9 Листопада, 2023
вечірнє місто
«Пульсу нема. Хороша робота»: кривавий репортаж з вечірнього тренінгу по зупинці кровотеч від «Солом‘янських котиків»
Автор: Ольга Бродська
Я не хотіла сюди йти. У моїй голові поряд з рожевими поні сидить наївна впевненість: знання з домедички мені не знадобляться. Та що, якщо?..
«Онлайн магазин»
У двоповерховій будівлі неподалік метро «Шулявка» – приймальні депутатів та благодійний фонд «Солом’янські котики».
Мені до пухнастих: вниз сходами з неоновою підсвіткою у підвал. Виглядає як нічний клуб на Троєщині.
Правда, у нічних клубах навряд на танцполі стоять тазики з кров’якою.
Просторе світле приміщення хабу призначене саме для тренінгів. Для цивільних поки доступний один: «Зупинка масованих кровотеч». Проте військових інструктори навчають всього необхідного.
– Ми прислухались до побажань цивільних і створили вечірній тренінг, – каже виконавчий директор «котиків» Андрій Єрофєєв. На ньому оливкова фліска, зручні штани і широка усмішка.
– До великої війни ми були просто спільнотою активних киян: займались багато чим. Від лавочок у парках до освітніх проектів.
Майже 18-та. До кімнати заходять потроху учасники тренінгу. Роздивляються дипломи та шеврони на стінах, роблять каву на маленькій кухні. Чекаємо тренера.
– За два дні до 24 лютого ми зібрались у цьому підвалі і вирішили, що будемо робити у разі повномасштабного вторгнення, – продовжує Андрій. – Так почались «Соломянські котики». Вдень ми працювали як «онлайн магазин»: діставали і розвозили гуманітарку.
– Пам’ятаєте, як рятували вітражі на платформі фунікулеру? Оце ми їздили у комендантську годину закривати їх захисними щитами. Щодня близько 2 ночі збирались тут на нараду. А потім йшли спати у бомбосховище в будинку навпроти. Було страшно. Є нічні історії. Та поки я не готовий їх розповісти.
Стандарти домедички
Коли росіяни завдяки ЗСУ втекли подалі від Києва, «котики» зосередились на навчанні військових та цивільних домедичній допомозі. Кістяк фонду – близько 20 людей. Ще 25 – інструктори з такмеду.
Плюс десь 300 волонтерів займаються іншими задачами. А тепер головна цифра: «котикам» вдалося навчити рятувати життя 25 000 людец.
Робота без вихідних і свят. У тилу та на фронті. І сьогодні, ввечері, теж. На стільцях та диванчиках розмістилось, крім мене, ще п’ятеро.
Почав тренінг керівник центру тактичної медицини та домедичної допомоги БФ «Солом’янські котики» Дмитро Коваль:
– Цей курс з’явився у 2019 році. Його розробили після стрільби в одній американській школі. Там загинуло 27 чоловік. Трагєдія, правда? Більшість би вижила, якби вони могли одне одному надати допомогу. Тож американська колегія хірургів поставила собі питання: класно, що ми медики. Але що робити людям, у яких немає медичної освіти? І розробили стандарт для надання домедичної допомоги. По ньому ми сьогодні працюватимемо.
Дмитро рятує поранених на «нулі». Він знає, що одна машина «швидкої» може довезти до лікарні тільки одного бійця. Та і вона може не доїхати вчасно до пораненого.
У Києві «швидка» їде 10-20 хв. У цивільних шансів вижити більше. Та кожен може потрапити у ДТП чи отримати десь серйозні ушкодження.
Круто, якщо поряд буде людина з турнікетом. Ще крутіше, якщо вона знає, як ним користуватись.
Мене поранили! Ліва рука
Скрипучі двері «котиків» відкриваються, і до нас забігає інструкторка Світлана Полонська. На її вказівному пальці синій пластир:
– Кровотечі бувають масовані і не масовані. Пригода на кухні, як з моїм пальцем – не критична. А якщо кров фонтанчиком чи калюжа крові розміром більше долоні – це масована кровотеча. І тоді у людини є близько 3 хв. Зараз ми навчимося накладати турнікет.
Раптом вона починає кричати Дмитру:
– Мене поранили! Ліва рука.
Повільно опускається навпочіпки. Блискавично накладає на руку турнікет і кричить знову:
– Час 19:05!
Стоїмо, розкривши роти. Хочеться аплодувати, та якось недоречно. Світлана, як і Дмитро, має за плечима величезний досвід.Її рухи відточені, вимова ідеальна. Вона за освітою вчителька. Працює фінансовою менеджеркою. А «для душі» вчить рятувати життя.
