Потяг, тривога, земля: у Києві презентували сучасний балет «Д.І.М.» про вимушену міграцію

Чу-чух, чу-чух… чу-чух, чу-чух…

Заповнений зал Жовтневого палацу з перших секунд вистави Д.І.М. вайбує потягом. Над сценою – масштабні конструкції-опори, які ми зазвичай бачимо з вікна потяга, коли кудись їдемо.

Чу-чух, чу-чух… 

Ця вистава – без слів. Сучасний балет Д.І.М. Без пуантів і пачок. Босими богами. В звичайному вільному одязі.

Чу-чух, чу-чух…

Дівчата на сцені рухаються з металевими конструкціями для перевезення багажу. Падають. Підіймаються. Завмирають. Ідуть.

Вокзал, струнні, ліхтарі

Струнні відтворюють повітряну тривогу. У цій інтерпретації найпопулярніша серед українців «мелодія небезпеки» звучить ще огидніше.

Півтори години нас супроводжують то звуки потяга, то тужливі струнні, то тиша з диханням танцівників.

Про що ж вистава

Про шо історія? Це має зрозуміти і намалювати уява, яку скеровує струнний квінтет. І анонс, який глядачі читали до вистави.

Якщо коротко, то балет «Д.І.М.» створила INSHA Dance Company. Творці описують його як сучасний балет про незламних українців. Фокус – на тілі, його рефлексії про дім, його значенні для людей, вимушених покинути свою землю. 

Звідси і потяг упродовж усієї вистави, і тремтіння героїв, і мішки з, ймовірно, землею з дому, яку вони намагаються «загорнути» в себе. Фокус тут не на історії, швидше, слід спробувати відчути те, що актори показують тілом.

Тривога

Тривога, тривога, тривога. Це відчуття не відпускає. Не дає передихнути і перемкнутися на щось, аби хапнути повітря і розпружитись. Відчуття стисненої пружини, яка от-от репне. Певно, тому скрутилась і втиснулась у крісло.

Це точно не балет у нашому масовому уявленні. Це не шоу. Сміху не буде. І мімімі теж.

Балет від суперфіналіста «Танцюють всі»

Балет створили танцівник, хореограф, суперфіналіст шоу «Танцюють всі! 8 сезон», артист балету Ілля Мірошніченко, Катерина Кузнецова та інші українські митці за німецької підтримки.

Балет створили люди, які особисто пережили евакуацію з рідних домівок у воєнний час і вирішили втілити власний досвід на сцені танцем.

За словами Мірошніченка, на перших етапах роботи над проєктом в артистів були сеанси самотерапії: вони багато розмовляли про дім, дорогу, рефлексували про це. І ось їхнє тіло й рухи відтворили осмислене на сцені.

Який післясмак

Змішаний. І досі не визначений до кінця.

Робота зі світлом – технічна, якісна. Особливо відтворення потягів, що рухаються в темряві.

Жива музика і рухи артистів балету – теж на рівні.

При цьому не покидала думка, що сильніші емоції були б від камерного вигляду вистави.

Коли рухи танцівників бачиш не з відстані масштабного залу Жовтневого, а на відстані витягнутих рук. Коли це майже інтимний простір, де тіло і музика ведуть майже інтимну розмову про дім.

Одна дівчина сказала, що очікувала іншого. Більшої співпричетності. Ще одна пані під час балету гуглила, на що ж прийшла, наприклад ?

Видалось, що багатьом постановка була ОК, без вау ефекту, але й без розчарування. Важко розчаруватись, коли робота технічно відточена ??

При цьому значна частина залу аплодувала стоячи, а на сцену потічком потекли вдячні глядачі з квітами та подарунками.

Висновок

Кожен прийшов за чимось своїм, та не кожен це щось своє отримав. Та й не мав, напевно.

Все ж ми спостерігали особисті досвіди людей, кожен з яких і схожий на наш, і неповторний.

Фото: Оксана Зінченко, Анастасія Телікова

Ірина Андрейців

шеф-редакторка “Вечора”