24 Червня, 2024
вечірнє місто
«Особлива деталь — лофери, з якими я вийшла з окупації»: настрій, надії й аутфіти гостей вечірки у «КультМотив»
Автор: Віта Корнієнко
Щовечора бачимо на вулицях Києва сотні людей у різному вбранні — звичайному, стильному або химерному.
Для одних ці речі — вираження настрою і свого «Я». Для інших — пам’ять, тактильний спогад.
«Вечір» ділиться першим випуском спецпроєкту про зв’язок вечірнього стилю й настрою жителів столиці.
Для нього вечірниця Віта Корнієнко й фотографиня Анастасія Мантач побувала у просторі «КультМотив» на вечірці «Некультурні» на Подолі, щоб познайомитись з вами ближче.
Ви розповіли про лофери, які нагадують вам про дім в окупації. Про бабусин кулон, про худі в якому зустріли напад росії у 2022 році. І про зелений піджак в якому починали власну справу.
Далі — ваші вечірні думки, надії й аутфіти.
Марина, івент-менеджерка
Це вже не перший мій вечір в компанії «(не)культурних». По вайбу — це моє. Щось між тим, де я хочу бути та що схоже хочу сама робити.
Артисти тут розйобні, декого знаю особисто.
Ходжу на такі івенти, щоб відволіктися від реальності. Сьогодні слово «щастя» мені незрозуміле.
Не вважаю себе щасливою. Не маю права. Принаймні зараз.
Для всіх нас щастя — це одне й те саме, схожий набір. Коли досягнемо спільного, тоді можна й про індивідуальне задуматись.
Часом з коханою людиною створюємо власні музичні вечори, івенти. Або в спокійній атмосфері — вдома за серіалом.
Мій аутфіт підібраний під дощовий настрій погоди. Тепло, яке намокло і стало… важким!
Цін не памʼятаю, все купувала давно. Але матеріальна цінність мені не так важлива.
Сьогодні на мені особлива деталь — взуття. Це лофери, які купила чотири роки тому у рідному Енергодарі.
Забрала їх із собою через півтора року окупації. Вони порвалися, а тато пришив нову підошву. Досі зі мною, як згадка про дім.
Виїжджали з окупації важко й ризиковано. Особливо, коли в підкладці валізи везеш синьо-жовту стрічку, заклеєну в чорний скотч.
Стрічку я забрала з якогось шкільного свята. Не уявляла тоді, якого значення вона набуде для мене.
Антон, студент КПІ
Часто проводжу вечори на мистецьких тусовках. У «КультМотиві» не вперше. Двічі був тут на заходах «(не)культурних».
Вечори — це прогулянка у «Спаській». Там можна посидіти з друзями, пограти в бадмінтон, шахи.
Раджу сходити в «Будинок кіно», подивитися старі фільми на великому екрані.
Вечори в мене не обходяться без фільму. От, наприклад, «Аліса в містах» Віра Вендерса, «Фотозбільшення» Мікеланджело Антоніоні, «На останньому подиху» Жан-Люк Годара.
Те, що «на часі» — «Будинок “Слово”».
Щастя для мене — це відсутність страждань. І я щаслива людина.
Вдома не було води та електрики. Вдягнув все, що було під рукою.
Але є одна деталь — кулон, що належав моїй прабабусі. Цінна річ для мене.
Соня, айтівиця
Давно збиралася на вечір від «(не)культурних». Але завжди щось заважало: то часу немає, то можливості. А сьогодні всі зірки зійшлися і я тут. Щаслива!
Хоча… навряд чи сьогодні людина може сказати, — «От я щаслива на всі 100%». Скоріше, це відчуття радості, близьке до щастя.
Мої вечори зазвичай мистецькі, обожнюю слухати музику. Мені важливо підтримати молоді українські таланти.
Ходжу на виставки. От була на виставці сучасного мистецтва he Collectyv/Колектив у Національному художньому музеї України.
Підтримую український кінематограф, планую дивитись «Я і Фелікс». Нещодавно зʼявився на Netflix.
Найчастіше проводжу вечори в компанії друзів чи разом із дівчиною.
Мій аутфіт повністю описує мій душевний стан — він простий, але дещо збентежений.
Вечір минулих вихідних пройшов на секонді, сьогодні одягнула речі, які знайшла.
Вдома зберігаю особливу річ для мене — це худі. Мені його подарували на роботі. У ньому була 24 лютого і перший час повномасштабного вторгнення росії ходила в ньому постійно.
Знаєте, це як нагадування, — «Радій, але не забувай, що відбувається навколо».
Лара, журналістка
Сьогодні у мене особливий вечір, приїхала подруга. Вирішила провести їй екскурсію мистецькими заходами й вибір пав на «(не)культурні». Ще й місце яке — «КультМотив».
Сьогодні я щаслива. Більше так, аніж ні. Звичайно, хочеться миру та перемоги.
Але я жива і потрібно жити сьогоднішнім днем. Певно, всі так живуть в Україні. А як інакше?
Мої вечори не завжди такі творчі, як-от сьогодні. Мені потрібен час для себе.
Вихідні — час для близьких, якісь активності. Будні — робота або книга.
Мій аутфіт нічим не особливий — total black, з найдорожчого тут — кросівки.