Крутіть ще, є пульс
Нам роздають турнікети. Задача накласти його так, щоб… Не було пульсу. Ну ок. Що тут у нас?
Розкласти, натягнути перпендикулярно до тіла, затягнути іншою рукою. Докрутити ще паличкою-воротком і встановити його у кріплення-ріжки. Все, вийшло. Не складно.
Світлана перевіряє роботу:
– Крутіть ще, є пульс.
Як ще? Далі нема куди, буде боляче…
– Так, це боляче. Звикайте до відчуттів. Пожалієте себе – потім втратите руку.
Норм мотивація, фантазія уже все зробила. Вию і докручую. На виття знову підходить інструкторка:
– От бачите, а казали нема куди. Пульсу нема. Хороша робота.
Далі накладаємо турнікет лівою рукою на праву, лежачи на ноги. Потім максимальну кількість разів за 5 хв. Учасники тренінгу встигають 5 разів. Я – лише два.
– Я безнадійна, – кажу Світлані.
Вона усміхається:
– Ми всі вчимося.
Фаршировка рани
Друга частина тренінгу – тампонування. Засовування у рану тканини для зупинки кровотечі. На шию, наприклад, турнікет можна накласти. Але тільки раз.
На арену виходять тазики з кров’якою. У них плавають шматки тіл з рваними ранами. Вони під’єднані трубками до пляшок з рідиною.
– Якщо ви «з багатої сім’ї» – у вас в аптечці є гемостатичний бинт. Нема – тампонуємо тканиною. Бажано натуральною. Бажано чистою. Але уже як буде, головне – зупинити кров.
Світлана стає на коліна перед тазиком і затискає рану. Далі швидко фарширує рану бинтом. Моя уява знову підкидає тематичні відео. Тихенько кажу на вухо іншій учасниці:
– Щось мені погано.
Світлана чує і пропонує мені відійти. В іншій ситуації я б так і зробила: від вигляду крові мені стає зле. Та зараз замість безпорадності я відчула злість. Чому я така ніжна? Це може бути жива людина. І що, я біля неї втрачу свідомість? Чи спробую допомогти?
Світ припинив обертатися. Тиск прийшов у норму. Нудити перестало. Я стала на коліна перед своїм пораненим шматком і натисла на нього. Потім механічно, без емоцій запхала всередину бинт. Зверху поклала ще один складений – «шляпку гриба».
– Хороша робота, Олю. Ви молодець.
Прямокутники стають квадратами
Далі ми мотали бандажі та накладали джгут «Омега». Джгути мені сподобались: інтерактивні. На них намальовані літери омеги і прямокутники. Воротків та ріжок нема. Як зрозуміти, що натягнув з потрібною силою? Подивитись на малюнки: худа омега має стає пухкенькою, прямокутники – перетворитись на квадрати.
Наостанок вчимося перевертати пораненого у стабільне бокове положення. Я у парі з Танею – це їй на вухо жалілася на кров.
– Зараз я буду вас рятувати. Ви готові? – питає вона мене.
Лягаю на спину і висовую на бік язика:
– Рятуйте!
Ми починаємо реготати. Чотиригодинний тренінг, де ми уявляли реальні жахливі ситуації, дався непросто. Тепер напруження виходить на каремат через дзвінкий сміх.
Нам вручають сертифікати. Через півроку рекомендується прийти по свіжі: такі знання без практики швидко забуваються. Ми дякуємо Світлані: тепер оплески доречні.
Уже 10 вечора. Учасники швидко розбігаються. Андрій проводжає і мене:
– Знаєте, коли переможемо, то продовжимо діяльність. Ми сімейна команда, і у нас багато ідей. Не можемо сидіти без пригод. Будемо допомагати у відновленні України. Та перед початком нового етапу зберемося тут. Обнімемось. Відгуляємо гучну вечірку.
Чого можна навчитися на тренінгу з домедичної допомоги за кілька годин після роботи? Концентрованих знань я в собі винесла багато. 4 год тому я не хотіла сюди йти. Тепер хочу дізнаватися на цю тему більше.
Далі завести дома тренувальний турнікет, бандаж і джгут. Ще купити нові. Покласти у рюкзак. І бути готовою допомогти. Якщо що.
Ви теж можете пройти такий тренінг. Для цього треба обрати зручну дату, підготувати 1000 грн на донат та заповнити анкету
Далі завести дома тренувальний турнікет, бандаж і джгут. Ще купити нові. Покласти у рюкзак. І бути готовою допомогти. Якщо що.
Більше про волонтерські вечори:
