Бігли – а за ними їхала “швидка”. Як проводить вечори 65-річна фітнес-тренерка для літніх на Поліссі

Ця усміхнена жінка із хвилястим каштановим волоссям до плечей до свого вечора готується увесь день – натхненно пише лекції, готує завдання, добирає музику, ретельно перевіряє календар, аби нічого важливого раптом не пропустити, бо ж вільного часу майже не має.

Юлія Ходюнова – фітнес-тренерка та менторка із мнемотехніки у невеликому містечку Вараш на Рівненщині. І ось вже 15 років як пенсіонерка.

Коли о 5-6 вечора багато хто стомлено чимчикує додому, аби трохи перепочити і займатися улюбленим чи необхідним, вона біжить на заняття фітнесу для тих, кому за 60.

Бо для Юлії усі ті жіночки, що теж поспішають на зустріч – сім’я.

Витягнула пенсіонерів із диванів, щоб не в’янули

Здавалося б, який там фітнес у 60? Фаховий, бо Юлія ще з юності вела аеробіку.

Свою першу групу фітнесу для тих, кому за 60, вона зорганізувала близько 2 років тому на волонтерських засадах.

Не могла спокійно дивитися, як в’януть на очах її однолітки, марно просиджуючи час в тісних квартирах перед телевізором, без спілкування.

Раніше нічого подібного у місті не було.

Паралельно Юлія розробляла курс із мнемотехніки – для покращення роботи пам’яті, профілактики хвороб Паркінсона та Альцгеймера.

Згодом ініціювала ще один напрям роботи із літніми – посиденьки за кавою/чаєм разом із зустрічами з лікарями, нотаріусами, людьми різних професій,які могли б навчити, розвіяти міфи та страхи, порадити.

У планах ще було багато проєктів, проте 24 лютого все змінило. Але й тут жінки не розгубилися – разом волонтерили, в’язали теплі шкарпетки для хлопців, передавали смаколики.

І хоча потребу в шкарпетках замінили потреби у техніці та амуніції, закривати які не під силу пенсіонерам, вони ще й досі пакують посилки з речами для госпіталів та цивільних, які живуть під обстрілами, передають їх волонтерам.

Нині ці літні пані з групи по фітнесу, мнемотехніки, волонтери – як родина: разом святкують дні народження, ходять на морозиво, гуляють у парку.

Вечірня робота

Графік вечірньої роботи щільний: двічі на тиждень відбуваються заняття з фітнесу, двічі – з мнемотехніки, а ще ж упродовж останніх трьох місяців, до 30 квітня, працювала їхня волонтерська група – і тут вже ніхто не рахувався з часом.

“У липні мені 66, – каже Юлія. – З 50 років я на пенсії. Працюю і складати крила поки не планую. Від мене залежать здоров’я і душевний спокiй великої кількості людей. Бажано навіть не хворіти, бо все зупиняється. Жінки нудьгують, м’язи закріплюються…”.

У Юлії є окремий робочий кабінет у місцевому територіальному центрі соціального обслуговування, в якому і народжуються усі її лекції, завдання, ідеї.

Над столом на стіні висить підсвічена жовто-блакитна карта України – подарунок від волонтерів.

“Я працюю по особистому графiку. Якби я працювала до 17.15, у  мене було б не 40 годин в тиждень, а 50. Тому, коли маю вечiрню роботу, працюю до обiду, а вже ввечерi йду aбо до Палацу культури, aбо денного центру, де відбуваються заняття”.

Якщо з фітнесом все зрозуміло, то мнемотехніка – щось дивне для багатьох. Якщо коротко, тут пані тренуються у запам’ятовуванні списків покупок, номерів телефонів, абревіатур, виступів, доповідей.

Для цього Юлія готує вікторини, ігри, збирає наукові факти, розробляє нейрогімнастику.

Справжній вечір

Юлія любить свої вечори, особливо пізні. Бо якщо денна підготовка до занять, збір, пакування та передача пакунків хлопцям у ЗСУ часто виснажують, то вечірні заняття приносять емоційне задоволення.

Хоча фізично втома відчувається добряче.

Активні та насичені вечори із тими, кому трохи за 60, часто завершуються тоді, коли дехто вже лаштується до сну – близько восьмої, а то й десятої вечора. 

Юлія ж лише десь о такій порі відчиняє двері дому, де на неї з нетерпінням чекає її пухнаста подруга – кицька Агата.

“Моя Агата ніби відчуває мій настрій. Зазвичай радіє моєму приходу, галопом гасає по всій квартирі, перевіряє все, що в сумці, в пакеті, лапою намагається щось дістати. Але якщо у мене поганий настрій – ніяких сумок, ніякої біганини. Тиха, сидить поруч, не відходить, у вічі заглядає, руки лиже. Якщо я лягла, влаштовується поруч. Якщо захворіла, то лежить на грудях”.

У компанії Агати жінка готує легку вечерю. Інколи це кілька варених картоплин та салат з буряка та яйця.

Іноді – холодна гречка з молоком, чи сир з яблучним пюре або розпареними родзинками, молочна манна каша. Часом банан і йогурт.

“А, буває, попри пізню годину, хочеться чогось суттєвішого. Ось тільки заснути після цього важко, – сміється тренерка. – Ще дивлюся новини.

Якщо є зв’язок, перекидаємося двома словами із ним. А тоді залишається лише відповісти на повідомлення, можливо, когось привітати з якоюсь подією чи перекинутися кількома словами про насущне – війну, перемогу, маленькі досягнення чи невдачі, відносини, про дітей, внуків…

Тоді маю звичку випити чашку узвару – кава і чай у такий час – табу. До ранку не засну.

Ванна і, нарешті, ліжечко. На жаль, о 1-2-3 ночі, бо ж хочеться розтягнути вечір, насолодитися тишею та самотністю.

Бо хоч вдень я і оточена людьми, та ввечері хочеться побути наодинці із собою. Подумати, щоб не забути чогось на завтра, про сина, здоров’я, що пошити на літо, що купити, що волосся треба пофарбувати – хто ж контролює думки?

А коли я нарештi вимикаю свiтло, ще деякий час прокручую в думках прожитий день і найчастіше засинаю задоволена. День прожитий не дарма”.

Так вечір неймовірно активної на свої літа жінки поволі глибоко за північ перетікає в коротку ніч. І якщо завтра субота, то для Юлії це єдиний день повного відпочинку.

І коли всі навколо метушаться, вибивають килими, миють, перуть, жінка без всяких докорів сумління влаштовує собі день лінощів – аби набратися енергії на наступний активний тиждень. Бо ж вже у неділю – на фітнес та (інколи) театр!

Вам також сподобається:

• Пише пісні на замовлення, допомагає армії, читає книги: вечори блогерки Віталії Грицак
• Час з дітьми, поповнення ресурсів, жодних сварок — як проводить вечори рестораторка Олена Борисова
• Протести, переговори, крики, пісок: один вечір мами дитини двох років
• Креатив уві сні, шпіц, ровер – як проводить вечір ресторатор Михайло Гросуляк з Тернополя

Фото Дмитра Кривенка

Вікторія Швець

журналістка, смт. Володимирець, Рівненщина