“Я з тобою не поїду, бо ти блондинка”. Як таксистка у Покровську вечорами бореться із сексизмом і навіщо питає про тригонометричний кут

Лілія Іваницька чи не єдина водійка таксі у Покровську. І хоч за кермом їздить досить багато дівчат, до війни в одній з найбільших служб міста працювало три жінки.

Зараз працювати у сфері таксі не дуже безпечно, та пані Лілію не спиняє ні світломаскування, ні погані дороги, ні близькість до лінії фронту.

Пішла таксувати, щоб набути водійського досвіду

Вперше за кермо таксі Лілія сіла майже п’ятнадцять років тому – відразу як отримала водійське посвідчення. За час навчання в автошколі учні практикувались дуже мало, тож досвіду водіння в неї зовсім не було.

– Чоловік відмовився вчити мене, тоді я пішла працювати в таксі. Мені дали маленький Matiz, спитали, чи є досвід, я відповіла: «так».

І поїхала на перше замовлення. Везла пасажира, який жив в останньому будинку на вулиці, яка закінчувалась глухим кутом. Довезла без пригод, а ось потім довелось здавати задом. Плакала, рухалась зиґзаґом, але здаватись не збиралась, – пригадує пані Лілія.

Колеги-чоловіки ставляться до неї добре, пишаються тим, що така тендітна жінка (зріст пані Лілії 151 сантиметр) працює з ними на рівних. Часто пригощають кавою та завжди готові допомогти.

Чому саме таксі?

За складом характеру пані Лілія – інтроверт. Вона не дуже любить працювати в колективі. Колись була спроба змінити кермо автівки на роботу менеджером в мережі магазинів продуктів, але довго там не витримала.

– Через загострене відчуття справедливості я не уживаюсь в колективі. У мене на все є своя думка, не можу втриматись перед керівництвом. Тому, коли оштрафували продавчиню, а заодно й мене за те, що в робочий час вона відвідала туалетну кімнату, я пішла звідти, – зізнається Лілія.

Робота в таксі дає можливість розпоряджатися своїм вільним часом як завгодно. Лілія працює багато: робочий день починається о шостій ранку, а закінчується перед комендантською годиною, майже о дев’ятій вечора.  

Таксування – то непроста робота, чоловік підтримує пані Лілію. Під час зміни дзвонить майже кожну годину, питає, де вона та кого везе. 

– А стрес я знімаю за допомогою музики. Зараз ходжу займатись до музичної школи у клас фортепіано. Придбала собі синтезатор й вечорами граю, щоб заспокоїти нерви,  – каже жінка.

У темряві їздити найважче

Після початку війни працювати стало набагато тяжче. Перш за все через відсутність вечірнього освітлення: зараз у Донецькій області діє режим світломаскування.

– Кількість пасажирів не зменшилась, роботи багато, але за кермом треба бути дуже уважною. В повній темряві сліплять фари зустрічних авто, можна не помітити людину на пішохідному переході. Мабуть, ці фактори найскладніші в моїй роботі зараз, – зазначає Лілія.

Жінка водить обережно, жодного разу не потрапляла у ДТП. Коли темно, їздить зі швидкістю до 40км/год. Інколи пасажири-чоловіки глузують через це. Але пані Лілія не звертає уваги.

– Наприклад, вчора я їхала на виклик і треба було повертати. Майже біля повороту хтось припаркував своє авто. У темряві я його не бачила, вже сантиметрів за двадцять різко загальмувала. Якби їхала на великій швидкості, то б могла статись аварія, – говорить Лілія.

Якщо до війни вона не замислювалась, де чекати чергове замовлення, то зараз ретельно обирає місце стоянки. Зазвичай якомога далі від житлових будинків та офіційних установ, в які може «прилетіти».

Блондинка за кермом

Ставлення до жінки за кермом у пасажирів буває різним. Зазвичай люди звикли бачити водіїв чоловічої статі. Деякі можуть навіть повчати, хоча у таксистки великий водійський досвід. Лілія жартує: «займаються дідовщиною».

Одного разу вона забирала пасажира біля церкви. Коли чоловік побачив жінку за кермом, почав хреститись. Пані Лілія подумала, що це просто вірянин викликав таксі після служби.

Це переконало чоловіка сісти в салон. Але його випробування на цьому не закінчились.

– Моя бабуся – німкеня на прізвище Шумахер. Я запропонувала довезти недовірливого пасажира «з вітерцем». Тоді він ледь не вистрибнув з авто», – зі сміхом пригадує таксистка.

Деякі чоловіки, навпаки, радіють, коли бачать в авто жінку. Було й таке, що починали залицятись. Але на цей випадок у Лілії є легенда про чотирьох дітей без батька. Зазвичай після цього кавалери губляться й замовкають.

Алло, гадость моя!

– Напередодні восьмого березня я підвозила пасажира з великим букетом квітів. Він сів в авто, розмовляючи телефоном з жінкою. Не дивлячись на мене, каже в трубку: «Алло, гадость моя, гоз не было, купил гамашки!».

Я розумію, що він не вимовляє букву «р», та не стрималась та розсміялась. Довелось вигадувати, що прийшло кумедне повідомлення, – пригадує пані Лілія.

Одного разу Лілія опинилась у скрутному становищі через загрозу від пасажирів. Вона не розгубилась, натиснула на кнопку «Допомога водію» у додатку, і за кілька хвилин майже сімдесят колег приїхали на допомогу.

– Хлопці, яких я везла, виявились наркозалежними. Вони грубо поводились. Коли я їх висадила, відмовились платити та почали жбурляти в машину каміння. Довелось натискати кнопку допомоги. Навичка контролювати власні емоції, в тому числі страх, допомогла мені пережити цю ситуацію, – говорить пані Лілія.

Жінка каже, що таке трапляється нечасто. За всю практику роботи в службі таксі було приблизно десять відсотків негативних випадків.

Була ще одна ситуація, яка спочатку налякала таксистку, а потім розсмішила.

Якось вона везла компанію друзів, які тільки но вийшли з кафе. Хлопці поводились агресивно: голосно кричали в салоні, вживали ненормативну лексику. Довелось відразу їх висадити.

– Через три години їду на замовлення до іншого кафе. Під’їжджаю, дивлюсь – а то ті самі хлопці. Але їм вже було дуже добре. Називали мене сестричкою, просили вибачення, пригощали шоколадом, запрошували на шашлики, пропонували познайомити зі своїми жінками, – каже Лілія.

Попри важкість роботи під час війни та випадки сексизму, таксування приносить пані Лілії задоволення. Каже, що ні за що не змінить кермо автівки на іншу справу. 

Єрмоленко Олена

журналістка, Покровськ