27 Грудня, 2024
життєстиль
«Боюся втратити чутливість»: Ілля Полудьонний про колективну травму та природу агресії
Автор: Віта Корнієнко
«Моя психотерапевтка з-за кордону. Такий вибір для того, щоб людина була не з цього простору. І вона часто віддзеркалює, що я звучу якось депресивно», — говорить український психолог, блогер і письменник Ілля Полудьонний.
Йому 36 років, він з Дніпра. Співзасновник платформи онлайн-психотерапії TreatField, співавтор подкасту «Простими словами» та однойменної серії книг.
У новому подкасті «Їде Дах» він розповів, яка психологічна проблема є колективною, чому він боїться втратити чуттєвість і чому, на його думку агресія – це не завжди щось погане.
Вечір.Media публікує головні тези подкасту.
Повну версію розмови гештальт-терапевтки у навчанні Юлії Забєліної з Іллею Полудьонним дивіться у новому подкасті «Їде Дах» на YouTube-каналі «Щиро кажучи».
Не усвідомлюємо, як сильно стрес змінив психіку
Зараз часто думаю про те, що українці не усвідомлюють, як сильно стрес змінив нашу психіку.
Але це добре відчувається, коли виїжджаємо за кордоном — там зовсім інший фон життя
Я психолог, але я і сам погано усвідомлюю в якому я зараз стані. І це, певно, у всіх так в країні: живемо далі, якось тримаємось.
Моя особиста психотерапевтка живе за кордоном. Зробив такий вибір, бо хотів, що вона була з інших реалій. І вона часто каже мені, що там — в її реаліях — я звучу депресивно, хоча я думаю, що звучу нормально.
Вона живе і іншому світі, не чує сирен і вибухів, тому помічає за мною те, чого сам з собою не помічаю.
Важливо берегти чуттєвість
Буває, що кажуть, — «Моє тіло нічого не відчуває». Психолог Джеймс Кепнер (James I. Kepner) пише, що коли люди кажуть «моє тіло», наче про якийсь окремий орган, об’єкт, річ, то це ознака відстороненості від себе.
І ще кажуть, — «Я от вивожу, а моє тіло — ні». І тут мені, як психологу хочеться сказати:
Ось тут є проблемка, якщо тіло не вивозить, то і ти не вивозиш. Треба рахуватись зі своїм тілом
І це для мене великий професійний виклик — зрозуміти, як підтримувати в людям чуттєвість.
Боюся втратити чутливість
Мені самому страшно втратити чутливість. Або дізнатись, що втрати від інших. Коли хтось скаже, — «Ти взагалі не чутливий». Страшно, бо це означатиме, що треба зупинитись в роботі психолога.
А моя робота — це виживання, мій хліб. Це те, що я люблю врешті-решт.
І це не страх втратити роботу через гроші. Це страх втратити значення, яке мені дає робота психолога
Об’єктивно у мене з чуттєвістю все ок, але я собі не довіряю, маю страх пропустити зміни у собі.
Це, як з ефектом Даннінга — Крюґера. Коли ти неадекватний, то, як правило, думаєш про себе, що ти адекватний. А коли адекватний, то сумніваєшся — «Чи чиню я адекватно, чи все зі мною гаразд?».
Агресія не завжди зі знаком «мінус»
99% людей живуть з думкою, що агресія — це щось завжди. Це розуміння агресії на побутовому рівні.
Але можна поглянути на агресію з наукового погляду і вона не обов’язково завжди зі знаком «мінус».
Є книга, яку написав Нобелівський лавреат Лоренц Конрад-Захаріас «Агресія, або Так зване зло». Вона про явище агресії у тварин і там йдеться про ритуальність агресії.
До прикладу, приходить людина в офісі і ні з ким не вітається. Ніде ж не написано, що треба вітатися. Я не люблю вітатися і це також моя форма агресії.
І це поведінковий ритуал, який задовольняє якусь потребу людини.
При владі багато психопатів
У нас в країні люблять красти. Ну, можливо, усюди так, але в нас багато. Це також досить агресивно.
Ти порушуєш чужі кордони, використовуєш чужі гроші, привласнюєш їх.
А потім це 25 квартир, 600 яхт, але з цими яхтами неможливо насолодитися
І чотири церкви побудував, щоби трошки знизити рівень сорому і провини. Це все пов’язані речі.
Є просто відверті психопати. При владі взагалі багато психопатів. Так склалося історично. Але психопати теж потрібні. Вони настільки не чутливі, що у важкі часи здатні вивозити те, що іншим не під силу.
Така ж історія у великому бізнесі, особливо у кризові часи, успіхів у топ-менеджменті досягають психопатичні особистості.
«Пророків» слухають, бо це хоч якась опора
Невразливих немає — просто у кожного своє вразливе місце. І у складні часи люди слухають «пророків», бо це хоч якась опора. Хоч якийсь фактор, що може стабілізувати ситуацію.
Це не означає, що «пророки» роблять щось хороше чи вони щиро комусь хочуть добра.
Іноді вони просто роблять світ таким, яким їм його хочеться бачити
Люди так влаштовані, що люблять безпеку. І іноді з безпекою є «намахалово» — ми ладні вхопитись за ілюзію, аби перестати відчувати страх.
Тому у складні часи і виникає інтерес до «пророків». Але через когнітивну гнучкість здебільшого приходить прозріння.
Ще про вечори ментального здоров’я:
