Королеви українських любовних романів: яких авторок радить почитати літкритикиня. Частина 1

Сусідка Маша обожнює любовні романи. Вечорок перебути. Просить дати їй почитати щось з українських таких. Я дала, але до того довелося довго і тактовно її налаштовувати на зустріч із прекрасним.

Цей жанр у нас екстремально відрізняється від прийнятих формул «жінка зустрічає чоловіка, який дарує їй найкращий в її житті поцілунок».

За три дні розлючена Маша повернула мені книжку: «Я прочитала третину, там ще ніхто не цілувався! А головний герой мертвий уже з початку роману!».

Машо, я ж намагалася тебе попередити, ну. От скажімо, «Із медом полин» Жанни Куяви: дівчина на сільському весіллі танцює повільний танок із старшим братом подруги і закохується, за пів року той потонув. Вона оголошує себе його нареченою, згодом дружиною, ходить на могилку і так триває уже років двадцять.

Боюся, за такого розкладу до першого поцілунку мало кому вдасться дочитати.

Прошу зауважити: вас я теж щойно попередила.

Сама організація жанру любовного роману передбачає тисячі тексті, які між собою слабо розрізняються, і десять визнаних королев жанру, твори яких віддані фанат(к)и нізащо в світі між собою не сплутають.

Так цей жанр організовується і в сучасній українській літературі, хіба що в менших масштабах – не в тисячах, а в сотнях книжок, не в десятках, а в одиницях королев…

Ну що? Зробимо хід королевами?

Якщо не знаєте, з яких імен розпочати знайомство з українським любовним романом, то починайте з найкращих. Розкажу коротко, чого очікувати від прози вправних і визнаних авторок і більше детально – про одну з книжок їхнього доробку.

Обіцяю: в кожній будуть поцілунки, від сили яких паморочиться в голові, бо так іще ніколи ніхто нікого не цілував. Часом цілувати будуть навіть за життя героїв. І часом паморочитися буде у голові і читача(ки) теж.

«Мелодія кави в тональності кардамону» Наталії Гурницької

Наталія Гурницька потішить прихильниць Жульєтти Бенцоні. Вона пише серію про любовні і шлюбні історії однієї героїні. Ми проходимо етапи дівчачої закоханості і жіночої пристрасті, міняємо партнерів, розуміємо, що любов буває різною до різних мужчин.

Романи про історичне минуле, події на тлі сюжет не перевантажують, але цікаві дрібнички з побуту минулого Гурницька вихоплює уважно. Ніжні пані – владні пани, корсети, високі зачіски і ай-не-можна-що-люди-скажуть.

І ясно що благословенна Галичина, де так органічно звучить «Мелодія кави в тональності кардамону».

Анна осиротіла підліткою, її взяли на виховання тітка з дядьком. Поїхала зі Львова до маленької Жовкви, працює чи то сиділкою, чи то гувернанткою. І має таємницю.

У Жовкві мало що відбувається. На вулиці – середина 1840-х. Але якось юнка зауважує старшого чоловіка (йому за сорок), що візитує сусіда – той зовсім літній і при смерті.

Виявляється, то польський шляхтич Адам приїхав відвідати батька, який помирає. Адам пов’язаний з Аниною родиною поганою історією: давно він спокусив її тітку, одружилися, жінка померла в пологах.

Шляхтич потужив і взяв за себе католичку-аристократку, вона йому народила сина. Історія виблискує всіма відтінками червоних попереджувальних вогнів, але пізно – Анна закохалася.

За пару років (щоби не скидатися на педофіла) й Адам помітить дівчину. Між ними колосальна різниця в віці, вони різної віри, він одружений, хоч і не живе уже з дружиною.

Але він знає: Анна стане його коханкою, і він забере її до Львова…

«Бора» Галини Вдовиченко

Галина Вдовиченко обирає за героїнь жінок дорослих, не те, щоби втомлених і зневірених, але таких, які навчилися приховувати від оточуючих свою спрагу насиченого життя.

Вони потребують пригод, сексу, кохання, уваги, смачної їжі, авантюр, піклування і щодня чогось нового. Вони, зрештою, це все і отримують.

Доросле життя дорослої жінки, на яке ми заслужили.

З її героїнями можна по-простому, без «шановної пані» чи «мадам», можна навіть за прізвищем – «Бора».

Христина Бора все частіше затримується на роботі – вона є літературною редакторкою, тут молоді цікаві колеги, тут давні подруги, дома тиша і самота, діти виросли і мають своє життя. Щодня, коли найцікавіше за день – доставка піци в сусідній кабінет.

Нині ж Бора успадкувала дім. Цілий дім у Львові! І що за дивина – дім їм залишив юнак, з яким вони були закохані давно-давно, школярами ще, багато років вона уже Володьку не згадувала.

І першим же робом вона рушає в той дім, нікого не попередивши в застрягає там в ванній, замкнена зламаним замком.

Хороший початок? Це ви ще продовження не знаєте.

Раптом її дім виявляється вщент заселений випадковими людьми і істотками, яких Бора підібрала і пригріла: дівчинка-майже-бродяжка, давня подруга з розбитим серцем, кішка, пес і один вічно набурмосений чоловік із важкою вдачею і зламаним носом.

Той кривоносий порається в її садку, робить дрібний ремонт дома – так, наче навіки тут поселився. Та чому б і ні, зрештою!

«Будинок на Аптекарській» Ольги Саліпи

Ольга Саліпа пише любовні романи з детективним сюжетом (ну чи детективні з сильною любовною лінією).

Її твори – для аматорів Сари Джіо: щось, що сталося в минулому заважає сьогодні бути героїні щасливою. Їй треба повернутися назад, де скоївся злочин чи сталася помилка, розгадати ту загадку і отримати продуктивний спокій сьогодення.

Оплакати втрати, помститися за невинних і рухатися далі. На чистій сторінці нового життя її чекатиме новий мужчина.

Нові мужчини, точніше, бо Саліпа – ще та майстриня любовних трикутників, з яких вона складає і свій «Будинок на Аптекарській».

Ляна працює в архіві в Києві – нудна одноманітна робота, нудне одноманітне життя «блідої молі» під тридцять. Колись мала роман з красунчиком-одногрупником, використав її і зрадив.

Тепер Ляна чоловікам віри не йме. Та і вони її особливо не помічають. Але от приїздить дівчина до Хмельницька і там наче на базар наречених потрапляє.

Хоча привід для вояжу – сумніше не буває: Ляна приїхала ховати батька, з яким давно не спілкувалася, але сильно за ним тужить. Батько помер за дивних обставин, а тепер в його квартиру хтось вліз і нишпорить там. В його антикварній крамниці ламають замки: шукають якісь давні листи якоїсь жінки минулого століття.

А на горизонті намалювалися двійко захисників – Лянині друзі дитинства Іван і Дмитро.