Настолки, м’ясо з мангала та щирі розмови біля ватри: вечори військових у реабілітаційному таборі в Карпатах

Сядь зі мною коло вогню. Розкажи, як ти? Нехай темрява приховає твоє обличчя та допоможе виговоритись. 

Дев’ять років поспіль вечорами українські воїни сідають колом біля ватри в Карпатах. Говорять. Відновлюються. Набираються сил. 

Це проєкт «З любов’ю в серці» — волонтерський табір для військових, який з нуля створила волонтерка Тетяна Костинюк з однодумцями. 

Вечори там особливі та цінні — ось розповідь про них. 

Коли наступний виїзд?

— З 2014 року активно волонтерили: закуповували амуніцію та інші потрібні для фронту речі, — згадує Тетяна.

— Настала весна 15-го і перші ротації: військовим потрібно якось відпочивати та відновлюватись. У нас з волонтеркою Оксаною Богданівною народилась ідея організувати виїзд на природу з захисниками.

— Зібрали на великодньому ярмарку гроші. «Реабілітаційно-відпочинковий табір для бійців АТО “З любов’ю в серці”» — так попервах його назвали. Поїхало 16 хлопців. Допомагали волонтери з Києва та Маріуполя.

Після першого табору Тетяні дзвонили інші волонтери: «Коли наступний виїзд?».

Помітили, що військові повертались до частин натхненними та відпочившими. Тож знайшлись гроші на наступний виїзд. Згодом місце табору стало стаціонарним, а табір — основною діяльністю Тетяни:
— Заїзди у нас раз на місяць-півтора. Тривалість — 10 днів.

Вже 70 змін за плечима, щоразу 12-15 учасників. Якщо нема заїзду — розв’язуємо організаторські питання, закуповуємо необхідне.

Багато бійців стали нашими друзями: між заїздами просто приїжджають провідати, допомагають рубати дрова. 

«Тут я нарешті почав спати»

Програму для табору складали самі:
— Ми не психологи. Робота з групою у нас побудована на звичайних людських стосунках. Звісно, цінуємо світовий досвід реабілітації.

Взяли на озброєння американський тренінг командотворення, арттерапію.

Проте іншу частину програми ми розробили самі на основі наших відчуттів. 

Вечори у таборі різноманітні:
— Вдень програма насичена: в гори ходимо, на екскурсії їздимо, катаємося на велосипедах, конях.

У нас є бібліотека, спортзал, піаніно, кінозал з кріслами-мішками. Чай та кава постійно у доступі. Ще граємо у настолки, а якщо є гітара — вечір пісень. 

— Іноді хлопці втомлені настільки, що «мертві бджоли не гудуть» (Сміється). У нас номери на трьох з усіма вигодами. І часто чую:

Чітких годин сну у нас нема, сніданок о 10-й ранку. Тож можна виспатись.

Хто рано встає, може порибалити та піти на ранкову зарядку. 

Перша табірна ватра

Вечір другого дня — перша табірна ватра:

— У цей день у нас командотворний тренінг, що допомагає зблизитись. Тому ввечері ми сідаємо колом біля багаття, щоб розповісти про себе. 

Зазвичай починаю я сама: розповідаю про проєкт. Що політика та бізнеси за ним не стоять. Державної підтримки теж нема.

Робимо все від серця, ґрунт проєкту — вдячність цивільних за захист і роботу військових. 
— Далі бійці діляться своїми історіями. Послухав іншого — стало легше сказати самому.

Один боєць після полону затявся: жодного слова про це не скаже. А потім заговорив і це була розповідь на 40 хв. 

Буває, що до 2-3 ночі засиджуємося. Іноді ділимо на два вечора, бо це не заготовина, спогадами поволі діляться. 

Святково-домашні вечері

Вечері у таборі смачні та ситні:
— Після активного дня і свіжого повітря ситна вечеря.

У нас є закрита кухня в приміщенні, де ми готуємо страви «святково-домашньої кухні», як я їх називаю.

Бійці жартують, що нам треба поставити ваги в їдальні: зважуватись «до» та «після». (Сміється) 
— 4-5 разів за зміну військові обирають для приготування вечері мангал. Мій чоловік Олексій любить посмажити шашлик та картоплю.

Він теж військовий, нині не на фронті. У гори, до речі, він водить. Я займаюсь тренінгами.

Ще старша донька Анна допомагає. У нас четверо дітей, вони ростуть у цьому. Для майстерок запрошуємо ковалів та гончарів. 

Ще у нас є собака Бірма: «собака-реабілітака».

Вечір пам’яті

Вечір перед закінченням зміни особливий:
— Під час мистецького дня хлопці розфарбовують півлітрові банки. Я прошу робити це з душею, бо вони ще знадобляться.

У вечір перед роз’їздом я прошу бійців принести до ватри ці банки. У них ставимо свічки. Я прошу згадати тих, хто уже ніколи не сяде біля багаття… Так банки стають свічниками нашої пам’яті. Ставимо їх навколо ватри.

А самі відпускаємо у небо паперові ліхтарики разом з посланнями тим, кого більше з нами нема. Треба бачити, як кремезні мужики з трепетом відпускають ці ліхтарі.

Вечори Тетяни поза табором займають діти:

— Поки всіх повкладаєш, уже й самій спати час. Улюблена вечеря — теплий салат або стейк. Іноді вдається подивитися фільм — для мене це телепорт в інше життя. З недавнього — серіал «Спадкоємці» сподобався. 

Ще було б непогано провести вечір десь на острові, на пляжі. Ми дуже втомлені… Та коли бачиш, як розтоплюється лід у душах хлопців, сили з’являються знову. Ми вже знаємо: після нашої реабілітації ефект тривалий. А хто захоче ще раз до нас — ласкаво просимо. 

Більше про вечори військових:

Ольга Бродська

журналістка