Всесвітній день театру: як проходять і чим наповнені вечори українських акторів, акторок й режисерів

Вечір в театрі — завжди особливий.

Іноді він ділить життя на «до» і «після» вистави. Іноді просто розважає. Але байдужим — залишає рідко.

А як проводять вільні вечори українські актори, акторки й режисери? Чим їх наповнюють, як сплять і засинають?

До Всесвітнього дня театру 27 березня «Вечір» ділиться вечірніми історіями акторів, акторок й режисерів.

Це особисті розповіді про життя поза сценою.

Кароліна Мруга

акторка театру ім. І.Франка («Тартюф»), кіноакторка («Уроки толерантності»)

У вільний вечір буду просто лежати, записувати тік-токи, дивитись рілси, «Супер-маму». Прокрастинувати — обов‘язково.

Якщо цього немає, то складно щось робити в житті. А потім вже йду в театр, в кіно рідше ходжу.

Останній фільм — «Життя прекрасне» — дивилась вдома. Це суперкласика від італійського режисера Роберто Беніньї.

Фільм розрізав на шматочки, потім зібрав назад. Ридала як сука.

Люблю фільми, в яких є багато просторів, і щоб у ньому були пригода. В «Життя прекрасне» найкраща любовна сцена, яку бачила.

Вечеря? Ненавиджу готувати. Якщо доводиться готувати, значить, закінчились гроші.

Вечорами буваю в Bar/13. Обожнюю Squat17B та Negroni Aperitivo Bar.

Перед сном часто думаю про роботу. Повторюю текст, мізансцени, є внутрішні переживання.

Якось в Атенах ми посварилися з коханою людиною. А потім сильно помирилися. Був виплеск емоцій.

Це сталось на мажорній вулиці, поряд з Акрополем. Падав дощ, було пізно. На вулиці нікого, тільки ми вдвох сваримось українською.

Потім пішли на пагорби поруч, сиділи й дивились. Це було красиве поєднання того, що принесло біль, але водночас це було красиво.

Римма Зюбіна

акторка театру і кіно («Гніздо горлиці», 2016)

Вечорами Римма радить ходити у театрі та пояснює це так:

«Життя складається з простих речей, варто лише побачити їх, не відкладаючи свої емоції на «після Перемоги».

Тому моя вам порада — йдіть в театр, смійтесь і плачте там разом з нами, пориньте хоча б на 2 год в життя наших героїв, бо хороший театр і незабутні вистави входять в набір «найкращих речей» нашого життя»

Антоніна Хижняк

акторка Театру Драматургів, кіноакторка («Спіймати Кайдаша»)

Антоніна у вільні вечори дивиться фільми для натхнення, пошуку нових ідей і відпочинку. Ось її вибір стрічок для затишного кіновечора.

Мамма МІА! (2008)

«Усі фільми за участі Меріл Стріп — мої улюблені. Кожна її робота досконала, вона є орієнтиром і джерелом натхнення, вважаю її однією з найкращих акторок усіх часів».

«5 елемент» (1997)

«Один з улюблених фільмів, обожнюю передивлятися час від часу для натхнення. Окремо відзначу неймовірний каст, який додає фільму окремого шарму»

«Інтерстеллар» (2014)

«Метью Макконагі — один з моїх найулюбленіших акторів. А саме кіно від геніального Крістофера Нолана прекрасне в усіх його проявах».

«Темні часи» (2018)

«Неймовірно актуальний фільм, згадую, наскільки відрізняються враження від перегляду до повномасштабного вторгнення росії і після».

Дар’я Малахова

акторка театру і кіно

Вечір для мене — це любов. Можливість побути із сім’єю. Це час заходу сонця, вечері та всього, що не встигла зробити впродовж дня. Час рефлексій та відпочинку.

Це час інвентаризації думок. Проживаєш день, а потім аналізуєш все: справи, і життя, саму себе.

Проводжу багато часу на фермі й 5 година тут — це еквівалент 8-9 вечора в місті.

Часто вечеряємо всі разом — це час синхронізації сім’ї та всього домашнього.

Накриваємо стіл та дістаємо гарний посуд. Ставимо квіти. Нам важливо звертати увагу на дрібнички.

Думаю, що на тлі боротьби добра і зла все хороше має бути навіть у келиху чи тарілочці, це підтримує. Сам час очікування сімейної вечері важливий.

Після вечері кожен займається своїм — не любимо створювати штучне сімейне дозвілля. Чоловік цікавиться перегонами, Формулою-1, тому до нього приєднуються і діти.

Я тим часом спілкуюсь з друзями телефоном.

У нас немає вечірніх зобов’язань одне перед одним.

Ми більш невимушені та не намагаємося ілюструвати ідеальність, бо й так є ідеальними.

Ввечері я ніколи не плачу. Найкращий вечір у житті — це кожен вечір.

Олександр Соколов

актор, режисер Театру на лівому березі в Києві

У мене є рибки, багато рослин — єдине, що рятує від цього жаху.

Сідаю ввечері на балкон з видом на правий берег Києва. Дивлюсь на воду, слухаю музику.

Ввечері ікуди не ходжу. У мене під домом є кав‘ярня, беру каву в Coffeelat — мені вистачає. Я супервідлюдник і «відморозок».

Мені ок сидіти, просто дивитись на воду, кудись в далечінь.

