«Самооборона – одна з умов виживання»: як у Дніпрі вечорами вчать жінок самозахисту

Вітер та ожеледиця не сприяють вечірнім прогулянкам. У цю пору року вже о четвертій сутеніє, о шостій – темрява.

Тренер Володимир Вілянський зустрічає у дворі студмістечка НТУ «Дніпровська політехніка» і веде … у підвал.

Саме тут двічі на тиждень з 16 до 18 проходять курси із самозахисту для жінок.

Вміння захиститись прокачує впевненість у собі

Разом з нами вниз сходами спускається жінка. Її звати Ольга – кандидатка педагогічних наук, викладачка вишу.

– Повертаюсь з роботи, коли вже темно. Володіти прийомами самозахисту завжди актуально. Ситуації бували різні.

– Тут хочу зняти емоційну напругу, у якій майже всі ми зараз, і підтримувати себе у формі, фітнес-центри не люблю. Я людина не спортивна, але вирішила спробувати.

Ольга йде перевдягатися у роздягальню, тим часом підтягуються інші жінки. Дехто вдягає кімоно для карате та босоніж сміливо крокує до зали єдиноборств.

Хтось обирає шкарпетки, спортивні штани, футболки чи худі. Спочатку жінки вишукуються у шеренгу, а потім починається розминка. 

В основі програми лежать принципи крав маги, а технічні  елементи базуються на базових техніках карате, джиу-джитсу та боксу. Вчать базову ударну техніку, техніку визволення від захвату тощо.

– Обмежень за віком немає, але під час тренувань діє індивідуальний підхід, – зазначає Володимир, який також завідує кафедрою фізвиховання та спорту «Дніпровської політехніки», і є заслуженим тренером України з карате. – Наприклад, я не ставлю у пари жінок різного зросту та комплекції. Рівень навантаження також регулюється з урахуванням індивідуальних  особливостей.

Заняття безкоштовні. 

Чому жінкам потрібна самооборона

– Близько десяти років тому до мене звернулася моя колега, яка була керівницею гендерного клубу Дніпра: «Давай щось замутимо!», – пригадує тренер.

Одну жінку згвалтувати, іншу сильно побили. Деяких лупцювали їхні ж чоловіки. 

Так і почали. Заняття зазвичай тривають близько трьох місяців, але їх проводили не всі десять років поспіль. Були перерви, коли прийшов ковід та почалася повномасштабна війна.

Цього року Володимир Вілянський вирішив поновити курси.

За цей час азам самооборони вдалося навчити близько сотню жінок.

Зупинив ліфт та дістав ніж

Тендітна жінка в кімоно виконує всі прийоми бездоганно. Ольга прийшла на заняття сім років тому, має коричневий пояс з карате. Зараз готується отримати чорний пояс.

– Я тоді працювала директоркою ресторану, – пригадує. – Побачила у фейсбуці об’яву, що йде набір на курси самозахисту. Заповнила анкету і пройшла відбір. Туди брали тільки тих, хто вже стикався з насильством. В моєму житті таке було. 

Якось Ольга поверталась додому з базару з сумками. У рідному під’їзді 12-поверхівки  її наздогнав молодик, попросив притримати двері ліфту. Погодилась. Він зайшов у кабіну, вона натиснула на кнопку. 

– Десь на рівні п’ятого поверху чоловік зупинив ліфт та дістав ніж, – згадує Ольга. – Сказав: «Знімай золото!». На мені були сережки, які мама подарувала на 16-річчя. Віддавати їх не хотілося.

– Він натиснув кнопку, ліфт відчинився. Відштовхнув мене до стінки, кинувши: «Ну, якщо ти така смілива – гаразд…». І втік. 

Цей досвід навчив Ольгу тому, що ніколи не можна губитись. Заняття на курсах переконали її в цьому ще більше. Згодом деякі з дівчат відсіялись. Але ті, хто залишились, за пів року вже були готові здати екзамени на перший пояс по карате.

