«В найкращих традиціях рівненського базару»: як проводить вечори блогерка Катя Бльостка

Блогерка та письменниця Катя Бльостка (Катерина Барелл) народилася в містечку Гоща на Рівненщині. 

Зараз їй 35, життя занесло її у Каліфорнію, де вона живе з чоловіком і чотирма синами.

Блогерка у гумористичній формі розповідає про Америку, стосунки, виховання чотирьох синів та бореться зі стереотипами у суспільстві.

«Нам оці совкові настанови передаються в спадок, як сервіз “рибки” і ми мусимо це якогось “фака” брати до уваги».

Свій блог вона веде з 2019 року. Відтоді зібрала близько 200 тисяч підписників у Instagram та Facebook. 

Зараз вечір для блогерки — це час для себе, час з чоловіком. Вони дивляться серіали, рефлексують та організовують «пікнік» в ліжку.

Далі — її пряма мова

Шлях до популярного блогу

У 2014 році вийшла заміж вдруге. Переїхала у США до чоловіка. Незабаром у нас народився перший з трьох спільних синів.

З дитинства любила писати. У мене це завжди добре виходило. 

У шкільні роки на уроках зарубіжної літератури могла за 15 хвилин написати собі твір. А потім ще й подрузі, яка зараз моя кума. 

І ось після народження третього сина я не знала куди рухатися далі. Вирішила написала перший свій пост — вдалий, люди його підхопили. Він був про дитячі соплі, для мам це проблема. 

Потім був ще один вдалий допис, і ще один. А згодом люди почали називати мене блогеркою. Подумала, — «Хай буде». 

І далі пишу тексти про материнство, про те, як полюбити себе. 

Це виключно моя думка, я не маю професійної освіти психолога. І попереджаю про це, щоб ніхто не спирався на мої слова, як на думку експертки. 

За освітою я менеджерка міжнародного туризму.

Псевдонім, що народився під час церемонії «Оскар»

Псевдонім з’явився сам по собі, випадково. 

Я полюбляю дивитись різні церемонії, червоні доріжки…  І от дивилася церемонію вручення кінопремії «Оскар». Вийшла в прямий етер в Instagram. 

Коментувала захід як репортерка. І під час цього стрімку сказала:

Оцінювала образи зірок, як я сама говорю: «у найкращих традиціях рівненського базару». 

Людям сподобалось і згодом вимагали, аби Катя Бльостка знову з’явилася в етері. Ось так і причепилося.

Хоча я знаю англійську мову досконало, але можу передати всі емоції іноземною так, як можу зробити це рідною. 

У той момент коли починала писати, мені кортіло виговоритися. А це природно відбувається українською.

Та й американська аудиторія, яку маю — вона маленька, це наші емігранти.

«А шо люди скажуть?»

Гейт звісно є і це природно. Це частина роботи. 

Саме гейтерів небагато. Є люди, які зі мною не згодні і це нормально. 

Я просто не можу мовчати на теми, які важливі мені. 

Наприклад, це права сексуальних меншин, право жінки мати вибір, сексизм, тема війни.

Коли у сторіз або постах ці теми підіймаю, звичайно, знайдуться люди, які хочуть донести, що я не права і будуть нав’язувати свою думку.

Однак, навіть таких людей я рідко блокую. Часом навіть цікаво у такий діалог вступити. 

Блокую, коли вони вже переходять на особистості. 

Фраза «а шо люди скажуть» моїй родині теж не чужа. Чули, знаємо. Але, на щастя, мама цю настанову ніколи не використовувала.

Інколи задумувалась, — «а що скажуть люди?». І сама відповідала:

Нам оці совкові настанови передаються в спадок, як сервіз «Рибки» і ми мусимо це якогось «фака» брати це до уваги. 

І коли починала свій шлях блогера, навіть не думала про те, а що там скажуть люди. Начхати! 

Не часто, але іноді у мене трапляється «вигорання». Проте це закономірно. 

Часом ти на вершині гори. І гарантовано буде спуск. Маєш трохи «перележати». 

Я не борюся із вигоранням, дозволяю йому бути. Трохи відпочиваю, прислухаюсь до себе і не силую творити у ті дні, коли не твориться. 

Книга у підтримку жінок

Ідея першої книги «Матера вам не наймичка, або чому діти — це прекрасно» належала не мені. Це була ініціатива видавництва «Віхола». 

З початку ведення блогу, я писала про материнство у відвертій формі, не заграючи з публікою, з матюками. Певно, людям це зайшло і видавництво виступило з комерційною пропозицією, на яку я погодилась. 

Вимог не було, була лише тематика — про материнство. А далі вже «воля вольная» — пиши. 

Ця книга, як жест підтримки жінок. У стандартних книгах про материнство у центрі завжди дитина.

І мало літератури, де у центрі жінка. Щоб нагадувати їй: попри те, що ти стала мамою, ти залишаєшся собою, людиною і ти варта уваги.

Стосовно другої книги… Анонсу ще не було, тому всі карти не можу розкривати. Ідею я виношувала давно. Книга про стосунки з чоловіками, про любов до себе як основу всіх стосунків. Тут переважно мій досвід. Більш особиста.

Ввечері важливо мати час на себе…

Вечір — це час для себе. Можу використовувати як заманеться. Діти лягають спати о 20:00. 

Важливо, щоб в мене залишалися сили на себе. 

Можу і пописати, і з чоловіком випити келих вина, фільм подивитися.

Книги я, зазвичай, читаю в дорозі. 

З останнього, що дивилась, можу порадити серіали:

• «Оленя»
• «Сцени з подружнього життя»

Останній спонукає до рефлексій з вашою другою половинкою.

Ми фанати «Гри престолів» і я знаю, що вийшов другий сезон «Дім дракона». Але ми з чоловіком домовились не дивитись кілька тижнів серіал, щоб назбирати декілька епізодів. І тоді організуємо собі «вечірку».

Що значить «вечірка»: дітям замовляємо піцу, а собі в ліжку на таці накриваємо «поляну» з сирами, вином, паштетом та оливками. У ліжку ми дивимося фільм, говоримо, їмо. 

Це наш славний сімейний ритуал.

Нещодавно вийшов новий сезон «Бріджентонів». Хоча чоловік не любить цей серіал, але зі мною відбув цей наш ритуал — разом дивились. Я там навіть сукню одягла у їхньому стилі. Подуркували. 

Мені ці миті дуже цінні. Такі традиції мають бути, навіть якщо для цілого світу вони сенсу не мають. 

Вдалий вечір — коли нам не треба готувати вечерю, ми замовили їжу. Всією сімʼєю повечеряли, поговорили. Діти пішли в душ без зайвих наганянь. Все просто й легко. 

Ще у нас є традиція… Ми з чоловіком ходимо на побачення. 

Або ж після концерту в музичній школі ми з дітьми йдемо в ресторан їсти рамен. 

Найпамʼятніший вечір в моєму житті — це день народження мого чоловіка. В мене почалися перейми і ми поїхали народжувати нашого першого спільного сина. 

Я там «охаю» й «ахаю», а медсестри вітають чоловіка з днем народження. Закладаються, чи буде у них з сином один день народження на двох. Але син все ж дочекався своєї дати. 

Ввечері я ніколи не буду прибирати в будинку. Пилюка лежить і я до завтра ще полежу.

Ще вечори цікавих людей:

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»