«Хвильовий був “совою”, я також нічна людина»: вечори Саші Хоменка, співавтора реп-музиклу «Ти [Романтика]» від проєкту «МУР»

Від «Це геніально!» до «Аматорщина на колінці склепана…» — у лютому 2024 року реп-мюзикл «Ти [Романтика]» став культурним потрясінням.

На записах проєкту «МУР» українські поети розстріляного відродження 20-х і 30-х років 20 століття виголошували гасла, каялись, гарячкували й матюкались, як живі люди. 

За твором стоїть команда дослідників, акторів й співаків, серед яких був 23-річний Саша Хоменко з Києва. 

«Сиділи гуртом вночі й писали тексти до різних творів альбому. Кілька ночей витратив на написання сценарію до вистави й самої п’єси. Ось за цим столом, за яким зараз даю інтерв’ю, написана половина “Ти [Романтика]”», — розповідає співавтор реп-мюзиклу. 

Він часто засиджується за роботою до ранку, п’є чорний чай з бергамотом, любить холодне зимове надвечір’я й обожнює гуляти у парку Шевченка. 

Далі — його розповідь про себе.

Хвильовий був «совою». І я нічна людина

Коли у команді розбирали ролі на виставу «Ти [Романтика]», то не планував грати — вже був режисером, автором сценарію. Цього мені з головою. 

Але товариші, Саша Заїка, який у виставі грає поета Сосюру сказав:

Хвильовий був непроголошеним лідером у тусовці українських письменників й «ВАПЛІТЕ». А я лідер проєкту «МУР». 

Подумали, що й акторам так буде легше вжитись у ролі й вловити дух часу, стосунків героїв. 

Цікаво, що Хвильовий був «совою». Вставав пізно, працював до другої ночі. Кажуть, вечорами у його кімнаті завжди горіло світло — електрична лампа. 

Є інформація, що зимовими ночами він міг піти кататись на ковзанку у дворі будинку «Слово». 

Я також нічна людина. Такий «місток» між нами — Хвильовим у 1920-х і мною, який його грає у 2020-х. 

Вночі мені легше працюється. Ніхто не відриває від роботи повідомленнями, всі сплять. 

Зараз комендантська година, але не відчуваю дискомфорту: не дуже люблю тусовки, подобається сидіти вдома.

Й до повномасштабного вторгнення росії часто обирав побути вдома, випити чаю, щось писати. 

Більша частина роботи на «Ти [Романтика]» проходила вночі. Сиділи гуртом авторів й писали тексти до різних творів альбому. 

Ночами писався сценарій і сама п’єса.

Були моменти, коли захоплювались процесом і пропускали початок комендантської. 

Виїхати ніяк не могли й залишались всі на студії до п’ятої ранку — музику писали, шліфували матеріал. 

Гостро відчув: українська література — рідна

Бачу так: до 24 лютого 2022 року мені, як і мільйонам українцям, наша література подавалась, як щось не таке вже й цікаве. 

Я не читав своє, не шукав своє, не копався у своєму не через те, що мав якусь принципову позицію. А через те, що коли вчився, то підчепив стереотип — «Це нудно й нікому не цікаво». 

Так подавали, так я сприйняв, так вважав. 

Про закордонних письменників маса документалок, художніх стрічок, так все подано цікаво. 

А про наших, українських? Якщо щось і є, то часто-густо це тааак нудно. Людини за цим не бачиш, не відчуваєш, що автор жив, відчував, як всі ми. 

24 лютого стало потрясінням, яке спровокувало до переоцінки всього і всіх. Кинувся копатися й розбиратися у своїй літературі.

Гостро відчув: вона мені рідна. 

Чим пахне життя?

Вечір у мене асоціюється з чашкою гарячого чорного чаю з бергамотом. Міцного, солодкого, з трьома ложками цукру. 

Якщо це не літо, то можу й 10 чашок чаю випити на день. 

Улюблена пора року — зима. 

Уявіть: завірюха за вікном, холод до кісток, у дворових арках вітер підвиває, наче пароплави в гавані, так що «ууух!», а долоні вам гріє чашка гарячого чаю. 

Вдалий вечір — не самотній вечір. 