– Вік тут не має значення – було б бажання, – впевнена Ольга.

Зараз працюю дизайнером у молодіжному театрі, відбулись кардинальні зміни в особистому житті, але незмінними залишаються мої тренування. Вважаю цінним, що на цих курсах навчають не тільки  тому, як протистояти насильству, а й тому, як не потрапляти у небезпечні ситуації. 

Пройшло вже декілька років після початку занять, Ольга вивчила чимало прийомів.  Вона знала, що найвразливіші місця у людини – це очі, горло, геніталії. Мала відмінну фізичну форму, яку намагалась підтримувати різними засобами. Тож одного разу без страху відправилась на вечірню пробіжку. Раптом побачила двох молодиків, які почали до неї чіплятись.

– В мене був з собою ніж – без нього зараз не виходжу з дому, – розповідає. – Але не стала вступати з ними в бій.

Поряд був схил, я побігла по ньому вгору. Вони трохи намагались наздогнати мене, але запихались та швидко здались. Тому коли дівчата питають «А як ви впораєтесь з чоловіком, в якого зріст під два метри та вага 100 кг?», відповідаю: «Не треба битися з ним, розвертайтесь та біжіть! Він зі своїми 100 кг помре на перших десяти метрах». Тобто самозахист – це насамперед розум, а не бойові навички.

Кривдник доньки отримав по заслугах

Оксана так само, як і Ольга, потрапила на перший курс з самооборони.

Вона пройшла відбір, бо також мала сумний досвід, пов’язаний з насильством. Близько двадцяти років тому, коли Оксана була 18-річною студенткою, на неї напали двоє чоловіків.

– Осіннього вечора я поверталася додому, мешкала тоді у приватному секторі, – згадує Оксана.

– Хтось з сусідів увімкнув світло у хаті поруч. Це злякало нападників: вони схопили мій рюкзак та втекли. В ньому був дорогий касетний плеєр, та ще й не мій. 

У результаті того випадку Оксана отримала  струс мозку, були сильні головні болі. Тих хлопців так і не знайшли. Тож коли через багато років з’явився шанс навчитись самообороні, жінка його не прогавила.

Заняття захопили її, зараз Оксана – вже досвідчена каратистка. Спілкування з іншими учасницями курсів із задоволенням продовжує і після занять.

Як правило, жінки зустрічаються заради інших активностей – наприклад, катання на байдарках або сноубордах. А якось разом з чоловіками-каратистами ходили у похід в Карпати.  

Крім занять спортом, Оксана виховує двох дітей та веде активне життя, займається волонтерством. І хоча під час будь-яких конфліктів жінка намагається уникати бійок, все ж таки одного разу вона наважилась  застосувати здобуті навички на практиці. 

– Десь два роки тому ми з дочкою пішли на ринок, щоб купити їй сандалі, – розповідає Оксана. – Їй тоді було 11 років, але вона висока, тож ззаду виглядала значно дорослішою.

– Коли я побачила його, спочатку розгубилась. Вигляд в нього був, так би мовити, асоціальний. Але потім подумала: я маю захистити свою дитину та показати, що їй є на кого спертися. 

Оксана спочатку крикнула на того чоловіка: «Хіба можна ображати дівчину?». Він не збирався вибачатись – навпаки, посміхався. Тоді жінка трохи підняла спідницю, щоб було зручніше рухатись, та вдарила дончиного кривдника ногами. Не сильно, щоб він не впав та не побився. Каже. це привело його до тями.

– Він розвернувся та пошкандибав від нас. 

Потерпіла від булінгу тепер себе захистить

Студентка 4 курсу Валерія – ще одна загартована життям відвідувачка курсів. Вона спритно підстрибує, демонструючи прийоми.

Швидко бігає босоніж по холодній підлозі від одного новачка до іншого – допомагає. 

