«Думали, буде хор завивати, а приїхала якась Metallica і влупила рокєшник»: гарячий репортаж з концерту капеланів

Є така пісня: «Молитва за Україну». Я її співав під гітару на злітній смузі  Донецького аеропорту у 2014-му.

Сєпари кричали: «заткнітєсь, суки», та ми продовжували їх бісити. А тепер я заспіваю її в рокєшнику. Ви точно знаєте слова, давайте всі разом.

Як думаєте, хто на сцені каже це? Капелан!

Забудьте все, що знаєте про капеланство і християнський рок. Розкажу, як все насправді.

Пісня про «Ангелів»

На крихітній сцені київського пабу їм тісно: гітаристу Володимиру, басисту Сергію, ударнику Едуарду і вокалісту Володимиру з позивним «Лютер».

Фронтмен – капелан, всі разом і кожен окремо – віруючі волонтери. Їхнє турне проходить на сході і півдні України.

Їхні фанати носять піксель. У їхньому райдері тільки одне бажання: ще раз зустрітися з тими, хто аплодує. Це гурт «Living Rocks».

– Починаємо наш концерт! – впевнено стартує «Лютер».

З перших акордів в зал вривається потужна хвиля хеві-металу:

– Доброго ранку, моя Україно,
Доброго ранку, кохана моя!

Качає так, що всидіти складно, але всі сидять.

Аудиторія цього концерту різношерстна і не схожа на класичних шанувальників металу.

Музика гурту схожа на всі улюблені рок-гурти, і на жоден з них одночасно: важка, драйвова, але світла. 

– Наступну пісню я написав про двох «Ангелів», – каже Володимир. – Один Міша з «Правого сектору», інший Саша з батальйону «Донбас». Друзяки мої. Саша воює, а Міша зараз тут, у залі. 

Поряд зі мною ветеран на протезах. Він знає цю пісню. 

– Поаплодуйте йому!

Паб вибухає оплесками. А що «Ангел»?

Він дістав телефон і робить вигляд, що це не про нього. Мабуть, звикнути до такої уваги непросто. Пісня починається, а він знаходить те, що шукав: 

– Дивись, це кліп на пісню.

Я дякую і дивлюсь у двох вимірах: на сцені та у смартфоні.

Сьогодні тут зібралися переважно родичі і друзі учасників гурту, тому всі свої. Ось чиясь донька відверто кайфує від музики і відбиває по столу долонею ритми.

А це, мабуть, мама когось з музикантів: сидить ближче до сцени і заворожено дивиться на них. Після «Ангелів» до ветерана підходить високий чоловік у чорному худі і з сильним акцентом говорить:

– Дьякую вам за те, що захишщаєте Україну. Моє серце тут. 

За кілька хвилин я дізнаюся, що він американець, але має родичів тут. І зараз допомагає нам боротися з рашкою.

Духовні послуги

– А зараз суто капеланська пісня: «Де твоє серце».

Вихоплюю кілька рядків, до мурах:

«За Україну ми повстанем горою,
Сухими тримаємо порох і зброю.
За Україну, за правду і волю
Ми українці – ми готові до бою».

– Я називаю нашу музику віськово–духовно–патріотичною, – ловлю я у перерві концерту Володимира. 

Він замовляє каву, ми сідаємо на високі стільці за дерев’яний стіл:

– Наші пісні про те, що на фронті: про війну, про Бога, про молитви. Про страх, який ми відчуваємо. І про перемогу, звісно. У нас є концертна програма з 15 пісень, і ще з десяток готуємо. Тексти даються важко. Кожен пропущений через серце. Але виходить.

– Що прийшло раніше: любов до бога чи до музики?

– Мабуть, любов до бога. Чув про нього від своєї бабусі. Вірив, але жив… Не знаю, як (Сміється.ред.). Став професійним музикантом. До церкви ми з дружиною прийшли набагато пізніше – нам по 26 років було.

Далі «Лютер» закінчив духовну семінарію та викладав теологію. Поєднувати з музикою було складно, і Володимир обрав симбіоз: співати християнський рок. 

– Капеланство як з’явилося? В усьому світі були капелани, а у нас ні. Я увійшов у десятку перших капеланів України. Точніше як: капелани–волонтери ніде не зареєстровані. Просто їздили і «надавали духовні послуги».

Капелан з гітарою

У 2014 році «Лютер» поїхав у місто Щастя в батальйон «Айдар». Далі приєднався до 3-ї штурмової роти «Правого сектору», був переважно у Пісках. І щовечора проводив молитовні зібрання:

– Я капелан з гітарою. До пізньої ночі грав, співав і молився. Багато хто з тих хлопців уже загинув…

З початком повномасштабного вторгнення Володимир їздить під Бахмут на стабілізаційні пункти – туди привозять поранених з поля бою перед відправкою у шпиталі. 

Там дуже багато роботи: контужених і наляканих бійців треба приводити до тями. Капелан виконує функції психолога. Якось навіть вивів воїна зі ступору, що вкрай складно зробити. Тому часу на музику там обмаль:

-Якось тільки напередодні від’їзду ввечері я дістав гітару і дав невеликий концерт для лікарів. Бо вони навіть до цього не знали, що вмію грати.

Тато «Айдар»

Чухаю потилицю:

– Як стати капеланом офіційно, якщо такої посади нема?

– Ми розвивали капеланство, і нас почули. У Генштабі вирішили видавати нам мандати, по яких ми могли їздити на позиції.

Та спочатку приїхав полковник та диякон Руслан Коханчук. Каже: «Перед тим, як видать мандати, маю вам два тижні читати лекції, щоб ви біди якоїсь не натворили». 

А ще він наш шеврон побачив: «Батальйон військових капеланів».
Каже: «Брехня на брехні. Вас чоловік 13-15 – не батальйон. Ви цивільні». І додав: «Незважаючи на це все, робіть, що ви робите, дуже дякую вам».

“Лютера» кличуть на сцену. Він бере гітару і стає до стійки з мікрофоном.

Наступна пісня про батальйон «Айдар»:

– А коли мене хтось запитає про тата, я йому відповім: «В мене тато Айдар!»

Міша «Ангел» хитає головою: 

– У мене не «Айдар»…

AC/ДС–на пісня

Я заворожено дивлюсь на музикантів.  Майже у всіх коротке волосся, засніжене сивиною. Але колись там були хаєра. У Володимира – по пояс.

– А зараз AC/ДС–на пісня: «Вогонь».

Уже не сиджу: стрибаю. Такого кайфу від християнського року я навіть у найсміливіших мріях не отримувала. 

«Лютер» випромінює світло:

– Найбільше задоволення – коли бачу, що ви відчуваєте наші пісні.

Концерт закінчується. У гримерці невелика фотосесія. Підслуховую. Володимир, сміючись, розповідає про концерти на «нулі»:

– Хлопці підходили і казали: «Нас зібрали і змусили прийти – їдуть капелани. Думали, що приїде хор і почне завивати псалмами. А тут приїхала якась Metallica, влупила рокєшник».

Залишаю музикантів у постконцертній радісній втомі. Сьогодні вони грали у центрі Києва. 

Де завтра? Там, де будуть потрібніші. 

Пісня на перемогу, до речі, уже пишеться: є приспів. Я його чула, та вам не скажу. Сходимо потім на концерт разом, добре?

Почитати ще репортажі з концертів:

• концерт-конкурс в ЛГБТК+ клубі;
• благодійний концерт VIP-Тернопіль;
• рейв-вечірка в Києві;
• репортаж з благодійного концерту СКАЙ.

Ольга Бродська

журналістка