Напівголодні, без грошей, але в театрі і з вином: як студенти Києва жили 200 років тому

Студентські “дебоші” та прогулянки вночі, кіно та більярд, багато пива та розмови про “вічне” – все це є на сучасному Подолі, Печерську та Хрещатику.

Але зараз вже не прийнято, щоб чоловіки кидали мундири під ноги акторкам, аби ті не йшли по калюжах. А дівчата отримують освіту де і яку хочуть.

Яким було студентство Києва 100-200 років тому (тоді був під контролем Російській імперії), “Вечір” розпитав історика Тараса Самчука, автора книги “Пиво і чорнило. Як жили київські студенти в 19 – на початку 20 століття”.

Ким були київські студенти

Аби відчути дух студентського вечірнього Києва в ті роки, уявіть, що на початку 19 століття (30-50 роки) 80% студентів походило з привілейованих станів – дворянства і духовенства.

Привілейованість походження не завжди говорила про заможність. Та все ж селян та міщан серед студентів було найменше. До того ж, здебільшого студенти були чоловіками і не киянами. В 50-90 роки 19 століття 60-70% абітурієнтів навчались у гімназіях поза Києвом. 

До середини 19 століття частина з них жила в гуртожитках.

В Київській духовній академії (сучасна Києво-Могилянська) після десятої вечора забороняли виходити за монастир, в Університеті святого Володимира (нині – КНУ ім. Тараса Шевченка) гуртожиток у червоному корпусі теж зачиняв двері. Та хлопці однаково знаходили можливість втекти. 

Кияни-спудеї мешкали вдома, заможніші студенти винаймали житло неподалік вишів. Тому студенти, які жили по приватних квартирах, мали менше контролю та більше волі у вечірньому дозвіллі.

Але у 60-х роках трансформували бюджетне навчання і ліквідували гуртожитки, тому в наступні 50 років маса студентів шукала кутка, де притулитися. На цьому міщани часто спекулювали і здавали поганеньке житло за недешевою ціною.

Студенти могли орендувати підвали, мансарди, невентильовані і вологі приміщення, де найвища температура взимку ледве досягала +7. 

Усе це вплинуло на те, якими були вечори в тодішніх київських студентів.

Класика браку грошей і підробітків

Здебільшого, навчання завершувалося о 14-15 годині, а далі були індивідуальні заняття чи гуртки. У першій половині 19 століття після занять були уроки танців, фехтування, верхової їзди, хорові співи. 

В більшості вони завершувалися до 18:00, бо той же червоний корпус нинішнього університету Шевченка було дуже дорого освітлювати.

Тоді й починався студентський вечір. Домашні вечори в квартирі чи гуртожитку, ймовірно, переважали. 

Ті, хто мешкав у квартирах, мусили шукати підробіток. Часто саме після пар студенти були репетиторами, переписували тексти, робили набір на машинці. Бувало, підробляли й банщиками, конторниками, обліковцями, бібліотекарями і двірниками. 

Ймовірно, що вечорами вони часто засинали голодними. В 40-50х роках 19 століття найкраще їли бюджетники. На сніданок і вечерю їм давали булку і чай. Лише обід був з трьох страв: перше (суп, борщ, гороховий, круп’яні, з огірками), друге – з м’ясом, якщо це не піст (біфштекс, котлета) з гарніром (картоплею, кашею) або щось типу десерту (пончики смажені, ламанці, лазанья, налисники). 

Але влада впровадила зміни, які вдарили по бюджетниках та їхньому харчуванню. Студенти з гуртожитків мусили з’їжджати кудись на орендоване житло. 

У 70-90-х роках з’явилися студентські їдальні, спудеї йшли туди на обід, а снідали і вечеряли вдома з самоваром та гріли їжу у грубках. 

Загалом, впродовж дня могли отримати всього 2 000 калорій, через що є підозри, що вони часто голодували. 

Брак коштів впливав і на способи відпочинку. Тому в нехолодну пору – весну та осінь – вони часто гуляли в парках. І читали.

Куріння в університеті

На 4 поверсі нинішнього червоного корпусу університету Шевченка були студентські кімнати. Там жило по 4 – 8 людей.

Студенти любили курити люльки. Але їм забороняли диміти і у виші, і в парках. Хоча тютюн навіть допомагав, бо забивав сморід з туалетів.

Але студенти все одно курили. Коли були вечірні перевірки кімнат, відкривали кватирки і вигадували небилиці на кшталт “запах тютюну вітром надуло”. Зрештою, університет здався і створив окрему кімнату для куріння.

Проштрафився – карцер

Та за порушення правил все ж карали. У червоному корпусі був карцер. Видовжена кімната з дерев’яними нарами майже без меблів. Туди можна було “загриміти” часом навіть за незастібнутий мундир. 

Покарання могло бути різним – з дозволом читати, вчитися і навіть нормально їсти до суворого позбавляння всіх конспектів, лише хліб і вода.

Але можна було підкупити наглядача, пронести в карцер алкоголь або часом й секс-працівниць запросити. Головне – при обході непідкупленого наглядача замовкнути, посидіти чесно і потім знову продовжувати.

Так, секс-працівниць.

