З «Конотопської відьми» бігли на футбол: як пройшов вечір гри Україна-Бельгія у фан-зоні на Житньому

Ввечері 26 червня столичний Поділ ніби пливе на хвилях шкварного літнього повітря.

Розпеченими вулицями крокую до фан-зони Євгена Клопотенка на Житньому ринку. Там сьогодні транслюватимуть вирішальний матч Україна-Бельгія на Євро-2024.

«Братан, пояснювати — це не твоє! Насилу знайшов цю фанку, біжу!», — кидає пан у телефон біля вуха й обганяє мене на східцях до фан-зони.

Сьогодні сюди прийдуть глядачі підтримувати збірну прямо з «Конотопської відьми» у Франка. Для когось матч стане приводом зустрітись з друзями. А для інших — урвати шматок хороших емоцій, за які ми любимо футбол.

Далі — розповідь, як це було.

«Динамо»-«Баварія» у 1975, бачили? Ви шо!?

Біля входу традиційні розкладки з футбольною атрибутикою — шарфами й дудками. Продає речі пан Геннадій з Києва — «Дудки ₴100, а шарфи по ₴300».

Додає, — «Сьогодні надіюсь на всіх у команді! Буде важко, але хочу, щоб наші перемогли. Головне, щоб на воротах був «0», а ми забили хоча б один гол. От би нам ще стабільність у грі — один раз граємо добре, інший раз не дуже».

Пригадує, що найкрутіший футбольний вечір у його житті стався майже 50 років тому — у 1975 році.

«Тоді у Києві грали «Динамо» й «Баварія». Ажіотаж страшенний, але батько десь роздобув два квитки й вперше у житті повів мене на футбол. Ми виграли, на стадіоні було божевілля якесь, досі пам’ятаю!».

«Та ну, дядьку, 100 гривнів за дудку — дорого!», — кидає вболівальник і спішить у фанку.

А Геннадій і не засмучується, готовий далі розповідати про той найкращий матч у його житті.

Оце лютий двіж!

«Ох йомайо… Оце лютий двіж! Слухайте, пішли на двір. Там екрани є, пиво, бургери. Все те саме, тільки свіже повітря», — назустріч з Житнього ринку випурхує гурт друзів, які прийшли дивитись футбол.

Спершу чую гул, а потім бачу величезний натовп, який зібрався біля екрана. Стоять, сидять, лежать, підскакують, щоб краще бачити — вболівальники прийшли з прапорами, у футболках збірної.

Помічаю дівчину у рожевій футболці з неймовірним макіяжем — вона з команди фанки. Але так напружено чекає старту гри, що забула про все на світі.

«Зраділа, коли побачила, скільки прийшло людей! Це так круто — ком’юніті, всі зібрались, що підтримати наших. Це перший рік, як цікавлюсь спортом і мені подобається», — радо розповідає Ліза.

Вже на шостій хвилині матчу бельгійський нападник Лукаку виривається вперед і б’є по воротах збірної України. Люди на Житньому охають й ціпеніють, — «Невже так швидко нам заб’ють?!».

Донеччанин воротар Анатолій Трубін відбиває удар. Глядачі полегшено видихають. Один хлопець встає у повний зріст й щосили вигукує, — «А скуштуйте прутня!».

Поряд зі мною витівці сміється вболівальник з прапором України на плечах і в червоній бандані. У гострі моменти гри він знімає її і знову одягає — хвилюється.

«Тут класний екран, людей багато, атмосфера, як на стадіоні. Мені подобається, як граємо у першому таймі, бойовий настрій команди відчувається. От би Довбик зараз забив! Гол був би мені, як подарунок на день народження», — Данило приязний, його переповнюють хороші емоції.

На двадцятій хвилині у бік воріт б’є Довбик. «Давай, ну! Аааааа….», — кричать десь зверху. Підіймаю очі, бачу вуса й чуб — це на VIP-балкончику фанки вболіває Євген Клопотенко.

Виграють чи програють… Головне, підтримка!

Арбітр дає знак про кінець першого тайму. Гравці у Штутгарті йдуть на перепочинок. Вболівальники у Києві висипають на двір — цмулити одноразки, взяти пива й обмінятись емоціями.

«Сьогодні вирішальна гра збірної, прийшли підтримати. Запам’яталась гра 2021 року Україна-Австрія у Бухаресті. Наші тоді програли, але сама поїздка, емоції були чудові. У першому таймі бачимо багато нереалізованих моментів, може зараз Мудрик вийде і заб’є», — кажуть Катерина і Михайло.

