--20563

11 Жовтня, 2023

життєстиль

«Тримаєм стійкість»: ізраїльтяни розповіли про свої вечори після нападу на країну

Несподіваний напад ХАМАС на Ізраїль та жорстокість, яку продемонстрували бойовики шокувала світ.

«Вечір» звернувся до ізраїльтян (більшість з них вихідці з України) з проханням розповісти, як змінились їх вечори після нападу на країну: чим займаються, про що думають і з якими думками засинають.
Далі — пряма їх мова.

атака ХАМАС на Ізраїль-20486

IT-спеціаліст

Сергій Хащевий

Я живу в Петах-Тіква (північно-східне передмістя Тель-Авіва — ред.). У мене двоє дітей, тому вечори проводжу з родиною.

Коли маю вільну хвилинку після роботи, рублюся в комп’ютерні ігри. Днями завантажив собі Cyberpunk 2077: Phantom Liberty (комп’ютерна та відеогра у жанрі кіберпанку від польської студії CD Project — ред.). Але пограти не встиг. Увечері отримав повідомлення від влади з проханням запастися їжею та водою на найближчі 72 години. Що поробиш? Відклали з дружиною всі справи і поїхали на закупи.

Вечори в нас неспокійні. Заснути важко. Постійно прислухаєшся до звуків з неба. І хоч у нашому регіоні не було прильотів, але вибухи чую постійно (час від часу Сергій відволікається від розмови зі словами: «Здається, щось збили» — ред.).

Іноді вечорами спускаємося у сховище. Таких повітряних тривог, як в Україні, в Ізраїлі немає. Країна невелика, і якщо ракета якимось дивом пробиває Залізний купол, то прилітає настільки швидко, що ти не встигаєш увімкнути сирену. Тому, за правилами безпеки, нас просять сидіти в укритті до п’ятнадцяти хвилин, і якщо все спокійно, то можна виходити.

Нові квартири в Ізраїлі оснащують спеціальними кімнатами з укриттями. Їх розміщують з безпечного боку житла. Ми живемо в старому будинку, тому укриття у нас одне на всіх жителів, як в Україні. Раніше їх використовували як комори для речей, які шкода викидати. Та після перших вибухів ми із сусідами швиденько все розчистили.

Якось увечері пішли з донькою до перукарні, а вона не працює. У магазинах менше продуктів. Вдень людей і транспорту на вулиці стільки ж, як під час шабату. Вечорами все ніби завмирає. Але життя продовжується.

Страху як такого немає. Лише хвилювання, що діти не зможуть заснути через нічні обстріли, а я прийду на роботу не виспаним.

Зараз у голові лише лайка. У такі миті згадую про Україну. Для мене це приклад країни, для якої не існує нічого неможливого під час війни. 

Руйнуються будинки, гинуть мирні люди. Але народ не здається. Лише за добу Ізраїль мобілізував 300 тисяч резервістів. Ізраїльтяни за кордоном за всі гроші світу купують квитки додому, щоб повернутися і захищати батьківщину. У нас, як і у вас, один шлях — до перемоги.

атака ХАМАС на Ізраїль-20492

психологиня

Юлія Плясова

Я із міста Нетанья (центральна частина Ізраїлю на узбережжі Середземного моря — ред.). Ця війна викликає в мене дежавю із карантином. В тому сенсі, що з ранку до вечора ми майже не виходимо з дому через небезпеку.

Садочки, школи та інші освітні заклади зараз не працюють. Хоча вони обладнані якісними укриттями, а всі працівники проходять інструктаж із правил безпеки в умовах воєнного стану. 

Після трагедії на музичному фестивалі на кордоні з Газою нам не до розваг (внаслідок теракту палестинських бойовиків ХАМАС 9 жовтня загинуло понад 200 людей — ред.). Про вечори на концертах, в кіно чи в театрах зараз не може бути й мови.

Моїй донці п’ять років. Ми не відходимо один від одного ні на крок. Вечорами відволікаємося на творчість. Разом малюємо, ліпимо фігурки з пластиліну. Бешкетуємо, влаштовуючи перегони на кріслах із коліщатками. 

Я постійно гортаю стрічку новин. Донька все бачить і розуміє. Про війну я говорю з нею по-дорослому.

За цей тиждень ми із донькою відчутно зблизилися. Тепер вечорами вона проводить менше часу в інтернеті. Ми частіше говоримо та обіймаємося.

Якось я склала список занять, які повинні заспокоювати мене під час стресу. У ньому була музика, спорт, багато чого ще. Але виявилося, що найкраща вечірня розрядка для мене — це кулінарія. Готуючи вечерю, ніби повертаюся у спокій та затишок мирних часів.

Одного разу палестинська ракета впала в море недалеко від нас. А взагалі обстріли в нашому регіоні бувають нечасто. Хоча вибухи чутно аж із Тель-Авіву. 

Кожен ізраїльтянин може встановити на своєму гаджеті офіційний державний додаток, де позначаються потенційні зони ракетної небезпеки з точністю до конкретних районів міста. Якщо твоєму району нічого не загрожує, іти в укриття не обов’язково.

Сховище у нашому будинку єдине для всіх жителів. Але потрапити до нього, як і в Україні, буває нелегко. У перші дні війни я доволі довго шукала серед сусідів ключі від приміщення. 

В укритті є світло, вбиральня. Є вікно, що під час обстрілів закривається металевою перегородкою. Також його можна використовувати як евакуаційний вихід.

Засинаємо і прокидаємося з одним бажанням — перемогти. Ми віримо в нашу армію і бачимо, яка вона сильна. У цьому Ізраїль та Україна єдині, як ніколи. Я щаслива, що в такий час наші країни тримаються разом.

атака ХАМАС на Ізраїль-20496

м. Холон (область Гуш-Дан)

Інна Скалецька

Після нападу ввечері сім’я стала багато часу проводити разом. В ці дні ми не виходили на роботу, діти не виходили на навчання. Люди сидять вдома зі своїми сім’ями: місто ніби вимерло.

Перші два дні ми перебували в стані шоку. Напевно, як і весь Ізраїль. Новини були жахливими, ми постійно були в напрузі, не розуміли, що відбувається.

Поряд з Холоном є прибережне місто Бат-Ям та місто Яффа, де більшість населення складають араби. Ми боялись покидати будинок вдень і ввечері, бо не знали, ким може виявитись твій сусід і чого чекати.

Я живу в Ізраїлі 10 років, мій чоловік тут вже понад 25 років. По роботі я багато спілкуюсь з корінними ізраїльцями — більшість відчуває шок. Це не злість і не лють — це шок і нерозуміння того, що відбувається.

Вечорами в робочих і особистих чатах ми зараз намагаємось одне одного підтримати. В багатьох діти, племінники зараз призвані в армію. Теплі слова підтримки, — чи всі цілі, чи в безпеці люди, чи мають, що їсти. Це дає відчуття родини, що за тебе переживають, що ти не сам.

Сьогодні був призов у 360 000 резервістів, а на пункти збору прийшло близько 400 000 людей.
Люди летять з інших країн, щоб стати на захист. Це обнадіює і дає відчуття великого згуртованого організму.

Коли у вівторок ми вийшли на роботу, то люди першим ділом сказали одне одному слова підтримки. Жартували, підбадьорювали колег. І той страх перших днів він поволі починає відступати. Коли ти сам на сам зі своїми думками, в «своєму компоті», то це важко, а в гурті легше.

Засинаю зараз з великими надіями і впевненістю, що Ізраїль переможе. Нарешті покладе кінець цим нападам, терактам, які я бачила в останні роки. Не дивлячись на думку інших держав, лідерів, ООН.

Це нереально важко жити в постійному страху. Боятись того, що ти можеш сісти не в той автобус, хтось залишить пакет на зупинці, хтось з ножем зайде в транспорт і почне різати людей. Цьому треба покласти край. Ми не так ракет боїмося, як терористів, які можуть зайти на нашу територію.

Як кажуть ізраїльці на івриті «Такзік маамат» — українською це значить «Тримати стійкість». Бажаю і вам і нам тримати стійкість і не ламатись в ці часи.

атака ХАМАС на Ізраїль-20499

м. Тель-Авів

Ірина Коновалова

Я живу в Тель-Авіві і наші вечори, безумовно, змінилися від початку війни. Вечір перед війною, 6 жовтня, мій хлопець, і я провели на дні народження подруги. 

Захід був на чудовому даху в південному Тель-Авіві. Біля Флорентіна (молодіжний та тусовочний район Тель-Авіва — ред.).

Грали діджеї, ми танцювали та веселилися. Наступного вечора, 7 жовтня, ми планували піти на вечірку Midburn (ізраїльська версія Burning Man — ред.). Це були наші плани на вихідні. 

Але вранці 7 жовтня почалася війна. Ми прокинулися о 6:30 ранку від сирен та побігли у сховище. Новини жахали. До сирен і ракет ми плюс-мінус звикли… Але те, що сталося цього разу, викликало просто шок.

Вечорами ми відчуваємо втому. Ділимося новинами, хоча всі й так не відлипають від стрічок новин у телефонах.

Ми впевнені у нашій армії. Мій син був призваний до армії, як і десятки тисяч резервістів. Я, звичайно, дуже хвилююся за нього. Вечорами ми розмовляємо по телефону. Він заспокоює мене.

За ці три дні мені написали та подзвонили багато моїх українських друзів з усього світу. Це дуже підтримує.  

Ця війна торкнулася кожної сім’ї, кожного ізраїльця. Засинаємо з надією, щоб цей кошмар скоріше закінчився і в нас, і в Україні! 

Щоб діти повернулися додому, більше не гинули військові та мирні жителі, щоби врятували заручників узятих з полон. З якими думками можна ще засинати… Хто вміє, той молиться.

атака ХАМАС на Ізраїль-20502

м. Кфар Саба

Євгенія Судьєнко

Ми з донькою живемо у містечку Кфар Саба, що північніше Тель Авіва. Перш за все змінилося відчуття — країна під загрозою, є напруга. Вечори тепер проходять під телемарафони новин, вдень так чи інакше треба працювати.

Вечорами є тільки відчуття єднання з країною і впевненість у тому, що армія все поборе. Не дивлячись на драматичний прорахунок на початку.

Я тут вже 8 років. Не можу сказати, що вважаю Ізраїль своєю Батьківщиною, але в мене є велика повага до цієї держави, а також через єврейські корені я відчуваю спорідненість з народом Ізраїлю.

Зараз я спокійна, найближча родина тут зі мною. Листуюся чи зідзвонююся з близькими в Україні. Це звичка з 24 лютого минулого року, я вважаю це важливим у важкі часи. 

Вважаю важливим за можливості підтримувати рутину. Гуляти з собакою, просто пройтись, наскільки можливо зараз, подивитися кіно, достатньо спати і не забувати їсти.

Коли лягаю спати ввечері, то дива не очікую. Все це не вирішиться за пару днів, забагато було зроблено ХАМАСом. Я просто хочу, щоб Ізраїль по можливості спокійно пережив ніч з мінімумом жертв і ранок був мудрішим за вечір.

атака ХАМАС на Ізраїль-20505

м. Тель-Авів

Ліна Ворсовська

Я живу в Тель-Авіві, у молодіжному районі Флорентін, де дуже багато пабів, кафе, ресторанчиків. Але добре проводити свої вечори ми не можемо, бо служба правопорядку просить не збиратися більше 50 людей в одному місці. І бажано знаходитись біля бомбосховищ.

Але наша єврейська ментальність така, що приймаємо ці правила, як пораду, а не як закон. От зараз я ввечері йшла з роботи і бачила, що десь піцерія відкрилась, люди є.

І мова тут не про розваги, а про те, щоб продовжити ходити на роботу, в магазини, в заклади, щоб триматись за ці звичайні речі, щоб зберегти себе, не опустити руки. 

Бари закриті, але кафешки працюють. Якщо чуємо сирену повітряної тривоги, то маємо за 1-2 хвилини добігти до сховища, стати подалі від вікон.

Я в Ізраїлі вже понад 30 років. І переживаю вже другу війну після 2006 року, коли Ізраїль обстрілювали з Лівану, а у нас не було «Залізного купола». Настрій вечорами не дуже, але ми підбадьорюємо одне одного. Як не дивно, але багато жартуємо.

Думаю, що ніхто у світі так не розуміє зараз ізраїльців, як українці. Ми бачили Бучу в Україні, але ми вперше пережили такі знущання над мирним населенням в Ізраїлі. Це дикий шок від побаченого і почутого.

Ізраїль — невелика країна і напад торкнувся всіх. На музичний фестиваль Nature Party, де вбили понад 200 відвідувачів, поїхало 3 000 людей. Це знайомі і знайомі знайомих. Це дуже розлютило суспільство.

До обстрілів ми вже звикли. Могли на пляж піти, на відкритий простір і дізнатись, що нас обстрілюють. Думаю, українці мене зрозуміють, що звикаєш до всього. Але ця жорстокість нападу, саме знущання викликала шок.

Хочу підкреслити, це не ізраїльсько-арабський конфлікт, а конфлікт Ізраїля і ХАМАС. Бо в Ізраїлі живе 20% арабів, половина з них християни. Є навіть приказка: «Після шабату приходить неділя». Мовляв, після побиття євреїв починають бити християн.

Багато арабів-мусульман і арабів-християн служить в ізраїльській армії. І вони разом з нами пережили шок від нападу ХАМАС.

Зараз найголовніше — менше емоцій, більше справ. Навіть, якщо десь емоції вихоплюються, то в Ізраїлі кажуть, — «Не зараз. Треба діяти, обговоримо потім». 

Ввечері, коли приходжу з роботи, то йду допомагати іншим. Так допомагаю собі: це займає мої власні думки, мій жах. На роботі збираємо гроші тим, хто живе на півдні, обдзвонили всіх знайомих, підтримали.

Спробували здати кров — її вже повно, спробували зібрати їжу — її вже гори. Всі хочуть допомогти хоч якось.

Напад дуже об’єднав країну. Це схоже, певно, на ситуацію в Україні, коли об’єднались всі, без поділу на захід і схід. Зараз все відійшло на другий план. В пріоритеті захист своїх близьких, зробити все, щоб діти не бачили цієї потворності у світі.

Ввечері я відчуваю впевненість у нашій армії, що вона нас захистить. Багато переживань за наших полонених, заручників, яких захопив ХАМАС. Ізраїль вечорами молиться за них.

Також думаю про те, що ХАМАС треба повністю знищити в Секторі Гази. Вигнати їх звідти, нехай йдуть куди хочуть, хоч в росію, до своїх друзів.

Все відійшло на другий план: образи якісь, дрібні думки. Ввечері, особливо під час обстрілів тільки і думаєш про те, щоб рідні і близькі були цілі і живі. На жаль, такі ситуації дуже чистять голову.

Засинаю з думкою, що треба не забути поставити «тривожну валізку» поряд. З водою, з коробкою для кота, з грошима, документами. Відкриваю вікна на ніч, щоб добре чути сирени.

І дякую богу за те, що він сьогодні зберіг моїх близьких. І прошу, щоб завтрашній день був, хоча б не гіршим. Ми звикли жити одним днем, бути вдячним за нього. Думаю, українці мене зрозуміють.

Головне побажання і нам, і українцям — не замаститись у цьому бруді, який нам несуть ззовні, в який нас намагаються втягнути. Зберегти себе. 

Вам також може бути цікаво:

  • Сомельє в ЗСУ: раніше Анатолій підбирав людям вдале вино на вечір, а тепер вечеряє під гул С-300 над головою
  • Пів сотні нових знайомств за вечір – це не страшно. Навіщо я ходжу на нетворкінги
  • Київ майже щодня атакують вночі: як допомогти собі при такому недосипі
Артем Кузьменчук

Артем Кузьменчук

Журналіст

читати наступне