Студенти в публічних будинках

Відвідування публічних будинків у той період було частиною студентської культури.

Або влаштовують дебоші. Є спогади, де один студент танцював канкан з секс-працівницею, як інший від шалу розламав ліжко. 

Матеріали студентської лікарні показують, що впродовж року хвороби у студентів більш-менш сезонні: застуди, запалення і так далі. Але у вересні, коли студенти поверталися на навчання, стрибала кількість венеричних та інших хвороб статевих органів.

Найімовірніше, що студенти ходили в публічні будинки ночами. Бо чим глибшою була ніч, тим дешевшими ставали послуги секс-працівниць. 

А як же романтика?

Романтичні стосунки й закоханості були, куди ж без них. Але є нюанс. У ті часи попервах студентам забороняли одружуватися через їхній непевний статус і здатність забезпечувати себе й родину. 

Якщо одружувався студент із заможної родини, яка його бажання підтримувала – то ОК. Пізніше цю заборону зняли. 

Тому в студентів могли бути зустрічі, прогулянки з дівчатами під наглядом, наприклад, гувернантки. Але вони не були в очах юнок аж надто привабливими кавалерами. Умовно, “спершу закінчи навчання, а тоді поговоримо”.

Театри

Попри брак фінансів, студенти відвідували театри, бали, брали участь у благодійних званих вечерях, спілкувалися з професурою.

У період, коли вони носили мундири, обов’язково одягали їх у театри. Є спогади, які кажуть, що всі дешеві місця театру були всіяні блакитними комірами від мундирів.

Дискусії вечорами

Інтелектуальний рівень дозволяв тодішнім спудеям обговорювати різні теми вечорами. На початку 60-х років були різні вечірні сходки. Є спогад з зустрічі, коли в аудиторії набилось людей так, що тоді ще студент, історик і громадський діяч, Михайло Драгоманов виступав, стоячи на підвіконні.

Були студентські просвітницькі лекції про українську культуру та літературу, які робив гурток українофілів наприкінці 19 століття. 

Обговорювали поезію та літературу, робили рукописні газети, скоріш за все, вечорами. Могли дискутувати про філософію Гегеля, чи про питання моралі. 

Пізніше були політичні зібрання. Влада не дозволяла без дозволу навіть на квартирах збиратися. Треба було отримувати дозвіл університету, що це зустріч літературного гуртка чи підготовка вистави. Але студенти все одно збиралися.

Гра в карти

Карти були популярною забавою вечорами серед студентів. Вони грали зокрема на гроші. Навіть шулери були, які намагалися цим заробляти. Часто обігрували першокурсників, які шукали гострих відчуттів і легкого заробітку.

Часом програвали і піврічний бюджет. Шулери особливо тішилися зимовому ярмарку на Контрактовій площі, бо тоді туди приїжджали люди з грошима. 

Алкоголь

Впродовж 19 століття розважальних закладів у Києві значно побільшало. Місто збагачувалось новими кінотеатрами, ресторанами, більярдними, барами, там і шукали студенти, де провести час. 

Тоді на місці сучасного стадіону “Динамо” було кафе-шантан, простір розваг просто неба,  куди можна було прослизнути без грошей і варитись в самій атмосфері.

Якщо піти не було куди, спудеї могли зібратись у винній лавці у підвалі Братського монастиря та за келихом вина проводити палкі дискусії. 

Наступного дня могли й у лазарет піти поспати, пожалівшись на погане самопочуття. А пили студенти все: горілку, ром, вино, лікери, джонку (пунш з цукром).

Але найдоступнішим “пійлом” стало пиво. У 70-х в Києві почали відкриватись пивоварні, і з 13 пивних у місті за декілька років були сотні. Найбільше їх було у центральній частині міста. Розливне пиво було дешеве і доступне, і за розмовами його можна було пити досить довго, не п’яніючи.

Студентські мундири і пиво стали символоми-мемами на початку 20 століття. До речі, першокурсники теж “обмивали” свої мундири. А коли отримували від другокурсників конспекти, то виставлялись їм і всю ніч разом гульбанили. 

Дебоші

У той час Київ був дуже компактним та пішохідним, тому студентські “дебоші” були нечастою, але нормою. Їх нерідко ловили за тим, як вони котили порожні бочки по Хрещатику чи Великій Васильківській. Любили розбивати ліхтарі чи міняти вивіски на магазинах. 

Сутички з поліцією теж траплялись, але піти проти натовпу з 20 студентів насмілювались одиниці. Часто патруль викликали до ресторанів чи більярдних, де ті конфліктували з киянами. На сучасній вулиці Богдана Хмельницького якось п’яні студенти заставляли співати французів “Боже, царя храни”, а ті обурювались. 

Ніч для студентів був часом зняття соціальних обмежень. Способом довести свою дорослість після суворої дисципліни гімназій. Наприклад, у Києві був район, який називали Хрести, поруч з Лаврою.  У 40-50-ті це був район борделів. У другій половині століття таким місцем стала вулиця Ямська. Там в частини юнаків проходила неписала ініціація в студенти.

Як сьогодні, так і колись вони знаходили час для веселощів попри невеликі статки. Хоча, коли це було пересторогою?