--19668

30 Вересня, 2023

вечорниці

Бачили «Дивовижну історію Генрі Шугара»? Без спойлерів розповідаємо, чому треба подивитись інші три нові кіноновели Веса Андерсона

Автор: Кромф Ігор

Неочікувано для кіноспільноти цього року на Венеційський кінофестиваль прибув Вес Андерсон. Він представив короткометражну екранізацію оповідання Роальда Даля «Дивовижну історію Генрі Шугара».

Несподіванкою це стало, бо у 2023 році Андерсон вже взяв участь в основному конкурсі Каннського кінофестивалю з своїм «Астероїд-Сіті». 

Пізніше стало відомо, що для Netflix ікона хіпстерського кіно екранізував кілька оповідань Роальда Даля. Це згадана уже «Дивовижна історія Генрі Шугара», а також «Лебідь», «Щуролов» та «Отрута».

Так Андерсон створив не довгу (сумарний хронометраж близько півтори години) антологію оповідань Роальда Даля, які по одній короткометражці вдень виходили з 27 до 30 вересня. 

Кінокритик Ігор Кромф подивився усі фільми антології і готовий все про них розповісти. 

Оцінка від критика

Після неоднозначного «Французького вісника» і відверто нудного «Астероїд-Сіті», антологія про Роальда Даля виглядає досить свіжо. Настільки, наскільки може виглядати свіжим фільм Андерсона, який законсервувався в одному стилі та проблематиці ще кілька десятиліть тому.

Загалом це тверде 8/10

На що звернути увагу

  • Ці чотири короткометражки, які хоч і пов’язані ідейно, але є чотирма автономними фільмами. 
  • Рейф Файнс – головна зірка цієї антології. Бенедикт Камбербетч теж непоганий. 
  • Це найбільш «декоративно-плаский» фільм Андерсона в плані візуалу. 
  • У фільмах багато чорного гумору, але він настільки тонкий, що його треба вловлювати. 

Роальд Даль – один з найулюбленіших письменників Веса Андерсона. Раніше режисер вже екранізовував його повість «Незрівнянний містер Фокс» у форматі лялькової анімації.

Після того, як минулого року Netflix викупив права на екранізацію творів Даля за майже 1 млрд доларів, те, що для них щось зніме Андерсон, стало питанням часу. 

Усі чотири кіноновели схожі між собою (все-таки це антологія), тому розбирати кожну на складові та молекули немає особливого сенсу, якщо ви не дослідник Андерсона. 

Плаский світ вечірньої казки

Андерсон відомий як режисер, який має мрію та амбітне творче завдання: стерти межу між театром та кіно.

Звідси вся ця «плоскість кадру», декоративність навколишнього середовища, симетричні кадри, зйомка через перешкоду (бінокль, вікно, ілюмінатор, тощо) і всі ті стилістичні прийоми, за які так полюбився режисер своїм фанатам.

В своїй останній роботі «Астероїд-Сіті» Андерсон взагалі прямо заявляє, що перед глядачами не реальність, а театральна постановка, яку він зафільмував. 

В антології за оповіданнями Даля Андерсон продовжує експериментувати з «пласким світом». Глядача знову оточують симетричні фони без глибини кадру, а персонажі там розташовані по центру.

Світ настільки декоративний, що Андерсон буквально заміняє локації театральним декораціями, які міняє в кадрі.

Режисер «викидає» з кадру частину реальних предметів чи навіть подій. Актори тримають в руках пустоту, уявляючи, що це, наприклад банка з отруйним вівсом. 

Але цього Андерсону мало, і він принципово змінює драматургію свого фільму. У звичайномуу кіно актори грають певні ролі. В антології Даля вони відтворюють літературних персонажів.

Тобто якщо в оповідання Даля написано: «Замовчи» – сердито закричав Пітер. То у фільмі Пітер скаже: «Замовчи» – сердито закричав я». 

Таким чином Андерсон уже намагається відтворити навіть не театральну постановку, а театралізоване шоу Вечірньої казки, де плюшеві звірі чи картонні маріонетки відігравали улюблені казки.

Або ж зіграти на ностальгії і відтворити ефект того, як в дитинстві читають книги і уявляють сюжет. В будь-якому випадку, це виходить так само штучно, декоративно та «ненавсправжки», як у всіх його фільмах. 

Не «Французький вісник »

У 2021 році Андерсон представив уже свій варіант антології «Французький вісник» – це був збірник короткометрівок про репортажі французьких журналістів для фінального випуску глянцевого журналу.

Фільм вийшов занадто франкофільським і мав купу складних посилань на французьку історію та культуру, тому вперше в своїй кар’єрі Андерсон почув критику навіть від своїх фанатів. 

Ідею створити антологію по Далю багато хто почав порівнювати з «Французьким вісником», але насправді спільного там хіба слово «антологія».

Насамперед, на відміну від «Французького вісника» антологія Даля не поєднана спільним кінопростором. Це чотири різних фільми, які вийшли в різні дні і які можна дивитись в довільному порядку.

Так, всі вони починаються однаково: престарілий Роальд Даль, якого зіграв Рейф Файнс, починає розповідати свою чергову історію. Таке обрамлення назвали б «режисерськими милицями», якби його використав будь-хто інший.

Однак Вес Андерсон з самого початку говорить, що його фільми – це лише гра в декораціях, тому чому тут не може бути оповідача. Тай будьмо відверті, Рейф Файнс, який читає казки – це дійсно класне видиво. 

Структура такої анатології, коли фільми поєднані ідейно, але не включені в один фільм, дає Андерсону змогу взагалі не думати про розвиток сюжету і повністю сконцентруватись на формі.

Як вже згадувалось вище, Андерсон екранізовував «Незрівнянного містера Фокса» Роальда Даля. Ці напрацювання не марні: кіноновела «Лебідь» місця повністю копіює пейзажі чи окремі елементи з «Містера Фокса». Така ж ситуація з «Щуроловом».

Це фільми, сповнені осіннього тепла, з усіма цими багрянолистим садами, жовтими пшенично-житніми полями та лугами, які ще не встигли втрати зелений покрив.

Натомість «Дивоважна історія Генрі Шугара» та «Отрута» значно холодніші за кольором. 

То про що ж антологія?

Як і вся творчість Даля: про страх самотності, раннє дорослішання або повну відмову від цього процесу, магію в побутовому житті. 

Якщо екранізувати ці оповідання Даля не в манері Андерсона, а, скажімо, в стилістиці Фінчера, то дитячі оповідання виявляться досить жорсткими соціальними трилерами про розширення свідомості і азарті ігри («Дивовижна історія Генрі Шугара»), булінг та крайню межу психологічної акцентуації («Лебідь»).

Ще – про маньяка-психопата, який знайшов «нешкідливий» для суспільства спосіб вираження своїх нездорових схильностей («Щуролов») чи про людину перед загрозою смерті («Отрута»).

Саме «казково-декоративний» стиль Андерсона, де в найбільш химерних, жорстких чи дивних сценах режисер віддає місце глядацькій уяві. 

Отак досить кріпові та сповнені чорного гумору оповідання Даля перетворюються на вечірню казку, яку кожен дивився в дитинстві.

Але тепер це вечірня казка для дорослих: театрально-пафосна, чорно-гуморна, екзистенційно-психологічна. 

Кромф Ігор

Кромф Ігор

читати наступне

Ось про що ми пишемо в інших рубриках

Київське ескімо, смак борщу, сиру й хліба: 7 закладів Києва з оригінальним морозивом

«Чоловік з передової хвалив дистанційний мастурбатор»: як секс-іграшки допомагають парам кохатися на відстані