Ввечері можу читати Харукі Муракамі. Я його великий фанат, всім рекомендую. Він мій «момент».

Вечорами слухаю багато різного. Фанат Тома Йорка. Для мене відкриттям стала Asal — гратиме в нас у виставі.

Остання додана пісня — «Lecomte De Bregeot — Paris 1985».

Останнім часом більше замовляю їжу, супчик якийсь. Втомлююсь. Ще й бардак вдома, але вчора прибрав.

Люблю їсти морозиво ввечері. Всю зиму їв.

Викупив всі запаси морозива у магазині під домом — «Стакан-великан», «Факел», «Метеорит». Днями новий завіз був, пробуватиму.

Вечорами п‘ю воду. Алкоголь не вживаю вже три роки.

Своїм сном зараз не задоволений. Випустимо прем‘єру — поїду в Трускавець капатись або десь в Київській області.

Перед сном проганяю в голові сцени. Намагаюсь про це не думати ввечері, коли приходжу додому, але це неможливо.

Софія Лешишак

акторка, співачка

Вечір — це час для себе.

Коли я нон-стоп працюю в театрі, то приходжу додому і просто дивлюсь улюблені серіали.

«Тед Лассо» та «Дивовижна місис Мейзел». Вони ідеальні саме для вечорів — спокійні й дарують гарний настрій.

Інколи передивляюсь «Статеве виховання» — це один з моїх улюблених серіалів.

Люблю ходити в кіно — востаннє була ввечері на фільмах Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург» та Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір».

Обов’язкове вечірнє заняття — догляд за обличчям. Йду спати тільки тоді, коли змию косметику і нанесу всі потрібні засоби.

Люблю ще один ритуал — теплу ванну.

Люблю готувати щось легке, звичайне. Якщо ввечері п’ю щось алкогольне, то обираю біле вино — чомусь зникла любов до червоного. Інакше можу зробити чай з меліси або ромашковий.

Любимо з чоловіком вечеряти разом. Вмикаємо музику на вінілових платівках — джаз або іншу релаксова музика.

Аналізую свій день, якщо раптом були неприємні моменти. Фіксую їх внутрішньо, щоб потім не повторювалися.

Останнім часом важко заснути — вдається хіба після першої ночі. Мені це не подобається, поки не знаю, як це змінити.

Надихаюся ввечері здоровим харчуванням та способом життя загалом — подивлюсь на це в соцмережах і на завтра запланую зробити таке ж.

Найкращий вечір у житті — проведений в колі коханої людини або сім’ї. Найкраще це все поєднати.

Лесь Курбас (1887-1937)

театральний режисер, реформатор українського театру

Щойно Лесь опанував читання, полюбив читати вечорами, які нерідко переходили в ніч. Шевченко, Франко, Вовчок, Квітка-Основ’яненко, Котляревський, Гоголь — одержимість новою реальністю поглинала реальність щоденну.

Особливо стежив за новинками — Стефаником, Коцюбинським, Олесем, Пчілкою.

Гроші на університетську освіту у Відні родичі з боку матері давали лише за умови, що Лесь не пов’яже життя з театром! Однак, у Відні його вечори тяжіли до театру й філософії, його духовної зваби.

Ночами він стояв у чергах за квитком, а вже наступного вечора — у передчутті вистави. «Гамлет», «Макбет», «Король Лір», «Нора» — були банкетом для його театральних ідей.

Леся захоплювали вечірні про­гулянки «віденським Монмартром» — зеленим парком Пратер (велика паркова зона Відня).

У неділю тут часто гуляли віденські знаменитості: художники й поети, майбутні генії, випиваки-пиворізи й бешкетники, та й веселі натурниці під парасольками. Лесь пізнавав Відень «доби трагічного розуму».

Тоді там захоплювалися містикою й фантастичними картинами світу.

У Києві проводив вечори у польській «Кавʼярні на паях» (нині це вулиця Богдана Хмельницького), де постійно вибухали дискусії.

Лесь часто забігав до кавʼярні, щоб, наприклад, обговорити з молодим Павлом Тичиною низку ідей або подискутувати з Олександром Дейчем.

Тут автори читали вголос свої опуси, декламували нові поезії.

Іноді Курбас сідав до рояля й грав як вправний піаніст. Імпровізував та виконував монологи роздвоєної душі Гамлета.

Вже у пореволюційному Києві 1919-х в якусь із вечірніх зустрічей Лесь Курбас, Григорій Нарбут, Павло Тичина, Михайль Семенко, Микола Зеров та інші знані художники та музиканти задумали «Мале братерство».

Їм важливо було координувати зусилля творчої еліти. Окремо стояв пункт про психологічну підтримку одне одного. Щоб уникнути арештів, вечірні засідання «братерства» були конспіративними.

Одного вечора Лесь якось розігрував пошук нової назви для свого театру. Вистукуючи молотком, він продавав з аукціону дивом збережену ще дореволюційну пляшку вина з принадною етикеткою. Власником раритету мав стати автор схваленої присутніми назви.

Вибрали «Березіль» Курбаса, який підкреслював березневе весняне оновлення та ламання криги. Пляшку розпили всі разом.

Театр «Березіль» давав вечірні вистави у Харкові, а згодом в Києві. Став символом українського театрального відродження.

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»