“Яка дівчинка співає!”А я потім басом: “Ну добрий вечір, пані та панове” – яскравий репортаж з ЛГБТК+-клубу

Обережно! Цей текст може викликати неконтрольовані напади співчуття, прояви розуміння, та глобальні порушення роботи стереотипів.

Бо я прийшла у гей-клуб.

Перед цим я написала на уявному папірці міфи, домисли, всі види пропаганди, вигадані “братнім” народом сімейні цінності та алгоритми некритичного мислення. Написала, скомкала і викинула у смітник біля входу.

– Дівчата, ходіть до нас! – двоє охоронців помітили нас із фотографинею Ірою Макарчук. Ми прийшли рано і спостерігали, як одне за одним під’їжджають таксі. З них виходять, обережно тримаючи костюми, перуки, туфлі.

– Сьогодні “Міс Діва”, знаєте?” – охоронці ведуть нас всередину і з захватом анонсують дійство. А ми заради цього і приїхали. Чи не тільки?

У Києві знаю три місця, де кожен може бути собою, незалежно від того, з ким любить проводити час у ліжку. Я була у всіх трьох і не раз. Бо там я можу розслабитися, на відміну від звичайних клубів. Я можу одягнути найкоротшу спідницю та знатиму, що до мене ніхто не пристане.

Френдлі клуби для ЛГБТК+ у Києві

Сьогодні травесті-шоу. І не просте, а конкурсне. 10 учасниць змагатимуться за титул “Міс Діва”. Кожна з них має показати номер під обрану пісню, а жюрі оцінить образ, костюм, артистизм – все, що робить діву дівою. Шоу вплететься у канву звичайного суботнього вечора клубу: музика, танці, світло, напої, знайомства, розмови по душах за барною стійкою.

Я не була тут два роки: зробили ремонт, перенесли сцену. Стало ще затишніше. Людей дуже багато. Хто в чому: ось повне перевтілення з хлопця у дівчину – сукня просто неймовірна, макіяж продуманий до дрібниць. Ось дівчина з короткою зачіскою у чоловічій сорочці. Та я не вішаю їм ярлики: їхні гендери можуть бути якими завгодно. Кожну квір-персону доречно запитати, як саме до неї звертатися. 

Фейс-контроль у ЛГБТ-клубах

Згадую, як на першому курсі Інституту журналістики нам сказали, що можемо всім потоком піти святкувати День студента в нічний клуб “Оранжерея” в “Арена-сіті”. Що всіх пустять. А місце типу елітне, просто так не попадеш.

Я одягнула найкраще, що у мене було: високі чоботи на танкетці, куплені на ринку “Троєщина”, і штучну руду дублянку, до якої роками не могла дорости. 

Тож на фейс-контролі ми з дублянкою обвисли вдвох: вона за звичкою, а я від розпачу, що “не дотягую” до рівня клубу. Не пустили багатьох із нас. Не пустили навіть одну з близнючок! Яка логіка? Однієї на цю вечірку досить, щоб у поважних гостей в очах не двоїлось?

Це був дуже принизливий епізод мого життя. І я щиро зраділа дізнавшись, що клуб через деякий час згорів вщент. 

Любов до танців приводила мене у різні заклади, і я часто стикалась з тим, що мене просили кросівки замінити на підбори, а спортивні штани на спідницю. Як танцювати у цьому одязі – досі для мене велика і нецікава загадка. Тому місця, де можна бути собою у зручному одязі – це мій топчик.

Тим часом конкурс починається: на сцені дві ведучі та 10 учасниць. Хвилюються усі, навіть досвідчена травесті-діва Фріда Бакс, яка багато років на сцені. Вона давно живе закордоном і прилетіла в Україну спеціально, щоб провести це шоу. Висока зачіска, синя сукня – її ні з ким не сплутаєш. Починаємо!

Перша учасниця робить акцент на пластичність – її номер танцювальний, всім, хто не під сценою, майже нічого не видно – напівшпагати, крутки на колінах, акробатичні елементи. Все це на височенних підборах, але без вульгарності і бруду. 

