Від заходу до світанку: вечірка вечірніх рослин від Олексія Коваленка

Квіткові рослини асоціюються з сонцем. Це не дивно, адже переважна їхня більшість використовують енергію небесного світила для створення собі поживних речовин.

Також саме у світло пару доби найчастіше активна різноманітна комашня, яка здійснює логістичні послуги з доставки пилку у віддалені райони.

Але в царстві Флори є свій темний бік. На нього перейшло ряд рослин, які відкривають свої квітки, або починають поширювати пахощі своїх дорогих парфумів у вечірню пору. І, будьмо з собою чесні, ці працівники в другу зміну прекрасні.

Бругмансія – токсична гостя вечірок

Яка вечірка без музики? У рослинному царстві теж так вважають і на тусівку адептів сутінок завжди запрошена бругмансія (Brugmansia), яка вирізняється великими пафосними квітками, які нагадують вінтажні грамофони.

Вони можуть бути різних відтінків білого, жовтого, рожевого, оранжевого, зеленого або червоного.

Більшість цих рослин мають сильний приємний аромат, який найбільш помітний увечері.

Ці помітні та запашні прибамбаси для справ статевого розмноження зумовили тривіальну назву рослини – “сурми янголів”.

У надрах цих органів працюють підпільні хімічні лабораторії, які насичють рослину скополаміном (гіосцином), гіосціаміном і декількома іншими речовинами, які викликають марення та отруєння, симптоми якого можуть включати параліч гладких м’язів, тахікардію, сухість у роті, запкреп, тремтіння, галюцинації та навіть смерть.

Описаний клінічний випадок отруєння людини, яка навіть не їла ці частини бругмансії, а випадково потерла око під час обрізки розлогої рослини у своєму саду.

Токсичність рослина манілива у різних рослин та за різної погоди, але масові отруєння у Флориді у 1994 році змусили один з муніципалітетів заборонити продаж цих рослин, коли 112 людей потрапили до лікарень після сеансів бругмансієпоїдання.

Наразі відомо лише 7 видів роду Brugmansia. Вони існують лише в умовах культури, їхні дикі популяції вимерли.

Підозрюють, що це сталося через вимирання тварин, які спеціалізовувалися на поширенні їхніх отруйних психоделічних плодів.

Очевидно, лише вирощування людьми забезпечило подальше виживання роду. Тому тепер ми знаємо напевно – все-таки від людей є хоч якась користь!

Матіола або хто тут переборщив з парфумами?

Ви готові до цієї розмови. Так, деякі люди використовують забагато парфумів. Але ми не маємо на меті їх зараз соромити. Ба більше!

Ми навіть плануємо їх виправдати. Якщо навіть рослини можуть трішки перебрати з пахощами, то ще вже вказати про інших істот планети!

Латинська назва роду вшановує вченого П’єтро Андреа Маттіолі. Цей пан відкрив 100 нових видів рослин та вперше описав випадок алергії на котів.

Тому заслужено ми його згадуємо незлим тихим словом, коли ввечері насолоджуємось запашними сполуками рослин його бренду.

Матіол відомо близько 50 видів, які в дикому стані трапляються в різних регіонах Євразії.

А на затишні клумби перебралось переважно два види – матіола сіра (Matthiola incana) і матіола довгопелюсткова (Matthiola longipetala).

Їх вирощують з 16 століття і переважно через потужний запах, який вабить до себе не лише фанатів пісні Назарія Яремчука “А матіоли цвіт”, а й метеликів та молей.

На випадок блекауту: нічна свічка

Ці рослини мають багатообіцяючі назву, але вони не здатні замінити собою настільну лампу.

Нічні свічки або енотери – це рід з понад 145 видів, які походять з терен Америки.

Багато видів володіють здатністю розкривати свої квітки саме у вечірній час, що й подарувало назву цим рослинам.

Усередині квітки міститься маточка, яка має спеціальні вловлюючі пристрої для пилку – приймочки відповідної форми.

Кажуть, одного разу житель нешановної Російської Федерації поглянув усередину нічної свічки. Після слів “Вони вже й сюди дійшли!” місцеві болота оповив жах.

До речі, саме енотери володіють здатністю відчувати звуки.

Попри те, що досить поширеною є думка, що рослини не мають слуху і є лише якимись нечутливими істотами, реальність є інакшою.

Безперечно, використовувати слово “чути” у розумінні рослин – трішки перебір, адже рослини не мають ні вух, ні нервової системи.

Проте детальні спостереження за енотерою або нічної свічкою Друммонда (Oenothera drummondii) показали, що рослина цілком реагує на звук. ̶ Б̶у̶л̶о̶ ̶н̶а̶в̶і̶т̶ь̶ ̶з̶а̶ф̶і̶к̶с̶о̶в̶а̶н̶о̶ ̶а̶к̶т̶ ̶в̶и̶м̶и̶к̶а̶н̶н̶я̶ ̶д̶и̶н̶а̶м̶і̶к̶і̶в̶,̶ ̶з̶ ̶я̶к̶и̶х̶ ̶г̶р̶а̶в̶ ̶р̶о̶с̶і̶й̶с̶ь̶к̶и̶й̶ ̶р̶е̶п̶

Ця рослина походить з Південно-Східної частини Північної Америки. Її квітки – універсали. Їх відвідують вдень бджоли, а надвечір вахту приймають нічні метелики. Для своїх гостей енотера продукує солодкий нектар.

Ця поживна страва насправді затратна для рослин. Виготовлення ласощів вимагає використання великої кількості ресурсів. Окрім того, в цих цукрових фабрик є ще одні побічні ефекти.

На цих харчах можуть розинутись мікроби, окрім того, такими цукерочками може спокуситися якась корова, яка замість запилення влаштує квітці захопливу екскурсію шлунково-кишковим трактом.

Тому не дивно, що нічна свічка стала хитрюгою, яка утворює нектар дозовано. Вчені виявили, що окремі квіти нічної свічки можуть швидко збільшувати вміст цукру в своєму нектарі після впливу звуків бджоли, яка пролітає повз.

До таких солодших квіток охочіше прямують і самі комахи.

Тому і нектар не псується, і його не вкраде ніхто з випадкових гостей. Але будьте обережні зі своїми секретами, коли вирішите їх розповісти комусь в присутності енотери.

Запалювати вночі: флокси

Флокси – це вогонь, а не рослини. Саме так перекладається їхня назва Phlox з грецької мови. Шведський вчений Карл Лінней, який і є авторм цієї назви, надихнувся яскраво-червоним кольором деяких високорослих представників цього роду.

Дехто вночі безпричинно прямує до холодильника, а флокси волотисті (Phlox paniculata) мають іншу забавку. Вони у темний порід доби активно пахнуть та ваблять до себе запилювачів.

Походить рослина зі східної та центральної частини Сполучених Штатів. І там ці аромати ваблять до себе багато нічних метеликів. Кожна квітка після запилення дає, як правило, єдину, але досить велику насінину.

На батьківщині флоксів активно поїдають веселі ватаги бабаків, кроликів і оленів, а також гусінь різних метеликів.

Флокси волотисті вирощують із початку 18 століття і тепер існує багато найрізноманітніших сортів, які відрізняються один від одного висотою, кольором квіток, структурою суцвіття та навіть вечірнім ароматом. Тому раптом вам не подобаються флокси – можливо, ви ще просто не зустріли свій сорт.

Вечірня дискотека на клумбі: красоля

Красоля – кулінарна прима серед овочів-квіток. Пара пелюсток, вкинутих до суміші салатного листя, перетворюють його з їжі звичайного громадянина у продукт найвишуканішого столу (насправді ні).

Можливо, ви знаєте цю рослину під назвою “настурція”, але це ім’я безсовісно вкрадене у представників родини капустяних (Nasturtium).

Тому не варто зайвий раз випускати настурцій-горобців зі свого рота, бо вилетять – не впіймаєш, а пелюстки цієї рослини цілком смачні, тому краще їх не губити.

Ця плутанина часто оголошується калькою з російської, але красолю велику початково описали під назвою Nasturtium indicum. Карл Лінней розумів, що настурцією у красолі не пахне з систематичної точки зору, тому він описав новий рід Tropaeolum, який буквально можна перекласти як “маленький трофей”.

Красоля має великі округлі листки, які не в захваті від водних процедур. Щоб уникнути можливих проблем з помокрінням та наступним розвитком в таких умовах мікроогранізмів, вони мають водовідштовхуючі властивості.

Але красоля потрапила в цю добірку не через сеанси вечірнього душу, який вона безуспішно приймає. Для неї відомий феномен Елізабети Лінней або “спалахуючих квіток”.

Якщо довго вдивлятися в помаранчеві квітки, особливо в сутінках, то вони починають вдивлятися у вас. Окрім того, на них мовби виникають невеликі “спалахи”.

Це явище відкрила донька Карла Ліннея у 19 років. Спочатку вважали, що воно зумовлене якимись біоелектричними взаємодіями, але це лише оптичні фокуси сприйняття помаранчевого на тлі зеленого кольору у темну пору доби.

Найчастіше до нашого столу потрапляють фрагменти виду красоля велика (Tropaeolum majus). Походить ця зайда з Анд, а зараз в деяких регіонах вона стала навіть інвазійним видом.

Рослина їстівна майже вся, але саме пелюстки тут є суперзірками. Вони мають легкий перцевий присмак, які зближають красолю із справжньою настурцією за смаком, але не на родинному дереві.

Іноді пелюстки красолі готують за допомогою цього модного stir-frying – короткого смаження з перемішуванням у воку.

На квітках також можна настояти оцет та отримати крафтову приправу до салату з цікавим кольором та смаком.

Квіти містять близько 130 мг вітаміну С на 100 г – це приблизно стільки ж, скільки в петрушці. Крім того, вони містять до 45 мг лютеїну на 100 г, що, скоріше за все, є рекордом у царстві флори.

Усі зелені частини красолі великої, частково пуп’янки й недостиглі плоди, мають характерний запах, відчутний лише при розтиранні, і гострий смак, обумовлений наявністю в них сполуки мірозину.

Листки додають до салатів, сендвічів як гостру приправу чи листковий овоч, квітки використовували так само, але більше для прикраси.

Тому хоч вечір – прекрасний час доби сам по собі, але прикрасити його рослинами буде вдалою ідеєю.

Коваленко Олексій