17 Січня, 2024

вечорниці

Що послухати увечері? Еротика, ностальгія, інтелектуальний реп: 12 закордонних альбомів 2023 року

Зарубіжні пісні 2023 – слухайте топ альбомів року за смаком музичного журналіста

Наприкінці 2023-го «Вечір» підбивав підсумки року через українську музику. Прийшов час для закордонної – тим більше, що ми розповідаємо про неї не часто.

Філ Пухарєв, журналіст і музичний оглядач «Вечора», склав суб’єктивний топ улюблених альбомів року із «загниваючого» Заходу, а також пояснив, чим вони круті, і навіть поділився особистими спогадами під час прослуховування.

У списку знайшлося місце як для відомих імен, так і для цікавих ноунеймів. Додавайте до свого вечірнього плейлиста найкращі зарубіжні пісні 2023.

Jessie Ware – That! Feels Good!

Напевно, найпопсовіший реліз у цій підбірці. Із п’ятим студійником британській співачці допомагали Кайлі Міноуг, Роужн Мерфі, а також саундпродюсер Джеймс Форд, що раніше працював із Depeche Mode, Blur, Gorillaz, Arctic Monkeys, Florence+The Machine та іншими.

That! Feels Good! повернув мені п’янке відчуття одеського літа з його першими поцілунками на пляжі й танцями до світанку під вічно молоде диско. І ніякої тобі війни.

Sampha – Lahai

Так склалося, що музика Самфи пов’язана у мене із особистими історіями. Його дебютник Process, що вийшов шість років тому, нині асоціюю із невзаємними (але, на щастя, короткочасиними) почуттями.

Lahai – назва другого студійника артиста і одночасно ім’я його дідуся. У ньому Самфа розповідає, як колись втратив батька, а тепер сам став батьком. Якщо із другим у мене (поки що) не склалося, то перше не дає спати спокійно вже третій рік.

У 2017-му мене підкупив асфальтний R’n’B-звук під барокові арфи. У 2023-му – пухкі симфонічні аранжування та домашній вайб. Ніжно, чутливо і завжди актуально.

Peter Gabriel – i/o

Особисто я не сильно вірив у те, що Пітер Ральфович ще колись вилізе із теплої ванни кавер-альбомів, які клепає на конвеєрі будь-який поважаючий себе великий музикант на пенсії. Однак у 2023-му Гебріел вперше за понад 20 років несподівано потішив новим матеріалом.

Ще одна приємна несподіванка полягає в тому, що присмаку зіпсованого кефіру в i/o я майже не відчув. Це скоріше дороге вино, що добре настоялося та увібрало в себе здобутки сучасного звукозапису.

Ні, дуетів з реперами тут немає. Зате є милі синтезаторні поп-шлягери та щемкі акустичні балади. А іншого від екс-вокаліста популярного у 70-х гурту Genesis мені і не треба.

Ваш вечір покращується, слухаючи зарубіжні пісні 2023? Продовжимо?

The Lemon Twigs – Everything Harmony

Олдскул увійшов у чат. Що не завадить мені назвати Everything Harmony головним музичним відкриттям 2023-го.

Жили собі у Нью-Йорку брати Д’Аддаріо. Співали, грали на різних інструментах, знімалися в дитячих мюзиклах і телефільмах НВО. По тихому випустили чотири альбоми. Та критики прокинулися лише на п’ятому.

Тепер The Guardian ставлять The Lemon Twigs п’ять зірок із п’яти і називають їхню творчість «піснями поза часом». Хто я такий, щоб сперечатися із британськими колегами? Додам лише, що фанам цукрового софт-року в стилі The Beach Boys, Fleetwood Mac та Simon & Garfunkel таке сподобається особливо.

Yves Tumor – Praise a Lord Who Chews but Which Does Not Consume; (Or Simply, Hot Between Worlds)

У 2018-му, після виступу на київському фестивалі Brave! Factory, українські рейвери носили Іва Тюмора на руках, як Месію. На жаль, я цього не бачив. Зате пам’ятаю, як невдовзі Ів всіх переграв.

