«Особлива деталь — лофери, з якими я вийшла з окупації»: настрій, надії й аутфіти гостей вечірки у «КультМотив»

Щовечора бачимо на вулицях Києва сотні людей у різному вбранні — звичайному, стильному або химерному. 

Для одних ці речі — вираження настрою і свого «Я». Для інших — пам’ять, тактильний спогад. 

«Вечір» ділиться першим випуском спецпроєкту про зв’язок вечірнього стилю й настрою жителів столиці. 

Для нього вечірниця Віта Корнієнко й фотографиня Анастасія Мантач побувала у просторі «КультМотив» на вечірці «Некультурні» на Подолі, щоб познайомитись з вами ближче. 

Ви розповіли про лофери, які нагадують вам про дім в окупації. Про бабусин кулон, про худі в якому зустріли напад росії у 2022 році. І про зелений піджак в якому починали власну справу. 

Далі — ваші вечірні думки, надії й аутфіти.

Марина, івент-менеджерка

Це вже не перший мій вечір в компанії «(не)культурних». По вайбу — це моє. Щось між тим, де я хочу бути та що схоже хочу сама робити. 

Артисти тут розйобні, декого знаю особисто. 

Не вважаю себе щасливою. Не маю права. Принаймні зараз.

Для всіх нас щастя — це одне й те саме, схожий набір. Коли досягнемо спільного, тоді можна й про індивідуальне задуматись. 

Часом з коханою людиною створюємо власні музичні вечори, івенти. Або в спокійній атмосфері — вдома за серіалом. 

Мій аутфіт підібраний під дощовий настрій погоди. Тепло, яке намокло і стало… важким!

Цін не памʼятаю, все купувала давно. Але матеріальна цінність мені не так важлива. 

Сьогодні на мені особлива деталь — взуття. Це лофери, які купила чотири роки тому у рідному Енергодарі.

Забрала їх із собою через півтора року окупації. Вони порвалися, а тато пришив нову підошву. Досі зі мною, як згадка про дім. 

Стрічку я забрала з якогось шкільного свята. Не уявляла тоді, якого значення вона набуде для мене.

Антон, студент КПІ

Часто проводжу вечори на мистецьких тусовках. У «КультМотиві» не вперше. Двічі був тут на заходах «(не)культурних». 

Вечори — це прогулянка у «Спаській». Там можна посидіти з друзями, пограти в бадмінтон, шахи.

Раджу сходити в «Будинок кіно», подивитися старі фільми на великому екрані. 

Вечори в мене не обходяться без фільму. От, наприклад, «Аліса в містах» Віра Вендерса, «Фотозбільшення» Мікеланджело Антоніоні, «На останньому подиху» Жан-Люк Годара. 

Те, що «на часі» — «Будинок “Слово”». 

Щастя для мене — це відсутність страждань. І я щаслива людина. 

Вдома не було води та електрики. Вдягнув все, що було під рукою. 

Але є одна деталь — кулон, що належав моїй прабабусі. Цінна річ для мене.

Соня, айтівиця

Давно збиралася на вечір від «(не)культурних». Але завжди щось заважало: то часу немає, то можливості. А сьогодні всі зірки зійшлися і я тут. Щаслива! 

Хоча… навряд чи сьогодні людина може сказати, — «От я щаслива на всі 100%». Скоріше, це відчуття радості, близьке до щастя. 

Мої вечори зазвичай мистецькі, обожнюю слухати музику. Мені важливо підтримати молоді українські таланти.

Ходжу на виставки. От була на виставці сучасного мистецтва he Collectyv/Колектив у Національному художньому музеї України. 

Підтримую український кінематограф, планую дивитись «Я і Фелікс». Нещодавно зʼявився на Netflix. 

Найчастіше проводжу вечори в компанії друзів чи разом із дівчиною. 

Мій аутфіт повністю описує мій душевний стан — він простий, але дещо збентежений. 

Вечір минулих вихідних пройшов на секонді, сьогодні одягнула речі, які знайшла. 

Вдома зберігаю особливу річ для мене — це худі. Мені його подарували на роботі. У ньому була 24 лютого і перший час повномасштабного вторгнення росії ходила в ньому постійно. 

Лара, журналістка

Сьогодні у мене особливий вечір, приїхала подруга. Вирішила провести їй екскурсію мистецькими заходами й вибір пав на «(не)культурні». Ще й місце яке — «КультМотив».

Сьогодні я щаслива. Більше так, аніж ні. Звичайно, хочеться миру та перемоги.

Мої вечори не завжди такі творчі, як-от сьогодні. Мені потрібен час для себе. 

Вихідні — час для близьких, якісь активності. Будні — робота або книга. 

Мій аутфіт нічим не особливий — total black, з найдорожчого тут — кросівки. 

Найперше одяг має бути зручним. У кожного з нас є «заношена» річ, вся в дірках, як решето. Але ми її тримаємо в шафі, бо зручна.

