозна, що там чекає у чудодійну ніч людину крім скарбів й приємних див.

На службі можна вздріти… відьму!

Існує повір`я, що на великодній службі у церкві можна побачити відьму. 

Дехто вважав, що побачити й визначити відьму може тільки священник. Інші казали, що й проста людина може вгледіти чарівницю. 

Люди зібрались на Великдень біля церкви, 1920-ті.

Для цього треба було стати у певне місце в церкві й… тримати часничину під язиком. 

«Такі твердження можна було почути від самих священників. 

Люди чекають священника для свячення пасок біля церкви, Рахівщина, 1920-ті.

На найбільші церковні свята вважалось, що небо ніби відкривається і так надається доступ до сильної енергії. 

А людям, які буцімто займаються чорною магією потрібне підживлення цією енергією. Тому вони можуть стати найближче до священника у натовпі й торкатись його ризи» — додає Тетяна Міненко. 

З церкву — наввипередки

За народним повір’ям, якщо прийдеш з церкви раніше сусіда, то буде тобі щастити, будеш довго жити.

Великдень у селі Волосянка, Великоберезнянщина (Закарпаття). 1940-ві роки.

Чистили домівки й думки

Традиційно у Чистий четвер у домівках займались великим прибиранням, все перемивали, самі купались. 

«У Чистий четвер чистили оселю, думки, душу. 

Українські повстанці святкують Великдень. Гуцульщина. 1950-ті.

Та пекли багато пасок, обдаровували ними хрещених батьків. 

Обов’язково у четвер пекли паски, адже Страсна п’ятниця — це жалобний день. 

Українки з великодніми кошиками біля церкви, 1920-ті.

У народі навіть кажуть, що в цей день навіть пташка гнізда не в’є», — каже знавчиня. 

Обливали на долю

У давнину вірили, що на другий день великодніх свят вода стає цілющою та оздоровлює. 

В цей день було заведено обливати інших водою для духовного очищення.

Свячення пасок у селі Лохово на Мукачівщині, 1930-ті.

Раніше в цей день парубки ходили по хатах, де є дорослі незаміжні дівчата та обливали їх. Вважалось, що так прискорювали її заміжжя.

У сучасній Україні цей звичай перетворився на розвагу та зберігся здебільшого на заході країни. 

Великодній стіл в Україна, 1910-ті роки.

Цікаво, що схожі звичаї з обливанням людей зустрічаються у багатьох куточках світу. 

Наприклад, у Таїланді існує свято Сонгран, під час якого на щастя поливають перехожих. Обливають людей з благими намірами й в Угорщині. 

Сніданок починали з великоднього яйця

Великодній сніданок починали зі свяченого яйця. Добре обідали. 

Великодній стіл на Полтавщині, 1910-ті роки.

Їжу, що залишилася після сніданку й обіду, лишали на столі. Вважалось, що це їжа для предків. 

Рештки їжі згодом спалювали, закопували на подвір`ї чи городі.

Отакі звичаї і повір’я на Великдень мали наші предки, а деякі існують і сьогодні. А які звичаї знаєте ви?

Діліться у коментарях.

У матеріалі використані архівні світлини з публікацій «Локальна історія» (ocalhistory.org.ua)

Ще цікаве про українську історію і традиції:

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»