…Я дивилася, а моя спина нила автоматично. Спокійно, спинко, ми сьогодні обійдемося класичними клубними танцями.

Ефектні виходи, шикарна акторська гра, костюми, що переливаються у світлі софітів, відточені танцювальні або драматичні номери – шоу травесті схоже на калейдоскоп кольорів, форм і музики. Це справжнє свято для очей, що постійно бачать тільки сірість війни. До речі, серед нас військові. Один у цивільному. Підійшов до Іри та попросив не знімати його. Інший у формі. Сидить за столиком. Обидва не танцюють, не усміхаються і тримаються так, щоб за їхніми спинами була стіна. 

О, Марлен! Вона в образі України – синьо-жовте вбрання, тростина, високий головний убір з квітами та гербом. Вона виграла цей конкурс кілька років тому і зараз тут просто як глядачка. Щоб було краще видно, діва залізла на бильце крісла. Від високих підборів ноги втомились, тож драг-квін зняла їх. Тут це нормально. Піду вітатися. 

Марлен Шкандаль – травесті, яку я знаю багато років. Під гримом Олександр Данілін – артист, будівельник, активіст і просто хороша людина. Так він жартома просив його представити. Та будівельник він реально якщо що: пообіцяв бабусі отримати  цю спеціальність і отримав. Хоча хотів у театральний. В образі до Саші звертання “вона, її”. Поза образом – “він, його”. Тож Марленочці я кажу, що вона красотка. Вона каже, що я теж. 

А Саша Данілін дуже втомлений. Він волонтер.

Допомагає військовим ЛГБТК+, жителям деокупованих територій, незалежно від орієнтації. Його квартира – це склад. Життя зараз – збори та відправки. Сам теж часто їздить та відвозить, щоб передати з рук у руки. Недавно організовував благодійну вечірку під назвою “Ми не втомились”. Зібрані кошти пішли на допомогу жителям сіл Харківської області. 

–Зараз ти або українець, або ні. У нас є свої гомофоби, так. Але це наші. І геї у нас є. Ми з ними всіма самі розберемося. Як на кордоні написано: “Нехай щастить”, да? Але насправді там “Нєх… шастать, ну ти же знаєш”, – Саша не підбирає слів. Він епатажний, сміливий, відкритий і дуже щирий.

Йому казали, що квір-персон немає в армії. Що “манєрні хлопчики” поховалися і трясуться від страху. Але він знає статистику:

–10-15 тисяч чоловік десь служать. Третина – відкриті і все більше відкритих стає. І я жодного разу не чув, щоб через це якісь конфлікти були на фронті. Нормальне ставлення, дискримінації нема. Там розставляється на свої місця все, що насправді важливо. І чи прикриєш ти, коли буде треба. Після 24 лютого побільшало відкритих дівчат. А взагалі за тисячі років показник не змінюється  – 4% ЛГБТК+ серед всього населення, так само і у війську.

Червоне світло змінюється на жовте, жовте на фіолетове. На сцену виходить El Кравчук із презентацією нової пісні “Буде Україна – Буде Перемога”. Кого тут тільки не зустрінеш!

Атмосфера карнавалу. Конкурсу “Міс Діва” виповнюється 10 років. Культура драг-квін розвивається. Та коли Саша тільки починав працювати у цьому жанрі, конкуренції не було:

–Я був зовні такою дівчинкою-дівчинкою. А було прийнято робити грим так, щоб брови аж на потилицю, три ряди вій. Якщо дати потиличник, то обличчя як посмертна маска відпаде. А я намагався все робити жіночно, це була моя фішка. І мне часто запрошували у різні “гетеро” заклади. Виходжу. Народ думає: “Яка красива дівчинка співає”, а я потім басом: “Ну добрий вечір, пані та панове”.

Чи стає українське суспільство толерантнішим?

Чи стає суспільство толерантнішим? Схоже на те. Саша та інші активісти ходили і ходять на різні ток-шоу, організовують і проводять Прайди.

