«О, з моїх тарілок Джонні Депп буде їсти!»: вечори фіналістки Etsy Awards 2020, художниці з Харкова Юлії Пилипчатіної

«Х*й їм, а не Харків», — спересердя вивела мисткиня Юлія Пилипчатіна на тендітній тарілці. Це сталось під час російського ракетного обстрілу Харкова. 

«Це тарілка-емоція. Сиділа і думала, як декорувати тарілку. Але вибухи й тривоги… Нічого іншого в голову не йшло. Це наша спільна думка. Але це точно не вінець моєї творчості», — каже Юлія. 

Їй 30, вона з Бахмута, працює у Харкові. Створює ілюстрації для дитячих книжок («Видавництво Старого Лева», «КСД»), а ще вироби з кераміки. У 2020 році Юлія увійшла у сотню фіналістів Etsy Awards з тисячі митців світу.

Вечорами вона зупиняє роботу, щоб побути з коханим. Обов’язково вечеряє за столом, дивиться серіали й ніколи не приймає важливих рішень перед сном.

Далі — думки й деталі вечорів Юлії Пилипчатіної. 

Функція? Ні, моя кераміка — це лишень крихка краса

Понад 10 років займаюсь керамікою. Весь цей час робила посуд, бо люблю красиві побутові речі. 

Через повномасштабне вторгнення мала перерву. Змінила ставлення до людей і речей. 

Раніше думала, — «Всі й все мають виконувати якусь функцію». Зараз для мене краса — просто в існуванні чогось. Без функції. 

Прикраси — втілення цієї думки. Я не маю створювати речі, обов’язково корисні у побуті, я цінна сама по собі. І мої речі не мають нести користь, бути функціональними.

Це просто крихка краса, цінна сама по собі. Як і всі ми. 

Прикраса стає магічною, бо такою її робить людина. Власник робить її символом чогось свого. А для мене це — об’єкти чистої краси. Моя медитація у темні часи. Білі камінці на шальках терезів. 

Й творчість потребує організації

Найважча частина моєї роботи — організувати все так, щоб творчий процес продовжувався. 

Іноді люди думають: «Творчість — це ж чиста насолода». А на ділі митець має організувати собі цю «чисту насолоду». Створити умови, вирішити питанню побуту, заменеджерити.

Мені це важко, але вже знаю, що менеджмент вартий витрачених на нього ресурсів. 

За ідеями ілюстрацій і прикрас йду у свої внутрішні світи. 

Для ілюстрацій творю у собі світ за побажаннями автора твору. Для прикрас — суто мій. «Інстальований» при народженні, виплеканий з історій мого життя. 

Мені самій, певно, найцінніше те, що сама обираю і сама у собі знаходжу. Абсолютне вираження мене самої. 

У соцмережах стала популярною моя тарілка з написом, — «Х*й їм, а не Харків». 

Це тарілка-емоція. Сиділа і думала, як декорувати тарілку. Але вибухи й тривоги… Нічого іншого в голову не йшло. Це наша спільна думка. Але це точно не вінець моєї творчості. 

А найкраще відображення мене і моєї творчості — це чорна тарілка із золотою лінією і грубим краєм з необробленої глини. 

Ця робота — мій пошук «філософського каменя» в кераміці. У ній модель космосу у правильних пропорціях. 

Чорний космос, таємниця і ніч. Золота лінія — скарб людської здатності мислити. Необроблена глина — дика земля, з якої пішли й в яку підемо.

Надихає кераміка Делфу і Харкова

Надихалась Делфтською порцеляною (Нідерланди, 17-18 ст.).

А ще історія — моє улюблене джерело ідей. З кожної подорожі до історичних місць приводжу щось нове у своїй «скарбниці натхнення» в голові. 

А ще надихає наш Харків — найкраще місто у світі для мене. Всі ці постаті з історії кераміки Харкова і Слобожанщини, наче мої родичі.

І Едвард Берґенгейм (1844-1893), який робив тут напольну плитку. І Матвій Кузнєцов (1846-1911), який заснував фаянсовий завод в Будах.

«О, з моїх тарілок Джонні Депп буде їсти!»

Запам’ятався вечір, коли купила перший шмат глини й… вимастила ним весь стіл! Нарізала кахлі й не знала, що з ними робити далі. 

Але не зупинялась, подумала, що колись робота з глиною буде даватись мені легко. Треба тільки набивати руку знову і знову. 

А через деякий час стався вечір, коли я з помічницями пакували замовлення на 200 тарілочок у Голівуд. Не знала, хто замовник, а дівчата загуглили і сказали, що це адреса продюсера відомої кінопремії. 

«О, з моїх тарілок Джонні Депп буде їсти!», — жартували тоді. 

Ще був вечір, коли пройшла у фінал Etsy Awards 2020. Не усвідомила, що сталось, — «Фінал, та й фінал, що такого?». А потім стався просто вибух замовлень. Це був справедливий результат моїх зусиль. 

Не хочу через 20 років виявити поряд незнайому людину

Мій вечір — це час для друзів і коханої людини. Ми обидва працюємо багато, і можемо засидітись до ночі. Але часто о 18:00 я кажу, — «Все, прийшов час, який ми присвячуємо один одному». 

Я не хочу через 20 років відірвати очі від робочого місця і виявити поруч незнайому людину. 

Мій вечір належить людям навколо мене. Можу друзів запросити, сама піти, подію відвідати. 

А ось ранок — це суто мій приватний час. 

Ритуал, без якого не уявляю вечір — це вечеря за столом. Вдень можу їсти на ходу, під час малювання. Але вечеря — це момент сповільнення, з красивим посудом, свічками. 

Люблю готувати вечері. Їжа дня — це те, що ти здобув щось в дорозі. Їжа вечора — це те, про що ти подбав. Зазвичай це проста їжа: сир, овочі, м’ясо, гарнір. Багато чаю. 

Іноді вино: влітку сухе біле, взимку сухе червоне. Досліджуємо українські вина, подобаються. 

Якщо захочу кудись піти на вечерю, то піду у Benedict Daily Bar на Сумській. Люблю їх реберця, профітролі і «Криваву Мері». 

Зараз рідко читаю вечорами, частіше слухаю подкасти чи інтерв’ю. Щось політичне — так зберігаю ілюзію, що я щось розумію (ні) і контролюю (ні). 

Із серіалів сподобався «Декамерон» від Netflix — продумані персонажі, гарна стилізація, гумор. 

Засинаю і думаю, — «Яке диво жити!»

Я уважна і вдячна людина. Часто й не знаю, кому і куди нести свою вдячність за це життя і всю його суперечливу красу. 

Часто засинаю і думаю, — «Яке диво жити!».

І не просто існувати рослинкою чи пташкою. А людиною, яка здатна усвідомити факт буття. Чи принаймні — намагатись це робити. 

Варто лише торкнусь цієї думки у роздумах і все — будь-який мій вечір стає особливим. 

Вдалий вечір — коли всі містяни залишились живі і цілі. 

Ввечері я ніколи не приймаю доленосні рішення. Досвід показує: вечірня Юля більш чутлива, втомлена, емоційна. 

З вечорів минулого бракує друзів, які виїхали і наших з ними посиденьок. Сумую за прогулянками опівночі центром Харкова. 

Сумую за відчуттям безпечного, життєрадісного і затишного вечірнього міста. 

Ще про творчі вечори:

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»