«Колись це звалося Шляндра»: вечірній променад Полтавою та історії перехожих

Якими є вечірнє життя українських міст? Яких перехожих можна зустріти у сутінках, де збираються люди? «Вечір» попросив полтавську журналістку Валентину Патик прогулятися ввечері містом так, аби всі читачі його відчули.

«Серце» міста – його найбільша пішохідна зона, на центральній вулиці Соборності. Вона сполучає два райони Полтави, розділена Корпусним парком.

По один бік, в напрямку Київського вокзалу, це звичайна гамірна вулиця з величезною кількістю авто.

А на іншому боці – пішохідна зона, по якій гуляють у будь-яку пору доби.

Музиканти. Адам і Дмитро

«Ще не вмерла Україна»… Сильний колоритний голос пробирає до кісток.

Співає чоловік середніх літ у чорних окулярах. Він незрячий. Біля нього постійно гуртуються люди. Слухають.

Його звуть Адам.

«Музикант, співак, працював колись артистом у Львові. Зараз живу і співаю в Полтаві», – коротко характеризує себе, ніяковіючи від уваги.

– Під яким гаслом живете?

– Вперед до перемоги! – каже, не задумуючись. І зачинає «Рідна мати моя…».

Метрів за сто звучить скрипка.

– Дмитро. Скрипач, – усміхається музикант. – Закінчив Полтавський музичний коледж по класу скрипки. Зараз навчаюся в аспірантурі Київської музичної академії. Граю в Полтавському академічному симфонічному оркестрі.

Я мов ділюся з перехожими емоціями, позитивом. Ну і талантом (сміється).

А репертуар різноманітний: від українських народних пісень до класичних творів світового рівня.

Буває, люди просять зіграти ту чи іншу сучасну пісню. Кажу: я її не знаю, дайте послухати або наспівайте. І вони в захваті, коли я на ходу підхвачую мелодію… Живу музикою».

ЦУМ, парклет і бар

Центральний універмаг у вечірній час закликає яскравими вогнями. Напроти ЦУМу влітку встановили парклет – конструкцію з місцями для сидіння. І вони ніколи не пустують.

Закупивши перекуси в популярному серед молоді закладі швидкої їжі КFС, хлопці та дівчата обліпили парклет, як ластівки дроти.

Іра та Марго полюбляють це місце, бо «тут класно».

– Зараз підкріпимось і підемо гуляти. Ця вулиця завжди приваблює молодь. Гуляємо біля театру Гоголя, в парках, неподалік аж два. А закінчуємо прогулянку біля Білої Альтанки. Там зазвичай збирається значно більша компанія, аніж зараз. Тим паче на вихідні, – каже Іра.

Неподалік дві панянки, Юля і Віта, смакують напої з «П’яної вишні».

– Ой, ця «П’яна вишня» така смачна, не можна відірватися, – заливаються сміхом дівчата. Подруги зустрілися після роботи.

– Було б добре, якби був полтавський бренд такого напою. Це львівське виробництво, їхня родзинка. А нам хочеться, щоб і в нас таке було… Чим Полтава гірша?..

Містечко майстрів 

На пішохідній частині вулиці Соборності є містечко майстрів. Вдень цих яток із народним крамом багацько. А під вечір, зважаючи на пору року, залишаються найстійкіші.

– Народне мистецтво – велика сила, тим паче в такий час, – каже продавчиня Олена.

Ми продаємо українські прикраси та вироби наших умільців. Тут кожен майстер презентує свої вироби ручної роботи. Люди розпитують, замовляють. Особливо багато підбігає діток – їм все хочеться купити, – сміється.

Переселенці

Приємна пані зупинилась інтуїтивно. Її звати Інна:

– Люблю Полтаву! Я не місцева. Як зараз кажуть, переселенка. Сама із Лисичанська… Вже рік як я живу в Котельві, працюю лікарем-гінекологом. А в Полтаві живе донька з сім’єю. От провідала їх, і прогулююся улюбленою вулицею, та їхатиму додому. Хоча не додому…

А Полтава – неймовірне місто, – змінила тему. – І люди тут хороші. Ця вулиця моя улюблена. Налаштовує на позитив.