–З найлютішими гомофобами можна говорити. Я помітив, що вони відносяться до ЛГБТК+ агресивно тому, що вони нас не знають. Говорити треба спокійно, на рівних, без звинувачень. Пояснюючи, що якщо він прийде до нас в клуб, то не буде такого, що всі захочуть його тойво. Навпаки, всім буде пофігу, не звернуть уваги. Треба роз’яснити, що його попа буде у безпеці. Нам би зі своїми розібратися. Людям притаманно боятися того, чого вони не знають. А пояснив – все, людина знає. Уже не страшно. 

Не можна бути жертвою. Я ось такий. Живіть із цим, або не живіть з цим – як хочете. Я жив так все своє життя, ніколи не приховуючи. Коли люди починають розуміти, що ми – це не Боря Мойсеєв і не хтось там з бару “Голуба устриця”, то все стає на свої місця.  

Уже не перший рік Саша з однодумцями просувають законопроекти про соціальне партнерство. Це не легалізація одностатевих шлюбів, це лише договір між людьми. Як ЛГБТК+, так і гетеро. Він надасть право після смерті одного з партнерів взяти опіку над його дитиною. І такий договір може бути просто між двома подругами дитинства, щоб доньку чи сина не віддали у дитбудинок.  

…Зайти у реанімацію чи поховати кохану людину теж дозволить такий закон. Уявіть, що сталося горе. А вам не видають тіло. Бо за законодавством ви ніхто. 

Саме це і є боротьбою за рівні права. Та у цій сфері поки перемог немає.

-Ми воюємо за вас. Ми вмираємо за вас. Коли гей іде воювати – це героїзм чистої води. Бо держава не захистить його родину, виплат партнеру не буде. 

Саша знову стає Марлен. Вона усміхається та вітає хлопців, що підійшли до неї.

Чи багато є місць, де геї, лесбійки, бісексуали, небінарні персони та інші квір-персони можуть зібратися і бути собою? Що буде, якщо двоє хлопців візьмуться за руки на Троєщині чи Борщагівці?..

Тож у таких клубах панує радість. Навіть крізь сльози – будь щасливим тут. Бо де ще?

Мої думки переривають ведучі: оголошення переможця. Вперше за всі роки двоє учасниць набирають однакову кількість балів. Ми вітаємо Діву Адель та Діву Мілк із перемогою.

Я йду на танцпол. Там зі мною знайомиться Вітя:

-Ти така класна, потанцюємо? Я гейський гей якщо що, сьогодні прийшов сам

І ми танцюємо, сміємося, перекидуємося малозначущими фразами. Раптом він піднімає моє волосся і дмухає на шию:

-У мене подруги теж з довгим волоссям, я знаю, що вам треба. Уже не так жарко?

-Таааак…

Через деякий час він перепрошує, каже, що хоче познайомитись з кимось із хлопців. Питає, чи я не ображусь. Знаходить мене в Інсті:

-Хочеш, будемо разом сюди ходити?

Вітя зникає у натовпі. Непросто знайти пару у світі, де за спробу познайомитись можна отримати в пику. Я бажаю йому удачі. Дивлюсь на годинник – ого, метро от-от закриється!

…Не встигаю. Розгублено піднімаюся з підземного переходу, назустріч якийсь хлопець:

-Закрито уже?
-Так
-От блін. Чим же зайнятися вночі. Давай з нами, побарахтаємось. А ти звідки йдеш?
-Та з гей-клуба, – чомусь ляпаю я. 
-А ну кажи адресу, зараз ми там все рознесемо. А ти з нами підеш

Я показую фак:

-Ти що, мене налякати задумав?

Чувака від мене забирає його тверезіший приятель. Я глибоко вдихаю нічне повітря. Свято скінчилось, і я вляпалась у сірі будні. Чи на часі говорити про проблеми ЛГБТК+? Відповідь очевидна. 

Що б не сталося, де б ми не були, ким би ми не були. Виходимо ми з гей-клубів чи з церков. У кросівках чи на підборах. 

Ми різні. Ми рівні.

Ольга Бродська

журналістка