Шанований чиновник і таємничий бунтар-письменник: що робив вечорами Панас Мирний

Панас Мирний – одна з найяскравіших зірок української літератури, блискучий майстер слова, чиє перо з легкістю малювало життя українських селян. Його твори, повні співчуття, змушують задуматися над важливими життєвими питаннями.

Однак наша увага буде прикута не стільки до літературного доробку Панаса Мирного, скільки до його вечорів як чиновника та літератора.

Вечори в дитинстві

Малий Панас був хлопчиком мирної вдачі. Можливо, тому у свідомому віці обрав псевдонім “Мирний” замість свого прізвища Рудченко?

Коли інші діти грали у “квача”, він міг сидіти до вечора й споглядати краєвид, який відкривався з гори. Не любив битись, як усі інші хлопчаки, уникав галасливих ігор. 

Діти Рудченків зростали разом із слугами, сільськими й сусідськими дітьми, поглинаючи українську народну культуру змалечку. Приятелювали з сім’єю Драгоманових.

Олена Пчілка, у дівоцтві Драгоманова, згадувала: “Малий Панас, або як його звали тоді Ахванасій, пригадується мені яко хлопчик тихої, лагідної вдачі”.

У сім’ї розмовляли українською мовою. 

“Обставини хатнього життя в сім’ї Рудченків, як і в нашій, були суто українські. Я не пригадую, щоб мати Панасова, Тетяна Івановна, говорила [в сім’ї] до дітей інакше, як по-українському, не через яку-небудь ідейну тенденцію, а просто через те, що і в панських повітових сем’ях, не дуже багатих, жилося простенько, можна сказати, серед народної течії української. Отже, діти виростали в близькім товаристві слуг, на лоні простого українського життя”, – Олена Пчілка у спогадах про Панаса Мирного.

Вечори у цій родині були можливістю ознайомитися з культурою, мистецтвом, літературою. Ці зустрічі в подальшому зіграли важливу роль у формуванні його світогляду та літературних здібностей.

Як проходили вечори у чиновника Рудченка

Панас Мирний – людина, якій вдалось стати шанованим класиком української літератури та зробити блискучу чиновницьку кар’єру. За прикладом батька, який працював бухгалтером, пішов навчатись до училища й уже з 14 років працював. 

Кропіткою працею Панас із писаря в Гадяцькому суді вислужився до дійсного статського радника. Цей чин дорівнював генеральському в армії.

Чиновництво заважало письменницькій діяльності. Навіть на роботі він завів зошит, куди записував нові для себе прислів’я та приказки.

“Непривітне воно само по собі те сидіння з дня у день над столом, те брязкання на щотах, те поставлення усяких сведєній та відомостів, само тоді уїдається у серце, а коли ж нема хіті того робить, коли робиш заради шматка хліба, – о, яке невеселе і тяжке таке життя!” – писав про свою чиновницьку роботу у Казенній палаті Полтави.

Не приваблювали його вечірні посиденьки з колегами.

Карти та азартні ігри були популярними серед чиновників. Вони могли проводити години за грою, роблячи ставки та спілкуючись з друзями.

Залежно від статусу, чиновники дозволяли собі відвідування ресторанів, клубів, театрів. Часто влаштовували звані бали.

Свої чиновницькі вечори Панас дуже не любив. Коли через службу доводилося брати участь у світських прийомах, сердився, що потрібно одягати мундир та ордени.

А відзнаки за вірну службу він мав: усі ордени святого Володимира, а ще святого Станіслава, святої Анни, та особливу золоту табакерку, прикрашену діамантами.

“Щоб собаки не гавкали”, – жартував сам письменник, коли поверх офіційного костюму одягав чорний плащ і так їхав у фаетоні на званий вечір.

Коли ж повертався, з радістю міняв мундир на просту білу сорочку та чорний костюм. А влітку полюбляв великий солом’яний капелюх.

