Розмір моєї задниці стосується тільки мене. Чому людям не дає спокою чужа вага, пояснює психологиня

Я живу в своєму тілі 42 роки. І приблизно п’ятнадцять своїх прекрасних, важливих років потратила на боротьбу з ним.

Зрозуміло, що цю битву я апріорі не могла виграти: та суспільство, родичі, чоловіки, подружки постійно підкидали дрів в це вогнище.

Знаю тих, хто досидівся на дієтах до виразок шлунку та маніфестації хвороб, які могли так ніколи і не вилізти назовні.

Знаю також жінок, які в молодому віці дозволяли собі дуже образливі коментарі і радили іншим «просто їсти на піввідра менше».

А з роками, після пологів їхня гормональна система влаштувала такий цирк з кіньми, що тепер вони бояться навіть подивитися в сторону булочки чи шматка хліба. Бо здається, що навіть це призводить до набору ваги.

Мені направду шкода моїх втрачених років, бо я, замість схуднень, дієт, виснаження та іншої хріні могла б займатися саморозвитком. Чи принаймні зберегла б собі всі ті нервові клітини, які горіли після чергового зважування.

Чому людей так зачіпає чужа вага?

Чому іншим важливо знати, що ви їсте? І давати поради, якщо, на їхню думку, ви щось робите не так?

Яна Плачинда

Гештальт-терапевтка в навчанні, Авторка ТГ каналу «Чесно кажучи»

“А все досить просто, – пояснює Яна Плачинда, гештальт-терапевтка у навчанні.

Будь-який хейт може свідчити про незадоволену потребу в житті людини, яка його транслює.

Ця потреба може бути повʼязана як із конкретно предметом хейту («Я докладаю БЕЗЛІЧ зусиль, щоб бути стрункою [тобто, не дозволяю собі розслабитись і жити в задоволення], а ця особа що собі дозволяє! Не можна так!»). Так і з іншою сферою життя («Мене вдома пиляє дружина, тому піду вивільню зайву токсичну енергію, обісравши когось в інтернетах»).

І в одному, і в іншому прикладі наявне невдоволення власним життям. Проте визнати відповідальність за своє життя і те, як я його організовую, значно важче, ніж розповісти іншій людині, як їй потрібно жити її життя.

А це, між іншим, чітко взаємоповʼязані речі – що я щиро і по-чесному дозволяю собі, те я і «дозволятиму» світу навколо мене (друге беру в лапки, бо хто ми такі, щоб роздавати дозволи всім навколо)».

Приймати і любити своє тіло – як дійти до цього?

Я в цих інтернетах вже давно пишу про тіло, вагу, любов до себе, прийняття і так далі, тому досвіду з хейтерами у мене багато.

Чого тільки я не чула! І що ніхто мене такою не полюбить! І що хлопці мене ніколи не виберуть! І що мені треба схуднути, щоб нарешті мене взяли заміж – тут я передаю вітання своїм колишнім: начальниці і хлопцю.

А скільки всього на мене вилили, коли я написала, що для сексу важливо те, яка ти людина, а не лише те, скільки сантиметрів в твоєї дупці. Тут, до речі, і дівчата теж відзначились – все, як і зазначала вище Яна.

Бо вони впахувалися в залі, практично там жили, снідали-обідали-вечеряли салатом-кефіром-гречкою. Не дозволяли собі нічого з величезного списку заборонених продуктів, в сторону солодкого навіть голови не повертали, щоб нарешті досягти омріяних кілограмів та об’ємів.

Бо останнім цікавіше тусити з веселою мною, а не з злою і голодною дівчиною.

І ні, це не сталося зі мною одномоментно: я теж була злою, теж не розуміла, що треба мені, а не іншим. Свої життєві потреби я усвідомила вже в досить дорослому віці. Спершу навчилася не критикувати своє тіло, потім приймати, а тоді вже – любити і чути його.

Я тішуся, що зараз жінки, які виглядають по різному, з’являються в медіа, в рекламі. Та навіть ота історія з статуєю в одному з львівських парків теж показова.

Бо на скульптуру одразу навішали ярликів, які взагалі не мали до неї жодного відношення! «Статуя пропагує нездорове харчування!», «Це некрасиве тіло, його не можна показувати дітям!», «Вона хвора!» (шо?).

Її навіть мазутом облили, ніби це щось мало змінити. Статуя продовжила стояти, тримаючи руки в боки і дивлячить на це все неподобство так само впевнено, як і до того.

«В ідеалі нам взагалі не має бути діла до чужих тіл, – говорить фахівчиня. – Адже за замовчуванням конкретна особа може нести відповідальність лише за власний вибір. Хіба що вона дала активну згоду взяти відповідальність за когось іще або за щось.

Наприклад, якщо ви працюєте з фітнес-тренером або лікарем-дієтологом, то їм може бути діло до вашого тіла. Проте лише в екологічній формі і лише після вашого запиту».

А в інтернетах, як відомо, поради роздавати – то ж найпростіше. Особисто я довго вчилася не тихо ображатись, а давати відсіч одразу, без всяких реверансів.

Ну і банити просто на підльоті, бо нахріна залишати таких токсичних людей поруч? Щоби що?

Вони мені не треба, життя у нас і так складне. Терпіти поради без запиту я не наймалась.

Чи ок виявляти агресію до порадників в білих пальтах?

«Зараз я зі спокійної і виваженої позиції скажу, що найкращою була би асертивна реакція: «Зупинись, мені це не підходить», – пояснює Яна Плачинда,

– Проте світ – це не стерильне середовище. Порадники можуть «не чути» прохань відчепитися, а обʼєкт «цінних» порад може поранитись об те, що її/його межі випробовують на міцність, і реагувати більш агресивно.

Я щиро вважаю агресію корисним проявом у випадку порушення особистих кордонів.

Мені здається, що тут вилазить трохи інша проблема: дівчатам з дитинства забороняють відчувати негативні емоції. Тому з часом ми і перестаєм «чути» власне тіло, реагувати на його потреби.

Якщо пов’язати це з вагою, то в когось зникає відчуття голоду – і людина перестає їсти. В когось – навпаки, не настає відчуття насичення. Ми, буває, не розуміємо, що любимо їсти, а що ні.

Або просто забороняємо відчувати собі задоволення від їжі: бо все, що смачне – некорисне. (Насправді це не так). Та ці установки так глибоко в нас сидять, що лише довга робота з спеціалістами може щось змінити на краще.

«При РХП (булімія, анорексія, компульсивне переїдання та орторексія) людина різними способами негативно впливає на власне здоровʼя.В деяких особливо критичних випадках це призводить до смерті (при анорексії і екстремальної втрати ваги) – розповідає Яна.

Дисморфія ж більше подібна до манії, коли людина вважає своє тіло або його якусь частину потворною, тож прагне змін, інколи за допомогою пластичних операцій. Хоча часто показань до операції або видимих вад при цьому особа може не мати».

Звичайно, ніхто не зупинить вас, якщо захочеться якось його вдосконалити чи змінити. Тільки робіть це з любов’ю, підтримуйте його, будьте чуйними та чуючими.

Бо іншого, додаткового тіла у вас, на жаль, не буде.

Пані М.

засновниця анонімного ТГ-каналу “Ці блядські історії” про стосунки та секс