На електронній сцені цьому музиканту виявилося затісно. Як і на будь-якій жанровій сцені взагалі. Його найновіший альбом – це всрата (в хорошому сенсі) мішанина із психоделіки, дарк-вейву, пост-панку та інших складних слів (не настільки, як назва альбому).

Можливо, це страва для гурманів. Втім, спробуйте. Якщо сподобається, ви обов’язково попросите ще.

JPEGMafia & Danny Brown – Scaring The Hoes

Ось що буде, якщо двох хрестоносців експериментального хіп-хопу зачинити в одній кімнаті, де немає нічого, крім семплера Roland.

Семпли – найдорожчий скарб Scaring The Hoes. Репери збирають докупи алюзії на соул, госпел та поп-музику 2000-х і хвацько перетасовують їх між собою, як картярі з Вегаса. А потім ще й прошивають ці 14 треків кулеметною читкою.

Після релізу альбому Беррі та Денні натякнули, що це лише початок їхньої колаби. Сподіваюся, далі буде.

Durand Jones – Wait Til I Get Over

Ми почали забувати, що R’n’B – це не так «річ енд б’ютіфул», як ритм-н-блюз. Але знайшовся у 2023-му один американський музикант, який взяв і нагадав.

Wait Til I Get Over – бальзам на душу всім, хто ріс на піснях Стіві Вандера, Майкла Джексона, Марвіна Гея та інших яскравих зірок славнозвісного лейблу Motown. Тобто, не зовсім нам. Тим більше приводів послухати Дюрана Джонса та бігти надолужувати втрачене на стрімінгах.

Andre 3000 – New Blue Sun

А здогадайтеся-но, як звучить довгоочікуваний сольник колишнього учасника реп-дуету OutKast та нинішнього бітмейкера Каньє Веста. Правильно, як збірка абстрактного ембієнту під флейту.

У New Blue Sun Андре хоч і зламав через коліно очікування давніх ждунів, зате здобув чимало нових прихильників із табору авангардної електроніки. Цей самобутній гобелен із музичних напівтонів раджу брати із собою в дорогу або вішати перед ліжком, щоб бачити більше хороших снів.

Lonnie Holly – Oh Me Oh My

Ім’я цього музиканта та художника за океаном не те щоб на слуху. Що вже казати про наш щедрий український край?

Я й сам не знав нічого про Лонні Голлі, доки не натрапив на його свіжий альбом у музичних підсумках року від Pitchfork. Натрапив і обімлів. Бо такої концентрації високого мистецтва на 50-хвилинний хронометраж не чув давненько.

У цьому концептуальному калейдоскопі зі звуків та образів заломлюється відчайдушний крик душі темношкірого митця, що живе у світі кліпового мислення. Якщо ви отримали естетичний оргазм від того, що щойно прочитали – слухайте обов’язково.

Billy Woods & Kenny Segal – Maps

Так-так, концептуальні альбоми ще комусь потрібні. Ба більше, сьогодні їх випускають навіть репери та діджеї.

У Maps Вудс та Сігал розповідають про подорожі дивним новим постковідним світом. Самі музиканти порівнюють свій задум із «Тисячоликим героєм» Джозефа Конрада. Як на мене, цілком мають право.

Jamie Branch — Fly Or Die Fly Or Die Fly Or Die (World War)

Третій та останній альбом Джеймі Бренч. 39-річна американська джазвумен відлетіла на хмарку влітку 2022-го.

Дев’ять композицій – як оголені нерви, що розростаються внутрішньою тривожністю в передчутті неминучого апокаліпсису. Тільки тутешні трубачі – не архангели, а живі люди з плоті та крові. На жаль, смертні.

Amaarae – Fountain Baby

Як другий альбом американської співачки з африканським корінням залетів у річні топи авторитетних музичних видань типу Rolling Stone, NME та Pitchfork?

Все просто і складно водночас. У Fountain Baby Амі Ганфі вдалося поєднати ритми сучасних мегаполісів із мелодіями своєї історичної батьківщини. Вийшло еротично, як у «Декамероні» Бокаччо, і до біса красиво, як у казках Шахеризади.

Ви оцінили зарубіжні пісні 2023? Може, послухаєте ще свого українського? Ще й ностальгійного! Ловіть кросворд!