«Пишу пісні у вечірній маршрутці Київ-Вишгород»: як проводить вечори співачка Ліза Бібікова

Треки 17-річної Лізи Бібікової закохали у себе TікТок та подарували дівчині неочікувану популярність.

Її пісня «Поряд» набрала понад два мільйони прослуховувань на Spotify. Перший сольник пройшов успішно, а мініальбом «Можливо, стала доросліша» уже побачив світ.

Та Лізини вечори наповнені не вечірками, а сміхом рідних сестер у родинному колі. Пісні пишуться на колінці у маршрутці, а музика приходить у сни. 

Вечір.Медіа заслухався ніжними треками Лізи і готовий розказати про її вечори.

Не знала, як це робиться. Але робила

— Я з музикою з дитинства: до музичної школи пішла у п’ять років. Заняття були вечорами, сольфеджио взагалі тільки починалось о 18-й годині. А ще час доїхати потім додому… Проте мені все одно дуже подобалось.

Шкода, що багато забулось: тому зараз я знову вчуся музиці для створення нових пісень. Хочу навчитись майстерно імпровізувати.

Першою піснею, яка розійшлась інтернетом, стала «Поряд»:

— Мені друзі порадили скачати Ableton — програму для написання музики. Типу спробуй, потикайся там. Потім допоміг хлопець з ТікТоку, який побачив мої мінідемочки на піаніно: «Давай дам тобі обладнання». І реально дав. Тож  мала 90 безкоштовних днів програми та обладнання: треба писати трек.

І ось демка готова:

— Вона була жахлива! Це настільки погано звучить, настільки сильні середні частоти, що у мене телефон в іншу кімнату від’їжджає… Проте не знаю, як так сталося, але вокал записався дуже гарно, взагалі супер класно і з першого разу. Я не знала, як це робиться. Але робила.

100К відео на «Поряд»

Далі робота перейшла в технічну площину: звукорежисер довів «Поряд» до ідеального звучання. Потім через лейбл kontrabass вдалося викласти трек на всі музичні платформи:

— Почала чекати. Пісня сподобалась моїм друзям, і я була дуже рада — вони реагували бурхливо, бо теж довго очікували на вихід треку. Далі зняли муд відео у Пущі-Водиці і… І все завірусилось у тіктоці.

Користувачі почали знімати відео під «Поряд». Уже більше 100к таких відео назнімали. Така приємна вийшла історія. Я не відчувала, що недостойна такої популярності. Бо пісня того варта. 

Після такого успіху Ліза задумалась про виступи, проте її цікавила не кількість, а якість:

— Я вередлива, виступаю тільки там, де мені подобається команда, лайнап та звук, бо це впливає на якість виступу для слухача. Перший раз виступала на Геловін минулого року.

Я написала в «Некультурні», що хочу виступити. Вони погодились. Це було неймовірно. Мені підспівували, люди знали мої пісні. Гонорар був символічним: ₴1000 мені скинули. Але тоді я була здивована: як, мені платять за виступ? Це ж я маю платити!

Melovin, Дорофєєва та перший сольник

Далі був виступ на Atlas United і ще кілька камерних виступів. Та великою подією нещодавно став перший сольний концерт:
— Мені було важливо проконтролювати все на всіх етапах. Тепер я знаю як це: організувати велику подію. Я набирала людей, розбиралась у процесах. Була щаслива, що Melovin погодився виступити разом зі мною. Були проблеми на саундчеку, тому я переживала.

Все це  захопило мене настільки, що не було часу на хвилювання та рефлексії до концерту. Перед початком я встигла подумати тільки про свою сукню: якщо буду в ній стрибати, буде зручно чи ні? Раптом спаде?..

Крім Melovin, Лізу підтримують інші українські музиканти. Світ шоу-бізнесу нині інакший:
— Надя Дорофєєва дуже підтримує. Якось сходили навіть на каву з нею, вона мені розповіла, як і що працює в українському світі музики. Зараз всі підтримують одне одного.

Нових музикантів не хейтять, бо нас дуже мало. В Україні нема такого: ти засвітився, і тебе одразу хтось взяв під крило. Скоріше такий сценарій: вийшов трек, залетів, музикант більше нічого не написав і все. Про нього не чути. У мене вийшов мініальбом, пройшов концерт. 

Тепер я маю написати щось нове. Те, що здивує. Щось оригінальне. А я не можу.

«Маршрутка переповнена, знесилена, знекровлена»

Поки Лізі складно написати щось нове:

— Я кажу собі: «Ти ж вмієш, Лізо. Сядь та напиши». Але натренувати можна риму, пісня ж не прийде, якщо ти на 100% не відкритий до всесвіту, не ловиш потік. А від мене зараз занадто багато очікувань, написати щось треба швидко… Кажуть слухачі, що я юна генійка, що я молодець… 

Прийшла до саундпродюсера з ідеями від диванних критиків. Кажу: «Давай почнемо з туц-туц-туц-туц»… Нічого не записали. Не моє. Чекатиму натхнення.

Натхнення приходить до співачки у вечірній маршрутці:

— Київ-Вишгород. Їду, слухаю дорогу. Перші рядки пісні «Чому я кохаю тебе завжди» якраз про це: «Маршрутка переповнена, знесилена, знекровлена». До речі, одного разу мене там впізнали: «Лізо, ти стала такою крутою». 

Беремо швабру, робимо зірку

Вечори дівчина проводить з близькими:
— Я вчуся у коледжі на архітектора вдень, а ввечері забираю молодшу сестру Марію з дитсадка. Веду додому. У нас велика сім’я — є ще середня сестра, нас троє.

З нею ми можемо весь вечір просміятися просто будь з чого, нас все веселить. Вечеряємо всі разом. Мама дуже смачно готує. Вчора їли запечений батат та сосиски. Іноді люблю поїсти чипсів, випити трохи пива і передивитись багато геймплея: це відео, де геймери проходять ігри. Сама не граю, а дивитись обожнюю. Зараз S.T.A.L.K.E.R. 2 дивлюсь. 

Святкові вечори також проходять у родинному колі:

— Скоро Різдво, і у нас знову на столі буде 12 страв, як завжди. Обов’язково це робимо. На Новий Рік теж багато різного готуємо і зустрічаємо разом. О, а ще, може це крінж, але досі ходимо колядувати. Беремо швабру, робимо зірку з цим дощиком жахливим. Щороку у нас є кілька постійних колядок і кілька нових, так цікавіше.

Завжди кажемо «на добраніч»

Ліза майже не користується декоративною косметикою, тому доглядової вечірньої рутини не має. Та є дещо важливіше:
— З початком великої війни у мені не з’явилася злоба. Навпаки: я відкрила велику чакру любові. По 10 разів на день кажу рідним та друзям, що люблю їх. Мої пісні теж пронизані ніжністю та любов’ю. Це те, що я відчуваю найбільше.

Коли щось летить, а у Вишгороді це постійно, я думаю тільки про те, як захистити моїх сестер. Перед сном ми завжди кажемо одне одному «на добраніч». Але для нас обов’язково. Не йдемо спати, поки не скажемо. Бо ніхто не знає, яким буде завтра. Лягаю спати та бачу уві сні концерти. І музику…

Більше про музичні вечори:

Ольга Бродська

журналістка