– В школі мене називали Білкою, але добрих спогадів про ті часи небагато, – зітхає Валерія. – В мене маленький зріст – 152 см. Через це однолітки та ті, хто був доросліший, булили. Наприклад, мої речі часто «гуляли» по всьому класу. Хлопці та дівчата відбирали їх в мене, ховали.

– Мріяла відлупцювати грушу, але далі мрій справа не йшла. Якось ввечері я побачила, як семеро хлопців били когось у темному кутку. Подумала, що таке може статися і зі мною. Це стало останньою краплею – вирішила піти на курси з самозахисту. 

Коли Валерія перейшла до вже більш серйозних, «просунутих» занять, в неї траплялись травми. Родичі та друзі спочатку обурювались через те, що вона часто ходить в синцях. Але згодом змирились. 

– Якщо б я зараз зустрілась з тими, хто мене булив, – розмова була б вже іншою, – впевнена Валерія. – Звісно, першою б не нападала, але відповісти на цькування змогла б.

Рік занять – мінус 20 кг

Того вечора на заняття прийшло дванадцять жінок. Раптом помічаю серед них чоловіка.

– Самооборона – одна з умов виживання у бою, – каже Віталій, професійний військовий, учень Володимира Вілянського, який має чорний пояс з карате. – Прийшов сьогодні сюди, щоб допомогти Володимиру. Бо дівчат та жінок приходить все більше.

Надалі програма курсів буде вдосконалюватись. В Європі та Америці вже давно відомий такий напрямок як бушкрафт – виживання в дикій природі. Ми теж будемо навчати людей виживати в різних умовах, в тому числі в екстремальних – в лісі, в полі. Як розвести вогонь, звідки взяти воду. 

Віталій все життя займався різними видами єдиноборств. Останнім часом захопився крав-мага – ізраїльським рукопашним боєм. П’ять років тому чоловік важив 110 кг, були проблеми з тиском. Через рік занять Віталій схуд більш ніж на 20 кг, стан здоров’я значно покращився. 

– Все в нашій голові, – впевнений Віталій. – Якщо є мета – ніщо не завадить її досягти. Переконався в цьому на власному досвіді. 

80% бійок закінчуються на землі

Падати теж треба вміти – особливо це актуально під час ожеледиці. А якщо справа дійде до бійки, приблизно у 80% ситуацій вони закінчуються на землі.

Інструктори з самозахисту нагадують: у будь-якому випадку намагайтесь падати не на пряму руку, а на напівзігнуту. А ще добре у таких ситуаціях використовувати перекат. Саме цю техніку відвідувачки курсів відпрацьовували наприкінці занять, вже в іншій залі.

Було видно, що декому з них досить важкувато даються навіть нескладні вправи – наприклад, звичайні перекиди. Але вони продовжували.

– Вивчити якийсь прийом досить просто – достатньо повторити його декілька десятків разів, – пояснює Володимир. – Але щоб він працював, потрібні сталі навички. А взагалі найкращий бій – той, який не відбувся. 

З підвалу виходжу у вечірню темряву знову з педагогинею Ольгою. Так само, як і дві години тому, вона усміхається. Хоча я бачила, що їй було нелегко.

– Обов’язково буду ходити на ці заняття, якщо завтра встану з ліжка. Взагалі-то я боялася, що буде гірше. А виявилось, що головне – почати.

Більше класних історій з Дніпра:

• Вечори волонтерки, які вас здивують: сміх на цвинтарі та збір Коксом коштів на військо
• Хай соромиться той, хто не спробував: як натурниці вечорами позують у стилю ню в Дніпрі і хто їх малює
• Театри Дніпра: 5 акторів, на чиї вистави варто йти вечорами
• 10 закладів, де повечеряти у Дніпрі: морозиво з грибів і бургер у сідлі мотоцикла

Юліанна Кокошко

журналістка, Дніпро