Найперше одяг має бути зручним. У кожного з нас є «заношена» річ, вся в дірках, як решето. Але ми її тримаємо в шафі, бо зручна.
Я з тих, хто скуповується на секонді. Це база.
Максим, організатор «(не)культурні»
Ми «(не)культурні» і часто проводимо вечори у «КультМотиві». Влітку тут відкривається чудовий майданчик.
Сьогодні не пощастило з погодою — така злива. Але я щасливий.
Для мене щастя у простих речах.
Я з Донецька. Коли приїхав у Київ у 2014 році, то був сам собі психологом.
Є дах над головою, їжа, одяг і кохана дівчина поряд — оце і щастя.
Якими б не були важкі часи, все одно пробуємо створити радісні моменти, пам’ятні хороші вечори.
У моєму аутфіті є особлива річ — зелений піджак. Купив його у Humana Vintage у 2021 році, коли організували перший виїзний івент у Львові. Ми тоді ще навіть не називалися «не.культурні».
Олександра, графічна дизайнерка
Не вперше йдемо у «КультМотив» та на заходи «(не)культурних». Тут їжа смачна, напої, приємні люди. Це гарантія вдалого вечора.
Вечори у мене повʼязані з мистецтвом: малюю, вʼяжу, створюю анімації.
Наявність хобі, які приносять задоволення та відкривають світ по-новому — от це і є щастя для мене.
Аутфіт підбирала під погоду. Замість парасольки взяла окуляри.
Сумочку сама звʼязала. Це втілення мене у кожному виробі. Усе унікальне, як я.
Аксесуари — творчий доробок подруги.
А взагалі одяг — це виплеск мого внутрішнього емоційного стану. Буду перевдягатися доти, поки не зрозумію — це те, що треба на цей вечір.
Валерія, івент-менеджерка
Сьогодні проводжу вечір в компанії подруги. Вона постійно водить мене на різні заходи. Погляньте, які тут килими! Обожнюю їх.
Люблю спати — це для мене щастя. Повітряні тривоги, купа роботи не дають виспатись.
Зараз я щаслива людина, хоча часто в житті чогось не вистачає.
Мій аутфіт сьогодні «унікально-звичайний».
Цю сорочку придбала в секонді, а сестра її розфарбувала. Я не вірянка, але тут написані слова із пісні Zwyntar — «Янголе Небесний»: «Зуби, наче леза, очі, наче ртуть. Всі невірні щезнуть, грішники падуть!».
Мої вечори проходять за роботою та келихом пива. Фільми дивлюсь, з останнього: «Оленя», «Narkos». І обожнюю переглядати «Еліас» ВКВ на YouTube.
Роман, комунікаційник
Я тут, бо «КультМотив» — культове місце. Привів друзів зі Львова, щоб вони пройнялися атмосферою Києва.
Ще й на концерт попали, як бонус до вечора.
Вечір — приємний час, пора, коли можу відволіктися від інформаційного шуму. Не думаю ні про політику, ні про роботу, ні про власну безпеку.
Щастя — змога зібратися з близькими та провести з ними час. Бачити їх поряд живими та здоровими.
За ці два роки кардинально змінився світогляд. Раніше думав про достаток, а зараз пріоритет — аби всі були живі.
Особлива річ мого образу — окуляри. Друзі жартують: стукнула «тридцятка», мушу одягати. Але насправді зір сильно впав під час війни. Раніше мав 100%, зараз погіршився, певно, на фоні стресу.
Марина та Іванка Богомаз, театральна режисерка
Не часто буваю на таких мистецьких вечірках, як сьогодні. У мене на це є причина, сьогодні вона зі мною. Це моя доня, Іванка.
Хоча як тільки вона народилася, я брала її з собою на зустрічі, концерти, виставки.
Якби світ був більш інклюзивний, а люди добріші до людей з дітьми, то можна було б ходити набагато частіше на різні івенти.
Щаслива жити життя тут і зараз. Постійно нагадую собі про це.
Можу описати свій лук сьогодні одним словом — «красиво». Я люблю, коли красиво і практично.
У нас донькою — family look. Маємо гармонійно виглядати.
Тут є акцент — червона помада. Я театральна режисерка і роблю вистави для дітей, тож це перевірено — всі звертають увагу на яскравий акцент.
Якщо хочеш, щоб люди тебе слухали, їх увага була прикута до рота і того, що з нього «летить» — роби на ньому акцент.
Алія X Дзенкінг, поетеса і поет
Цього вечора співаємо у КультМотиві. Виступаємо у стилі ПУК — Поезія Українська Красіва. Або реп-балада, або наїв. А так — ми гараж бенд. Поет і поетеса, яким є що сказати.
Наш лук, — плаття, кашкет, — з барахолки Віки Темнової. Все, що бачите, її рук справа.
Об’єднує нас краватка й шарф у нашому фірмовому червоному кольорі.
Ідеальний вечір, коли їдемо додому. Алія до себе в Житомир. А Дзенкінг в Харків. Він його рідний.
Щастя це стан, коли всі твої «Я» нарешті між собою дружать. Пісні співаються, Аліє аліється, а Даня даніться. Відбувається стільки прекрасного і слава Богу.
Дзенкінг сьогодні прийшов в кросівках, які сам пофарбував. А на Алії каблучка з обрисами київського вокзалу.
Світлини: Анастасія Мантач
Ще про вечори в місті:
