Це найкращий фільм Нолана: рецензія на “Оппенгеймер” і поради перед переглядом

Фільмографія Нолана багата на хороше та навіть видатне кіно, але свій magnum opus він зняв у 2023. Це “Оппенгеймер”. Фільм виходить в прокат 20 липня.

Перші передпокази стрічки дали карколомний результат. На фільм-агрегаторі Rotten Tomatoes  – 92% (при 147 рецензіях), а на сайті Metacritic – 90 (при 52 рецензіях).  

Кінокритик Ігор Кромф уже подивився стрічку та готовий розповісти, чому ніякі бали не передадуть, наскільки потужним вийшов цей фільм. 

Оппенгеймер: оцінка від критика

Це найкращий фільм у кар’єрі Крістофера Нолана (так, навіть кращий за “Інтерстеллар”). Як байопік – 9,8/10 (я вловив кілька малопомітних неточностей), як судова драма – 11/10, як історичний фільм – 10/10. 

На що варто звернути увагу

1. Операторська робота. Просто отримуйте насолоду, розуміючи, що все це створено без комп’ютерної графіки.
2. Актори другого плану. Звісно, головна зірка тут Кілліан Мерфі. Але у фільмі на другорядних ролях Метт Деймон, Емілі Блант, Роберт Дауні-молодший, Гері Олдман, Кеннет Брана, Рамі Малек і ще багато хто. Деяких загримували так, що складно впізнати. 
3. Будьте готові, що фільм йде 3 год. Також у фільмі є сцени вибухів і вони реалістичні, це може тригернути на тлі реальних повітряних атак. 
4. Перед переглядом раджу почитати хоча б англомовну статтю у Вікіпедії про Роберта Оппенгеймера, щоб розуміти деякі непроговорені контексти, які цілком зрозумілі американцям і не завжди нам.
5. Деталі. У фільмі з’являються картини Пікассо, тексти Бхагавад-гіти і багато інших, на перший погляд незначних, деталей. Насправді, це тонкі шифри, які Нолан лишає глядачам.  

Про сюжет, майже без спойлерів

Складно заспойлерити сюжет фільму, заснованого на реальній історії, стаття про яку є у Вікіпедії. Це байопік про архітектора програми ядерного озброєння США та видатного фізика-теоретика Роберта Оппенгеймера.

Фільм зняли за мотивами біографічної книги Кая Берда та Мартіна Джей Шервіна “Американський Прометей: тріумф і трагедія Роберта Джей Оппенгеймера”.

Якщо коротко, то Роберт Оппенгеймер – геніальний фізик, який створив ядерну бомбу для США. До цього він вчився в Європі, викладав в Каліфорнії і був людиною лівих поглядів. 

Після того, як ядерну бомбу застосували у Хіросімі та Нагасакі, Оппенгеймер став критиком використання ядерної зброї як загрози кінця світу.

Його заяви припали на так званий період “маккартизму”: антикомуністичну істерію у США, коли багатьох людей, часто з великим заслугами перед США, уряд безпідставно почав звинувачувати у державній зраді на користь СРСР. Таких людей переслідували, пресували та змушували доводити, що вони “лояльні громадяни та патріоти”. 

“Батько” ядерної бомби, який був відкритим лівоцентристом та профспілковим активістом, мав купу недругів та заздрісників через складний характер та надмірну популярність.

А також брата та дружину, які в 1930-х роках були в Компартії США. Тож він не міг не потрапити в жорна “маккартизму”. 

Закриті слухання у справі Оппенгеймера стали обрамленням основної історії життя фізика.

Даючи покази комісії, Оппенгеймер згадує про навчання в Європі, викладання в університеті Берклі та роботу над Мангеттенським проєктом, а також участь в інших проєктах уряду США.

Паралельно з цим Нолан розгортає сюжетну лінію сенатських слухань колишнього начальника Оппенгеймера – Льюїса Штрауса (Роберт Дауні-молодший), який був одним з недругів фізика і підставив його через неприязнь.

Так Нолану вдається “запакувати” історичний байопік в формат захопливої судової драми, а то й навіть детективу з елементами політичного трилера. 

Операторська робота: неймовірно, але це факт 

Оператор-постановник “Оппенгеймера” – Гот ван Гойтема. З ним Нолан вже працював над “Інтерстелларом”, “Дюнкерком” та “Тенетом”. 

Цього разу Гойтема створив операторський подвиг, вартий “Оскара”.

Для зйомок фільму компанія Kodak спеціально виготовила 65-міліметрову плівку формату IMAX.

Нолан знімає частину судових сцен в чорно-білому форматі. Це перше використання чорно-білої плівки в форматі IMAX.

Решта фільму має приглушено-сіру гаму, що нагадує старі фотографії.

Така колористика працює зразу в кількох напрямках:

1. “зістарює” фільм і краще передає атмосферу 1940-1950-х років;
2. така тьмяна кольорова гама ідеально підходить для роботи з саспенсом, якого у фільму достатньо;
3. стрічка наповнена суперякравими флешбеками та галюцинаціями Оппенгеймера про ядерний вибух і це яскраве, навіть сліпуче світло, ідеально входить в контраст з похмурими буднями життя фізика. 

Також, за словами Нолана, у фільмі не використовували комп’ютерну графіку, навіть для сцени ядерних випробувань.

Відповідальний за спецефекти Скотт Фішер створив унікальну суміш, щоб відтворити реальний вибух, який нагадував би ядерне випробовування.

У фільмі купа флешбеків та галюцинацій Оппенгеймера, які складаються з зображень розриву атома, створення зірок чи епіцентру ядерного вибуху.

Всі ці психоделічно-метафізичні кадри — окрема галерея про те, як знімати відеоарт на плівку. 

Коли ж поєднати чорно-білі та тьмяну зйомку з контрастними сліпучо-яскравими сценами ядерних вибухів та психоделічними фантазіями Оппенгаймера, то виходить напружена, неймовірна картина. Її хочеться дивитись усі 3 год, не відволікаючись на попкорн чи телефон. 

Актори: Кілліан Мерфі і акторський оркестр 

Зірка серіалу “Гострі картузи” та Кілліан Мерфі – давній улюбленець Нолана.

Режисер знімав на другорядних ролях Мерфі в своїй трилогії про Бетмена, а також в “Початку” та “Дюнкерку”.

Складається враження, ніби хитромудрий Нолан спеціально тримав Мерфі десь на задніх планах, щоб використати в головній ролі у “Оппенгеймері”.

Зіграти реальну людину насправді важче, ніж вигадану. Це потребує певної підготовки і заглиблення в історичний матеріал. Реальний Роберт Оппенгеймер був людиною харизматично, але при цьому, м’яко кажучи, нестабільною.

Про нього згадують як про людину, що страждала чимось схожим на біполярний розлад. Він жив то в періодах манії, коли міг працювати по декілька днів без їжі, на самих цигарках, то в періодах депресії, коли був малоздатний взагалі на щось.

Науковець був одночасно і замкнутою людиною, яка казала, що “фізика йому потрібніша, ніж друзі”, і громадським активістом із реноме бабія. 

Щоб передати усю складність свого персонажа, Мерфі доводиться викладатися на повну, і ця гра варта принаймні номінації на “Оскар”. 

Але складність фільму в тому, що Оппенгеймера постійно оточують різні люди: колеги-фізики, коханки та дружина, військові та політики. І тут ролі дістаються кавалькаді голлівудських зірок першої величини: Емілі Блант, Флоренс П’ю, Гері Олдман, Кеннет Брана, Рамі Маллек, Кейсі Аффлек. 

Метт Деймон грає військового керівника Мангетенської програми – генерала Леслі Гроувса.

Після того, як Деймону перевалило за 45 (зараз йому 52), він почав грати таких фактурних дядьків, які більше роблять, ніж говорять (Керолл Шелбі з “Аутсайдерів”, Сонні Вакаро в “Ейр”). І тепер роль Леслі Гроувса – людини, яка збудувала Пентагон і спроєктувала інфраструктуру “Мангентського проєкту” (сотні заводів, інститутів, лабораторій та навіть окреме місто).

Деймон органічно та гармонійно відчуває себе в такому амплуа і на його гру приємно дивитись. 

Образ дружини Оппенгеймера Кетрін на харизмі витягує Емілі Брант.

А колишню дівчину та пізніше коханку “батька ядерної бомби”, комуністичну активістку Джин Тетлок, грає Флоренс П’ю. 

З Мерфі та П’ю Нолан знімає свої перші великі еротичні сцени. Також він вперше вибудовує довгу і складну любовну лінію у фільмі. Без першокласної гри акторок реалістичності цієї сюжетної лінії Нолан би не досяг. 

Нолан дає достатньо часу та уваги кожному акторові та акторці. Але при цьому головний герой Кілліан Мерфі не зникає з кадру і завжди має простір, щоб показати хорошу акторську гру.

Фільм точно стане культовим

Крістофер Нолан – режисер, якому важливо розповідати історію героїв, схильних до саморуйнування, бо їх не відпускають привиди минулого.

Він вважає Оппенгеймера “найбільш важливою людиною з тих, що будь-коли жили”.

Роберт Оппенгеймер був не просто геніальним фізиком, який створив першу у світі ядерну бомбу. Він також був складною, харизматичною, безмежно принциповою і трагічною особистістю.

“Оппенгеймер” Нолана – таке ж багатопластове кіно, як “Втеча з Шоушенка” Френка Дарабонта, “Форрест Гамп” Роберта Земекіса чи “Список Шиндлера” Стівена Спілберга. 

Це драма про жагу до наукових відкриттів та відповідальність вченого за своє дослідження.

Це сімейна драма про зраду та кохання. 

Це чесна судова драма про право на власну думку, навіть якщо вона неприємна для керівництва країни.

 Це гуманістична стрічка про значимість людського життя та загрозу диктаторських режимів. 

А ще це історична драма, яка торкається одночасно громадянської війни в Іспанії, Голокосту, Другої світової, “гонки озброєнь” та “маккартизму”. 

Настільки багатошарове кіно, що воно точно стане культовим. 

Почитати ще про кіно на вечір:

• рецензія на фільм “Барбі”
• що таке “літні блокбастери” і до чого тут “Щелепи” Спілберга;
• чому Індіана Джонс важливий для світового кінематографу;
• документальні фільми про нові і старі злочини Росії.

Кромф Ігор