Стаю з вболівальниками у чергу за пивом і перекидаюсь словом із сусідом. Звати Іван, робить ремонти в Києві. «Коли був юнаком, то було цікаво побігати за “Динамо”. А зараз стільки клопоту по життю… Оце друзі запросили, я і прийшов, а футбол вже не такий цікавий», — ділиться співрозмовник.

З «Конотопської відьми» прибігли на футбол

Нарешті беру своє пиво, поки роблю перший ковток, кидаю оком на людей.

Помічаю пані білявку у сукні з прапорцем України в руках. Вона вигідно вирізняється з гурту інших вболівальників, наче прийшла на свято.

«Та то ми з онукою були в Театрі Франка на “Конотопській відьмі”, а після вистави образу сюди прибігли. Так і напишіть: навіть бабусі вболівають за Україну. Мої найпам’ятніші вечори футболу пов’язані з іменем Лобановського. Коли грали Блохін, Буряк, Мунтян. Але я і зараз із задоволенням вболіваю, у нас футбольна сім’я».

Каже, що полювала за квитками на «Конотопську відьму» пів року і воно того було варте. А ще дуже радить виставу «Марія Стюарт».

«Половину “Конотопської” підглядала рахунок — як там наші, яка ситуація. Одразу сюди на другий тайм приїхали. Вірю, що наша підтримка і результат збірної пов’язані: як підтримаємо, так і зіграють», — каже її онука Єва.

Українці розігрують кутовий і м’яч тріпоче в сітці воріт бельгійців — але з протилежної сторони. Удар не досягає цілі.

Публіка зойкає, а потім з шумом видихає — глядачі напружені і понад усе чекають гол. Спонтанно починають скандувати «ЗСУ! ЗСУ! ЗСУ!».

Заводять пісню про те, що російський диктатор — хуйло.

У дворики трійко дівчат розмальовує обличчя вболівальників у національні кольори. Хлопці обережно підставляють обличчя. Сміються від лоскоту пензлика.

«Ми тут і працюємо, і вболіваємо, і людей розважаємо», — кажуть працівниці фан-зони Валерія, Яна, Соня.

Кажуть, що чоловіки соромлять першими підходити на розмальовку, — «Спочатку жінки підходять, а чоловіки вже за ними йдуть».

Матч добігає кінця і серед вболівальників відчувається втома. Спека і напруга роблять свою справу.

Дмитро споглядає гру, як вартовий на посту. Слідкує за грою, помалу сьорбає пиво. Відволікається лише, щоб підтримати бесіду з друзями.

«Люблю футбол, пропонував друзям дивитись вдома, а вони запросили сюди. Давно чув про заходи Клопотенка, зайшов і гру подивитись і фан-зону оцінити. Перший тайм мені так собі. Хотілося б, щоб Ілля Забарний себе показав. А ще сподіваюсь, що румуни у паралельному матчі виграють і так пройдемо», — ділиться думками вболівальник.

Трохи далі сидить Оксана, вона киянка, довго чекала на цей вечір, одягнула футболку національної збірної.

«Я віддана вболівальниця. Один з найпам’ятніших матчів — це гра України і Португалії у 2019 році, коли ми виграли 2:1. На «Олімпійському» була така крута атмосфера, всі єдині, всі заряджені хорошими емоціями. Сумую за цим настроєм. Але і сьогодні люди молодці, знайшли час, вболівають», — каже фанатка.

Арбітр додає чотири хвилини до основного часу. Українці рвуться до воріт збірної Бельгії.

Люди на Житньому їх підтримують вигуками, — «Дожимай, ну!», «Давай-давай, вперед-вперед!».

Фінальний свисток сповіщає про кінець поєдинку. Нічия 0:0. У паралельному матчі Словаччина – Румунія також паритет — 1:1.

Шансів для синьо-жовтих не залишається. Збірна України билась, але на цьому їх гра на Євро-2024 завершилась. Люди йдуть до виходу.

«Нагадало мені гру у Харкові, тоді ще голос зірвав, так кричав», — ділиться спогадами хлопець з дівчиною у потоці. «А я у Львові любила на матчі ходити. Там така атмосфера завжди. Хоч-не-хоч, а разом з усіма переживаєш за наших», — відповідає його подруга.

Разом звертають у бар «Хвильовий» по дорозі. Збірна України відіграла своє на цьому турнірі, але гарний київський вечір продовжується.

Ще про цікаві вечори:

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»