15 Квітня, 2024
вечірнє натхнення
На дримбі грають в горах біля ватри, заспокоює перед сном: вечори воїна ЗСУ й майстра дримби Андрія Козаченка
Автор: Віта Корнієнко
У 1964 році Сергій Параджанов привіз з Івано-Франківщини у Київ дримбаря Івана Ванджурака — записувати у студії його гру на старовинному музичному інструменті.
Режисеру хотів передати атмосферу гір: тому цей запис чуємо у фільмі «Тіні забутих предків».
Звучить дримба (або варган) на два голоси: один чують слухачі, інший — тільки той, хто грає.
«Грати на дримбі не важко, а ще вона заспокоює, як медитація», — каже сучасний майстер-дримбар Андрій Козаченко.
Він працював тату-майстром, встиг знятись в індійському фільмі, став до лав ЗСУ, зараз паяє FPV-дрони для армії. А ще виготовляє дримби та грає на них.
Про своє захоплення інструментом, веганство в армії й вечори з аудіокнигами — у його розповіді для «Вечора».
Заграв перший раз на дримбі й… не вийшло
З дримбою або варганом вперше зіткнувся вісім років тому. На музичному фестивалі психоделічного трансу «Калейдоскопія».
Були різні інструменти, але цей побачив вперше. Спробував пограти, але не вийшло. Ледь травму не отримав — по зубах цокнуло.
«Та ні, не моє», — подумав. Сказав спасибі майстру і пішов далі.
Але дримба повернулась у моє життя сама: одного вечора побачив урок з виготовлення інструменту на YouTube і вирішив зробити його у своїй майстерні.
Найпростіше було зробити з цвяха. Вдалося десь з третьої спроби.
Навчився сам, навчаю інших
Роблю універсальний інструмент, щоб на моїй дримбі міг будь-хто зіграти.
Заохочую власним прикладом. Музичної освіти у мене нема, але я сам навчився, а тепер вчу інших.
Для гри на дримбі використовують губи, зуби, язик й дихання водночас. Однією рукою дримбу прикладають до губ, упритул до зубів. Іншою смикають за язичок. Це не складно.
Високі звуки досягаються звуженням рота, низькі — розширенням, а гучність налаштовують диханням.
Записав кілька відеоуроків для YouTube, інші соцмережі. Одна з глядачок підштовхнула до вивчення нот.
Вчуся, вчу і знову мене вчать — так всі разом розвиваємося.
Дримба в піснях «ДахаБраха», Kazka та Go-A
В Україні культура варгана збереглася в Карпатах. Працюю з іншими майстрами над тим, щоб люди знали про зв’язок інструмента з нашою культурою.
Карпатська дримба менша за розміром. Вона використовувалась як музикально-розважальний інструмент.
Грали на ній й мольфари, це були чисті езотеричні практики. Вони використовували дримбу, як духовний інструмент.
У народі ж дримба слугувала, як звичайний музичний інструмент, щоб розважитись, пограти на весіллях чи інших святах.
Сьогодні іноді можна почути гру дримби від пастухів в горах — вони грають, як у давнину.
Дримба — інструмент вечірній. Біля ватри він більш магічно лунає. Або ж грають його, щоб заспокоїтися перед сном.
Оскільки дримбу міцно притискають до зубів, у тілі музика створює сильну камертонову вібрацію.
Якщо використовувати правильне дихання, як у звуковій йозі — це медитація.
У сучасних виконавців чув звуки дримби в піснях «ДахаБраха», Kazka, Go-A, в «Тінях забутих предків» Параджанова.
Творчість під час служби в ЗСУ
Під час служби я рідко грав, бо часу немає. А у ввечері, коли зʼявлялася вільна хвилинка, то побратими вже відпочивали.
Декому з хлопців сильно не подобався цей звук. А деяким — навпаки, заходило.
Військові замовляли собі дримби на фронт. Кажуть, гра допомагає заспокоїтись після прильотів.
Веганство в ЗСУ
Вже вісім років, як я відмовився від м’яса через стан здоров’я. Досі дотримуюсь дієти.
Зараз верне від запаху й вигляду м’яса. Та й тваринок шкода. Завжди було шкода, але коли їв котлети, то не думав про такі речі.
На службі всіх годують м’ясними стравами, важко дотримуватись дієти.
Бувало, що з веганства переходив на вегетаріанство. На бойових позиціях вибір невеликий, їв мівіну й консерви, що було.
Часто чую, що ті, хто не їдять м’яса почуваються краще, виглядають молодше й сплять краще. Й сам це підтверджую.
Вечеряю просто
Мої вечері прості — овочеві салати й каші.
Якщо хочеться згадати звичайну їжу, можу додати веганські сосиски. Не пʼю нічого, крім простої води й травʼяного чаю.
«Колиски» для дримби
За добу можу зробити один інструмент. Вартість — ₴3 000.
Мої роботи є в Англії, Норвегії, Польщі, Ізраїлі, Індії.
Футляри прикрашаю малюнком — це руни, сакральні чи старословʼянські символи.
Був у мене чохол із вечірнім мотивом — місяцем. Інструмент з таким малюнком створював для вечірніх медитацій, гарних думок перед сном.
Змінюю форму футляра, щоб відрізнятися від інших майстрів. Деякі майстри називають футляр «колискою».
Останній мій візерунок — український тризуб.
Вечорами сиджу і паяю FPV–дрони
Поки я не фронті, за станом здоровʼя обмежено придатний. Почав шукати способи бути корисним в тилу.
Вечорами часто сиджу і паяю FPV-дрони. Нещодавно пройшов курси й вмію це робити.
Це допомога армії спільними зусиллями з цивільними людьми: вони донатять, я паяю, хлопці використовують для оборони.
До служби, я більше часу проводив в майстерні під аудіокнигу, запалював аромапалички і працював над якимось виробом. Тією ж дримбою.
Зазвичай слухав іноземну літературу — оповідання Рея Бредбері чи фантастику. З собою ношу книжку з міфами Скандинавії.
Найкращий вечір — він попереду
З останнього, що дивився з фільмів — «Дюна». Стрічка вразила, я ще й прихильник компʼютерної гри. Дивився і ніби у дитинство повернувся.
Серіал «Чорне дзеркало» — важкий, але про сучасність, актуальний.
Мене не вистачає на довгі епопеї, я не додивляюся до кінця.
Найкращий вечір ще попереду. Він буде в день перемоги.
Ось, може вас зацікавить цим вечором
Ось про що ми пишемо в інших рубриках
Смачно, круто, свіжо: Вечір.Media збирає нові страви й напої для вечері і закликає ділитися знахідками
Дивіться, якими були вечори тижня в Україні: північне сяйво, вечори на Подолі і бойовий кіт у шанцях ЗСУ
Український «прометей» не ховається в укритті: вечірні і нічні зміни енергетика ТЕС, який несе світло у наші оселі
Говорити, кохатись, розуміти одне одного: 3 нові настільні гри для пар на вечір