 Я з тих, хто скуповується на секонді. Це база.

Максим, організатор «(не)культурні»

Ми «(не)культурні» і часто проводимо вечори у «КультМотиві». Влітку тут відкривається чудовий майданчик. 

Сьогодні не пощастило з погодою — така злива. Але я щасливий. 

Для мене щастя у простих речах. 

Я з Донецька. Коли приїхав у Київ у 2014 році, то був сам собі психологом. 

Є дах над головою, їжа, одяг і кохана дівчина поряд — оце і щастя. 

Якими б не були важкі часи, все одно пробуємо створити радісні моменти, пам’ятні хороші вечори. 

У моєму аутфіті є особлива річ — зелений піджак. Купив його у Humana Vintage у 2021 році, коли організували перший виїзний івент у Львові. Ми тоді ще навіть не називалися «не.культурні». 

Олександра, графічна дизайнерка

Не вперше йдемо у «КультМотив» та на заходи «(не)культурних». Тут їжа смачна, напої, приємні люди. Це гарантія вдалого вечора. 

Вечори у мене повʼязані з мистецтвом: малюю, вʼяжу, створюю анімації. 

Наявність хобі, які приносять задоволення та відкривають світ по-новому — от це і є щастя для мене. 

Аутфіт підбирала під погоду. Замість парасольки взяла окуляри. 

Сумочку сама звʼязала. Це втілення мене у кожному виробі. Усе унікальне, як я.

Аксесуари — творчий доробок подруги. 

А взагалі одяг — це виплеск мого внутрішнього емоційного стану. Буду перевдягатися доти, поки не зрозумію — це те, що треба на цей вечір.

Валерія, івент-менеджерка

Сьогодні проводжу вечір в компанії подруги. Вона постійно водить мене на різні заходи. Погляньте, які тут килими! Обожнюю їх. 

Люблю спати — це для мене щастя. Повітряні тривоги, купа роботи не дають виспатись. 

Зараз я щаслива людина, хоча часто в житті чогось не вистачає. 

Мій аутфіт сьогодні «унікально-звичайний». 

Цю сорочку придбала в секонді, а сестра її розфарбувала. Я не вірянка, але тут написані слова із пісні Zwyntar — «Янголе Небесний»: «Зуби, наче леза, очі, наче ртуть. Всі невірні щезнуть, грішники падуть!». 

Мої вечори проходять за роботою та келихом пива. Фільми дивлюсь, з останнього: «Оленя», «Narkos». І обожнюю переглядати «Еліас» ВКВ на YouTube. 

Роман, комунікаційник

Я тут, бо «КультМотив» — культове місце. Привів друзів зі Львова, щоб вони пройнялися атмосферою Києва.

Ще й на концерт попали, як бонус до вечора.

Вечір — приємний час, пора, коли можу відволіктися від інформаційного шуму. Не думаю ні про політику, ні про роботу, ні про власну безпеку.

Щастя — змога зібратися з близькими та провести з ними час. Бачити їх поряд живими та здоровими.

Особлива річ мого образу — окуляри. Друзі жартують: стукнула «тридцятка», мушу одягати. Але насправді зір сильно впав під час війни. Раніше мав 100%, зараз погіршився, певно, на фоні стресу.

Марина та Іванка Богомаз, театральна режисерка

Не часто буваю на таких мистецьких вечірках, як сьогодні. У мене на це є причина, сьогодні вона зі мною. Це моя доня, Іванка.

Хоча як тільки вона народилася, я брала її з собою на зустрічі, концерти, виставки.

Щаслива жити життя тут і зараз. Постійно нагадую собі про це. 

Можу описати свій лук сьогодні одним словом — «красиво». Я люблю, коли красиво і практично. 

У нас донькою — family look. Маємо гармонійно виглядати. 

Тут є акцент — червона помада. Я театральна режисерка і роблю вистави для дітей, тож це перевірено — всі звертають увагу на яскравий акцент. 

Алія X Дзенкінг, поетеса і поет

Цього вечора співаємо у КультМотиві. Виступаємо у стилі ПУК — Поезія Українська Красіва. Або реп-балада, або наїв. А так — ми гараж бенд. Поет і поетеса, яким є що сказати.

Наш лук, — плаття, кашкет, — з барахолки Віки Темнової. Все, що бачите, її рук справа.

Об’єднує нас краватка й шарф у нашому фірмовому червоному кольорі.

Ідеальний вечір, коли їдемо додому. Алія до себе в Житомир. А Дзенкінг в Харків. Він його рідний.

Щастя це стан, коли всі твої «Я» нарешті між собою дружать. Пісні співаються, Аліє аліється, а Даня даніться. Відбувається стільки прекрасного і слава Богу.

Дзенкінг сьогодні прийшов в кросівках, які сам пофарбував. А на Алії каблучка з обрисами київського вокзалу.

Світлини: Анастасія Мантач

Ще про вечори в місті:

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»