Ненавиджу бути один, тому залишаюсь працювати на студії або проводжу вечір з коханою. Подобається не спати всю ніч, а ранком зустрічати перші промені сонця. 

Відкриваєш вікно і квартира наповнюється повітрям, яке за ніч очистилось від денного смороду, тремтіння людської метушні.

Чисте, спокійне й прекрасне. 

Бляха, навіть у центрі міста зранку можна вдихнути на повні груди це пахуче й свіже вранішнє повітря. 

Дві години повністю змінили життя

Найпамʼятніший вечір у житті, як і багатьох українців — вечір 23 лютого. 

Сиділи з друзями, пили ром, виголошували якісь тости. О другій ночі розійшлися спати у різні кімнати. А через дві години прокинулись від вибухів. 

Кілька годин тому спілкувались російською, були спокійні й веселі, планували через місяць десь гайнути у подорож — в Іспанію чи Португалію.

Згадав приємний вечірній спогад. Мій найкращий друг, Вадим Адамов, воїн ЗСУ. За тиждень до вторгнення росії йому виповнилось 18 років. Від перших днів він на фронті.

Вийшло так, що він на війні. А я 50 днів в російській окупації в Ясногородці. Не бачились чотири місяці й зустрілись.

На годиннику девʼята вечора, підіймаємося до мене у квартиру, сидимо і… години дві не можемо почати говорити.

Це найближча мені людина. А ми не могли підібрати слів, щоб почати розмову. Хоча у нас безліч новин, якими хочемо поділитись, але не знаємо з чого почати. 

Так і сиділи. Вечір, вітер за вікном і ми — п’ємо чорний чай з бергамотом. І цього вже достатньо було. 

Можливо, пам’ятати головний урок історії: рано чи пізно добро перемагає. 

Й вислів такий є — History has a view. На нас сьогодні, на всю нашу націю дивиться сама історія. 

Людям за кордоном не можу сказати ніяких слів підтримки. 

Й не уявляю, як це «важко» жити в Мілані чи Барселоні — це величезний стрес. Сподіваюсь, вони впораються. 

Будь-які слова підтримки не зможуть врятувати цю «скрутну» ситуацію. 

У вечір кінця війни піду у парк Шевченка 

Найкраща страва на вечір для мене — келих вина. Подобаються заклади «Чічіко» й Shoom Bar біля парку Шевченка. 

Якби влаштовував ідеальний вечір, то обрав би пісню My Funny Valentine Чета Бейкера або Майлза Девіса.

З книжок ввечері почитав би якийсь роман:

• «Записки Кирпатого Мефістофеля» Володимир Винниченко
• «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панас Мирний
• «Джон Ячмінне Зерно» Джек Лондон

З фільмів радив би дивитись горори чи трилери. До прикладу, «Чорний лебідь» Даррена Аронофскі. 

Погодьтеся, інтелектуально-художній фільм можна й вдень подивитись. А на ніч раджу «трешняк».

Люблю «Львівські круасани» на «Золотих»

Я киянин. Мої місця сили — парк Шевченка, «Золоті Ворота» й «Львівські круасани» там. 

У мене навіть рутина є: який круасан замовляю, в якому порядку, який стіл. 

Там записані всі освітні відео «МУР», близько 30% альбому «Ти [Романтика]». Половина всіх сценаріїв до кліпів створені саме там. 

Найкращий захід сонця для мене біля арки «Дружби народів» з видом на лівий берег. 

Я проти, щоб цю металеву веселку демонтували. Там якийсь талановитий художник намалював тріщину.

Тепер чітко сприймаю цю арку, як артоб’єкт. 

Ввечері я ніколи не сплю. Завжди лягаю спати пізно. Або й не лягаю, бо мучусь безсонням. 

Якщо ця війна закінчиться, піду гуляти містом вночі. З коханою людиною підемо в парк Шевченка. 

Візьму собі капуоранж у літці й буду всю ніч дивитися на памʼятник Шевченку. 

Бо за тиждень до війни я гуляв цим же парком й думав, — «Неужели будет война?!»

Але я б хотів обов’язково піти у парк Шевченка, сидіти там і згадувати все, що відбулося за ці роки.

Ще цікаве про вечори українців:

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»