Інша пані, Наталія, гуляє тут з онуками. Виділяється патріотичним вбранням: жовтою курткою з блакитним шаликом.

Приїхала до Полтави з Горішніх Плавнів. Багато років прожила в Полтаві в історичному центрі міста. І зараз при нагоді приїздить «підпитатися духовно». Першим ділом відвідує центральну вулицю.

– Полтава – найрідніше місце на землі. Люблю вечірні прогулянки. Раніше гуляли з чоловіком та дітьми, зараз – з онуками. Ще якби тривог не було…

Очікування захисника

Поблизу відомої в Полтаві «Козацької броварні» увагу привертає гурт, який явно чекає на якусь урочистість.

От яскравий букет тримає гарно вбрана панянка. Це Інна разом з чоловіком Андрієм, донькою Марією та кумою Юлею зустрічають найкращого друга і кума Сергія, який щойно повернувся з фронтового Куп’янська в короткотермінову відпустку.

Чоловіки фотографуватися відмовилися.

Полтавський театр

Біля театру – завжди людно.

У театральний сезон тут аншлаги. Цього вечора буде концерт Полтавського обласного академічного симфонічного оркестру. Ближче до 18.00 біля приміщення збираються глядачі.

– Сьогодні ми вчергове проводимо проект «Музика нас поєднала», – розповідає волонтерка Оксана Кравченко. – Це спільний проект волонтерів і симфонічного оркестру, який ми запустили ще минулого року. В рамках проекту об’єднуємо і надаємо допомогу всім, хто постраждав від війни. Сьогодні на концерт прийшли переселенці із Харкова, Лозової, Лисичанська, Краматорська. І, звичайно, полтавці та гості міста».

Будинок Святого Миколая

Популярна місцева фотозона – серце з написом «Я люблю Полтаву», на площі біля Свято-Успенського кафедрального собору.

Обабіч нього є будиночок Святого Миколая. З початку вторгнення він виконує дещо іншу функцію – волонтерську.

Його «господиня» Наталія – керівниця Полтавського Батальйону Небайдужих:

– Поки Святий Миколай у відрядженні і готується відвідати Полтаву, у будиночку діє благодійна кав’ярня, в якій весь прибуток ми направляємо на Збройні Сили України.

Кав’ярня працює до 20:00.

– За півтора роки нам вдалося перенаправити 1,8 млн грн прибутку на потреби захисників. Збирали  кошти на автівки, квадрокоптери, тепловізори, старлінк. Зараз збираємо на човен для 37 бригади Морських Сил. Хлопцям потрібно форсувати Дніпро на Херсонщині. А на початку грудня будемо зустрічати Миколая. Третього грудня плануємо відкриття будиночку, – додає Наталія.

Вечірнє фото з галушкою

Біля пам’ятного знака полтавській галушці – також завжди людно. Ось третьокласниця Лєра тягне за руку маму Таню з проханням сфотографуватися разом.

– Галушки – моя улюблена страва, – сміється дівча. – Коли мама робить піцу, я – галушки! Мама – вареники, а я – галушки. Коли ми приходимо сюди гуляти, я завжди фотографуюся з галушками. А потім ми йдемо до Альтанки і я любуюся вечірніми краєвидами. Кругом скільки вогнів! Так гарно!

Біла Альтанка 

Біла Альтанка – візитівка Полтави. Згори відкривається краєвид низинної частини міста – Подолу, Левади, прилеглих до Полтави населених пунктів.

– Це мій щоденний вечірній маршрут, – говорить літній чоловік Володимир, що прогулюється біля альтанки. – Скільки тут живу, стільки й віддаю шану цьому прекрасному місцю, гуляючи тут щовечора.

Це хіба що захворію чи ще яка причина. А так – кожен вечір тут. Прогулянка від Альтанки і по вулиці Соборності – щоденний маршрут.

Я корінний полтавчанин. Тут народився. Навчався, правда, в Росії, яку я колись любив. А зараз – ненавиджу! Якось, прогулюючись, я навіть побачив, як он там летіла рашистська ракета… І так тоді стало до болю неприємно… Я люблю старе місто, тут пройшла моя молодість. От і зараз – гуляю і не можу надихатися ароматом рідної Полтави.