«Символічно відлити диктатора з монет епохи, від якої він здурів»: як майстриня Ріна вечорами ллє метал

У героїні цього інтерв’ю на шиї великий металевий хрест.

Вона зробила його сама — розплавила метал, підняла важку пічку, залила форму і створила виріб.

Її не хотіли брати на цю роботу. Та дівчина довела — бажання здійснюються, якщо бути наполегливою.

Тепер вечори гравіювальниці та ливарниці Ріни в Києві наповнені магічним пурпурним та зеленим світлом — метал красиво горить і, зрештою, тане в руках сильної жінки.

Майстриня розповіла «Вечору», як вона пробилась через чоловічий скепсис до вогню плавильної пічки і які вироби вона створює з металу.

«Ручки-гілочки»

– У мене є хороший знайомий Коля. Він часто показував мені різні вироби, які зробив сам у майстерні Art Chaos. Красиво!.. В якийсь момент усвідомила: хочу роботу для душі. Прийшла до нього і сказала: «Йду до тебе працювати». Коля щиро здивувався. Сказав, що треба поговорити з керівництвом.

Ріна зрозуміла: шанс є. Вона продовжила працювати на нічних змінах основної роботи і паралельно вчилась гравіюванню:
– Всі казали: «Не дівчача робота». Тож я думала, що це має бути складно. Та ось правда: пиляти метал простіше, ніж дерево.

Метал має однорідну структуру: щоб його випилювати, докладати особливих зусиль не треба. Контролюй, щоб рівно йшов інструмент і все. Тож випилювання освоїла швидко. 

Керівник оцінив старання дівчини:
– Вирішив, що я варта вкладень. Купив мені пневматичний штихель: автоматичний інструмент для гравіювання. Я пробувала навчитися ручним штихелем. Та для нього потрібна неабияка фізична сила.

Єдине, що може зробити ним добре дєвочка з ручками-гілочками – це проштрикнути собі палець до кістки. Цим я і зайнялась (Сміється). 

Дівчинка гуляє зі снарядом? Значить, так треба

Гравіювання – це робота з готовим виробом. Є основа, на яку наноситься малюнок або напис. Кілька років Ріна опановувала це мистецтво: навчилась переносити фотографії на метал, робити різноманітні візерунки.

Вона може зробити унікальний брелок з твоїм портретом чи зробити напис твоїм почерком.

Часто замовляють розпис військових артефактів. Наприклад, малюнок на гільзі:

– Я живу на одному кінці міста, а майстерня розміщена на іншому, між Берестейською та Нивками у приватному секторі. Якось ввечері передали під гравіювання гільзу від великого снаряду: висотою мені до коліна. Іду додому з нею в обнімку і розумію, що після важкого робочого дня ми зі снарядом потребуємо джин-тоніка. Зарулюю в кафе, роблю замовлення. Обожнюю наших людей: дівчинка гуляє по кафешці зі снарядом? Значить, так треба, ніхто й оком не повів. 

– Вранці я відвезла його на роботу, гравірнула. Ввечері ми з ним їдемо назад: 20 хвилин пішки, метро, маршрутка. Дзвонить подруга: «Підходь у кафе». Інше. Наближається комендантська, подруга каже: «Пішли до мене». Ми з гільзою йдемо в гості. Через кілька днів теж ввечері я понесла її віддавати у місцеву кав’ярню. Ми з гільзою були в двох барах, кав’ярні та в гостях.

«Хочу лити метал!»

Та гравіювання Ріні було замало. Дівчина хотіла лити метал:
– Минулого року у нашій майстерні з’явилися повішені путіни. Задешево купили радянські монети, які майстер Федя переплавляв на патріотичні брелоки.

Символічно відлити диктатора з монет епохи, на яку він дрочить.

Замовлень було багато, рук не вистачало. Я напросилась робити заготовки з воску – восковки. Приїхала вперше в ливарню – промзону за Коцюбинським, побачила всі процеси… Один метал горить зеленим при плавлінні, інший пурпурним. Була в захваті. Почала ходити за ливарником: «Хочу лити метал, дай спробувати!»

– Федя – двометровий здоровенний бородатий дядько. Каже: «Ти не піднімеш пічку». Я: «Пішли спробуєм, поки вона холодна і в ній нема металу». Вага – 30 кг.

З металом може бути під 40. Підняла. Федя все одно вперся: «Ні, ти дівчинка. Дівчата не мають таким займатися, це шкідливо». Тут приїхав начальник. Йду до нього: «Якщо я вмовлю Федю, можна хоч разочок спробувати?» Він погодився. Федя офігів. 

Вечірні метали

Так Ріна стала помічницею ливаря. Тепер вона сама може створювати повішених путінів. Правда, «путінський» метал вона не любить:

– Ми ненавидимо нейзильбер: мідно-нікелевий сплав, з якого робили радянські монети. Температура плавлення 1024 градуси і він дуже капризний. Лиємо в останню чергу: найвечірніший метал. З іншими теж працюємо вечорами: вдень робота з восковками, метал ще досягає потрібної температури.

Сам процес створення нових виробів починається з вечора попереднього дня:
– Температури плавлення інших металів теж близько 1000 градусів, і за кілька годин такої температури не досягти. Тому на ніч у пічку ставиться метал для наступного дня, щоб повільно розігріватися. Федя лишається на ливарні стежити за датчиками. Там у нас атмосферно: приміщення для роботи, кухня і баня. Туалету нема. Чим була ця будівля раніше – загадка.

Федя каже, що «коли ця будівля будувалась, навіть думки не було, що там може опинитися жінка».

Чахохбілі та рисова локшина

На роботі Ріна не їсть: тільки п’є каву та чекає вечора:

– Федя якось намагався нагодувати мене млинцями з м’ясом, але на ливарні брудно. Їсти там стрьомно. Мій хлопець працює з дому, любить готувати вечері. Він мене познайомив з чахохбілі та чкмерулі. Хоча щось просте на кшталт рисової локшини швидкого приготування я теж люблю. Все їм, крім чорнослива.

Зараз Ріна гравіює та лиє паралельно, відточуючи майстерність обох професій. Нещодавно відлила свій перший хрест-підвіску.

 Тепер хоче зробити лунницю. Коля, що привів її у світ металу, нині служить у лавах ЗСУ. Федя ймовірно теж скоро долучиться до війська. 

Нових колег буде вчити дівчинка з руками-гілочками. Навряд хтось з учнів дозволить собі сказати, що це не дівчача робота.

Ольга Бродська

журналістка