Шанований чиновник і літератор-бунтар 

Ця дихотомія в його житті та творчості відображала різні аспекти його особистості та сприйняття світу. Скандальна ситуація для дійсного статського радника, який вірно служить царю, але й не може покинути письменництво заради роботи чиновником.

“Літературна писарівщина”, так автор сам називав свою письменницьку працю, стала відрадою. 

Тільки от Російська імперія продовжувала наступ на українську культуру. Таємний циркуляр від 1863 року міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва забороняв видавати книги українською мовою. 

Дійсний статський радник Панас Рудченко нелегально видав у Женеві роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” під псевдонімом Панаса Мирного. Монументальна селянська епопея таємно ввозилась з-за кордону й конспіративно поширювалась серед людей.

Таємничий псевдонім “Мирний” став секретним іменем, аби ніхто не знав, хто насправді криється під ним. Панас Якович був доволі таємничою особою і до останніх років приховував від журналістів та публіки своє справжнє життя й імʼя. 

Полтавські літературні вечори

Коли за вікном полтавська картина зовсім не надихала, Єлизавета Милорадович у листах писала: “Коли я подивлюся у вікно і замість Альпів і відкритого моря бачу переді мною брудну площу з брудним поштовим будинком наприкінці, але мені робиться нестерпно сумно, безнадійно”.

Тож залишалось тільки збиратись з освіченими людьми і довгими вечорами обговорювати майбутнє української культури. 

Полтавське мирне життя розбурхав гурток, який організували громадська діячка та меценатка Єлизавета Милорадович та викладач історії Дмитро Пильчиков.

Ці вечори мали зовсім інший відтінок, ніж чиновницькі. Діяльність Єлизавети Милорадович сприяла підтримці і розвитку творчості та культурного життя Полтави.

Український салон у маєтку Милорадовичів став місцем народження гуртка “Полтавська громада”. Тут гостювали Старицькі, композитор Микола Лисенко, Іван Карпенко-Карий, Михайло Коцюбинський, Михайло Драгоманов, Леся Українка, Марко Вовчок і звісно, Панас Мирний. 

На вечірніх журфіксах – прийомах гостей у визначені дні – у Милорадович декламували вірші, співали, грали, читали вголос, дискутували.

Особливий літвечір

Попри успішну кар’єру як чиновника і літератора, Панас Мирний не мав щастя в особистому житті. Одна дівчина не розуміла творчості письменника. Інша зрадила йому із солдатом-росіянином.

Майбутню дружину Олександру письменник зустрів у 40 років на одному з літературних вечорів.

Із задоволенням приходив до полтавського етнографа Віктора Василенка. Вечорами декламував Шевченка, читав уривки з “Повії” та інших творів. 

Молодша на 14 років Олександра була освіченою, знала декілька іноземних мов та сама працювала, на відміну від багатьох дівчат.

Причарувала Панаса поглядом блакитних очей. Та навіть з Шурочкою, як ніжно називав письменник, подружнє життя не було щасливим. Після народження другого сина хворіла нападами істерії й мусила довго лікуватись у Харкові. 

Не розділяла пара й захоплення один одного. Олександра любила театр і полювання, не розуміла письменництва, ще й розмовляла російською.

Через це її не шанували батьки письменника. Попри все, Панас любив дружину до самої смерті.

Культура, яка відроджувалася напротивагу російському уряду

Вечори Панаса Мирного серед української інтелігенції виокремилися як важлива точка для формування літературного руху, що мав значний вплив на культурне життя тогочасної України.

Ця культурна тусовка мала свої особливості і розуміла важливість своєї ролі у формуванні культурного ландшафту країни. Письменники, художники, музиканти обговорювали актуальні проблеми, ділилися творчими ідеями.

Поліцейська держава, якою була Російська імперія, Валуєвським циркуляром і Емським указом мала б повністю викорінити усю українську культуру.

Полтавці ж, на противагу уряду, усіляко відроджували її та розповсюджували.

Саєнко Анастасія

історикиня, блогерка