Опера за Стусом, вистава про Тичину: історія музично-поетичних вечорів театру «Дах»

Місце дії: околиці станції метро «Либідська». Праворуч підеш – щось на секонді знайдеш. Ліворуч підеш – у чергу на маршрутку попадеш. Прямо підеш – у театр «Дах» потрапиш. Туди і прямуємо.

Дійові особи: Софія Баскакова, Ігор Димов, Володимир Руденко – актори «Даху» та учасники формації Dakh Trio. Від 2019-го гурт робить музичні вистави за віршами Василя Стуса та Павла Тичини.  

Ми поспілкувалися з Софією, Ігорем і Володимиром, щоб зрозуміти, як публіка «Даху» сприймає класику української поезії на вечірніх виставах і як це сприйняття змінилося під час війни.

Dakh Trio (зліва направо): Ігор Димов, Софія Баскакова, Володимир Руденко

Хто такі Dakh Trio

У 2020-му році тріо Софії Баскакової, Ігоря Димова та Володимира Руденка презентувало свою першу виставу-оперу, «Стус: Перехожий». Прем’єра відбулася 11 березня в театрі «Дах», за день до оголошення карантину через пандемію коронавірусу в Україні.

За рік, у 2021-му, за мотивами вистави Dakh Trio видали повноформатний музичний альбом. 

Минулого червня Софія, Ігор і Володимир презентували в «Даху» нову виставу, «Тичина: Феномен доби». Її наріжним каменем стали життя та творчість Павла Тичини – хрестоматійного поета 20-го століття, що починав як модерніст, але під тиском радянської влади змушений був із нею співпрацювати.

У 2024-й Dakh Trio увірвалися з порогу. На початку січня гурт показав виставу за Стусом у рамках «Стус-фесту», що тривав протягом місяця в Україні, США, Франції, Італії, Канаді та інших країнах.

31 січня Dakh Trio випустили «Немилосердно» – нову, 14-ти хвилинну композицію за Василем Стусом. На думку музикантів, у ній поет передав власне відчуття «світу, що висить над прірвою».

Відкриття Стуса та «стусан» від Троїцького

Автор «Ромео і Джульєтти» казав, що весь світ – театр. Якщо це так, то світ «Даху» тримається на черепахах. Акваріум із плазунами на підвіконні – перше, що впадає мені в очі, коли проходжу до гостьової. 

У невеликому, але затишному приміщенні панує творчий безлад. Вінтажні меблі, книжкові полиці та маски на стінах поєднуються в одному інтер’єрі із сучасною кавомашиною та лампами, що реагують на рух.

«Шекспір, Шевченко, Стус – у всіх великих творців одна доля, – каже Ігор Димов, розкинувшись у кріслі. – Після смерті їх канонізують, і тоді вони стають пласкими. Але ж мистецтво – це опис дійсності. В митцях треба бачити не пам’ятники, а живих людей».

Цікаво, що побачив в Ігорі та Володимирі Влад Троїцький, коли після лекції в університеті Карпенка-Карого запросив хлопців долучитися до команди «Даху»? Тоді двоє студентів грали арт-панк у гурті «Ціанистий кафель» і про сенси особливо не думали. Однак вже в театрі постали перед екзистенційним питанням: щоб що?

Ігор Димов: «Ми так рік ковбасилися. Могли за тиждень написати десять пісень. А потім зустрілися в «Даху» з Клімом…».

Володимир Руденко: «Сказали, що шукаємо, куди рухатися далі. А він: «Гаразд, завтра дещо цікаве принесу». Приносить книжку Стуса, а вона вся нотатками розписана».

Клім – це Володимир Клименко. Драматург, дослідник театру, ментор. І, – вже понад двадцять років, – постійний резидент «Даху». На відміну від засновника театру, Влада Троїцького, Клім – фігура не публічна. Але уявити «Дах» без його ідей неможливо. Якби не Клім, не існувало б і Dakh Trio.

Софія Баскакова: «Ще до того, як ми зустрілися, Клім мені наснився. У тому сні я відчула  абсолютну довіру до нього і безумовну любов до себе. Хлопці тоді якраз починали робити свою музику».

Театр Дах, Володимир Клименко (Клім)

Софія закінчила музичний інститут Глієра за спеціальністю «джазовий вокал». У студентські роки дівчина часто співала у метро. Одного дня у підземці до неї підійшов Ігор. Познайомився, запросив на виставу «Даху». Відтоді Софія живе театром і Dakh Trio. 

Софія: «До вистави за Стусом я грала з хлопцями на барабанах. А потім на репетицію прийшов Клім і почав сердечно кричати: «Ти ж співачка, тобі співати треба!»».

Театр Дах, Софія Баскакова

Володимир: «Ігор раніше взагалі на акустичній гітарі грав. Поки не знайшов у театрі поламаний контрабас».

Ігор: «Я не хотів бути басистом. Думав, про них тільки анекдоти розказують. Але з’явилися люди, які допомогли відреставрувати контрабас. Так і граю на ньому тепер. Точніше, все ще вчуся грати».

До карантину та повномасштабної війни Клім проводив у «Даху» тренінги-інтенсиви для молодих акторів. Під його наглядом Софія, Ігор і Володимир почали працювати над виставою за Стусом. Проект «народжували» рік. Могли б і довше, якби у справу не втрутився Влад Троїцький.

Володимир: «Для Влада це нонсенс. Він за цей час робить десять вистав, а ми одну до ладу довести не можемо. Ну, він і каже: «Климушка, давай вже робити прем’єру!». І ми зробили. А невдовзі почалася пандемія».

Ігор: «І після цього Клім більше не приїжджав. Така доля».

Назва Dakh Trio з’явилася після прем’єри. З’явилася природньо, але важко. Артисти думали над неймінгом, якісь варіанти пропонував Клім, але нічого не працювало. І тоді Софія, Ігор і Володимир вирішили роззирнутися довкола.

Терпець, що шліфує Cтуса і нас

Про Василя Стуса я дізнався зі шкільного підручника. Хтось, хто користувався ним до мене, вирішив підкорегувати ініціали класика. Знайомтеся, ВасильОК СеменовичОК СтусОК. Ну ОК.

Чийсь несвідомий прояв ніжності до поета викликав у мене добру усмішку. Коли ж прочитав його біографію та вірші – стало не до веселощів. Схожий досвід пережили і Dakh Trio.

Софія Баскакова: «Коли ми вперше грали виставу, мені було соромно. Соромно не за те, що роблю. А за те, що співаю про серйозні речі в той час, як людям хочеться розваг. Минуло три роки, я роззираюся навколо і думаю: «Чому цей світ такий несерйозний у порівнянні зі Стусом?» 

Стус ніколи не дозволяв собі бути простим – на противагу тому, що всі та все невідворотно спрощується. Ці складні формулювання, ці глибокі думки – те, завдяки чому ми справді розуміємо, що поетові болить».

Володимир Руденко: «У Стуса немає тлумачень, немає нав’язування власної думки. Його вірші – це оголені почуття. Читаючи їх, я зазираю в себе і ставлю собі запитання, які ніколи раніше не ставив».

6 січня Dakh Trio зіграли виставу «Стус: Перехожий» у рамках «Стус-фесту». За три роки після прем’єри рядки поета набули нового сприйняття як для артистів, так і для публіки. Через повномасштабну війну ми стали ближчими до Стуса, а він став ближчий нам. Багатьом – особисто.

Софія: «Зараз, як ніколи, я відчуваю у глядачів тотальне розуміння того, що ми граємо. Фестиваль показав поета різним і багатогранним. Кожен міг відкрити для себе свого власного Стуса».

Володимир: «Поезія Стуса – між життям і смертю, між буттям і небуттям. Це той стан, в якому українці живуть щодня. Коли ти потрапляєш у цю реальність, то починаєш чути текст, який накладається на неї крізь роки.

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,

сталить твій дух — тож і терпи, терпи.

Ніхто тебе з недолі не врятує,

ніхто не зіб’є з власної тропи.

На ній і стій, і стрій — допоки скону,

допоки світу й сонця — стій і стій.

Хай шлях — до раю, пекла чи полону —

усе пройди і винести зумій.

Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,

той, що обрав тебе навіки вік.

До нього змалку ти заповідався

до нього сам Господь тебе прирік.

(Василь Стус)

Розпаковка Тичини

Стус «привів» Dakh Trio до Павла Тичини. Працюючи над виставою за Василем Семеновичем, Софія, Ігор і Володимир натрапили на його літературознавчу працю «Феномен доби». У дослідженні один незламний поет намагається зрозуміти, чому і як зламався інший.

Назву нової вистави артисти вирішили не змінювати. На їхню думку, Тичина – хоч і складний та неоднозначний, але таки феномен.

Софія Баскакова: «Cтус – як камінь. Його лупають, а він шліфується. Тичина більше схожий на квітку. А якщо на квітку наїхав танк, чи винна вона в тому, що її розчавили?». 

Володимир Руденко: «Я вважаю, що ми маємо переглянути своє ставлення до окремих українських діячів, які співпрацювали з радянською владою. Адже це дало їм можливість зробити багато чудових речей для нашої культури. Давайте не забувати, що Тичина був міністром освіти і всіляко підтримував талановиту молодь».

Минулого літа я одним із перших побачив виставу «Тичина: Феномен доби» у театрі «Дах». Це було потужно. З глибоким сенсом і мінімалістичною «картинкою». Ніяких тобі декорацій, дорогих костюмів чи бродвейських спецефектів. Замість них – камерна сцена, темні одежі, філігранна гра зі світлом і тінню, півтони звуків. Одним словом, поезія.

Ігор Димов: «Те, як ми грали Тичину спочатку і зараз – абсолютно різні речі. На прем’єрі нам хотілося, щоб все виглядало естетично. Але Клім подивився на це і порадив: «Не треба краси. Робіть по суті»».

Софія Баскакова: «На сцені має значення все. Але ніщо не повинно заважати глядачу слухати і чути. Слово – в епіцентрі, все решта – навколо».

Уже світає, а ще імла…

На небі зморшка лягла.

— Яка зайшла ж мені печаль!

Промінні заори воралися у хмари.

Чую — фанфари!

— Яка зайшла ж мені печаль…

Ой не фанфари то, а сурми та гармати.

Лежи, не прокидайся, моя мати!..

Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став!

(Замість сонетів і октав).

(Павло Тичина)

Черепахи не літають

Я вимикаю диктофон, дякую героям за розмову і біжу робити свої буденні журналістські справи. На відміну від мене, Софії, Ігорю та Володимиру нікуди не треба. Сьогодні у них вихідний.

Таке у Dakh Trio трапляється рідко. Коли немає вистав, артисти репетирують до пізнього вечора. З театру виходять близько десятої, щоб встигнути доїхати додому до комендантської години.

Про вільні вечори у них краще не запитувати. Та я наважуюся.

Володимир Руденко: «Вечорами ми вчимося і вчимо».

Ігор Димов: «Якщо не працюємо, то займаємося саморозвитком. Граємо з Володимиром у дитячому оркестрі, а із Сонею ходимо на теп-денс».

Кидаю прощальний погляд на акваріум. Тотемні тварини «Даху» вилізли з води і гріють панцері на сонечку. У голові вмикається дитяча пісенька, що вже стала мемом:

Черепаха – аха-аха

У воді сиділа-діла,  

Черепаха – аха-аха

Свої ніжки мила-ила.

І маленькі діти знають:

Черепахи не літають.

А коли багато страху,

То злетить і черепаха!

Cтрах. Чомусь саме це слово першим спадає на думку, коли запитую в себе про спільне між Стусом і Тичиною. Так, саме страх. Просто стосунки із ним у двох великих українських поетів склалися кардинально по-різному. 

Але, на відміну від черепахи з пісеньки, поети таки літають. Тільки окрилює їх щось зовсім інше.

Хто такі Павло Тичина і Василь Стус

Павло Тичина – український поет-модерніст. Дебютував у 1919 році зі збіркою «Соняшні кларнети». У 1934-му видає збірку «Партія веде», у якій декларує перехід до радянського соцреалізму. У подальші роки займав посади міністра освіти УРСР (1943-1949) та голови Верховної Ради УРСР (1953-1959).

Павло Тичина

Василь Стус – поет-шістдесятник, літературознавець, перекладач. У 1965-му видав дебютну збірку «Круговерть». 4 вересня того ж року на вечірній прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» виступив із промовою проти радянської тиранії. 

Василь Стус

У вересні 1972-го Василь Стус отримав п’ять років позбавлення волі та три роки заслання в Мордовії. У травні 1980-го був заарештований вдруге і засуджений до десяти років позбавлення волі та п’яти років заслання в російському таборі Кучино.

4 вересня 1985-го Василь Стус помер у тюремному карцері. Офіційна причина смерті – зупинка серця.

Василю Стусу посмертно присвоєно Державну премію ім. Т. Шевченка (1991) та звання «Герой України» (2005).

Фото із соцмереж театру «Дах» і Dakh Trio. Автори знімків: Oleksandr Tybin, Євген Тітов, Anastasiia Mantach, Роман Соколов, Oleh Dyhan

Філ Пухарєв