“Троєщина” полонила моє серце”: вечори соліста ансамблю Нацгвардії Дмитра Бойчука

Дмитро Бойчук – соліст та артист хору академічного ансамблю пісні й танцю Національної гвардії України.

Основне завдання колективу — співати для військових, зокрема і на передовій. Нещодавно у складі мобільної групи концертував прифронтовим Півднем.

Вечір для нього – вільний час, який він може планувати і заповнювати приємними для себе подіями. Далі — його пряма мова.

Вечори в дитинстві: Ігор Шамо VS Limp Bizkit

Я родом з Кіровоградщини. Дитинство провів у селі Успенці тодішнього Онуфріївського району, а в згодом переїхав в Онуфріївку. 

Любив грати в хокей, настільний теніс, кататися на ковзанах і велосипеді.

Після школи пас вечірню череду.

Уже тоді музика займала найбільше часу. Самостійно навчився грати на гітарі. Мені подарували гітару “Чернігів”, яку я відремонтував, вклавши в це купу грошей. Вечорами співав і розучував нові пісні, збиралися і з друзями.

У Будинку культури в Онуфріївці у вечірній час готувалися до мого улюбленого щорічного всеукраїнського фестивалю-конкурсу вокально-хорового мистецтва “Калиновий спів”. І досі пам’ятаю, коли на одному з конкурсів його співорганізаторка, співачка Антоніна Червінська дала мені поспівати у свій мікрофон, який вона нікому не давала. Це було щастя!

Добре пам’ятаю дротове радіо, на якому транслювали один канал. Там звучали пісні Мозгового, Гнатюка, Кириченкo. Я обожнював їх. Міг лежати під тим радіо годинами, аби тільки слухати українську музику.

У школі всі слухали Limp Bizkit, а я з повними кишенями батарейок слухав на плеєрі “Києве мій” композитора Ігоря Шамо. Ці вечори і склали основу любові до пісні. 

На передовій співали і вдень, й увечері – як дозволяла обстановка

Уже шість років я соліст та артист хору Нацгвардії, до цього працював в ансамблі ЗСУ. Наше пряме завдання – виступати перед військовими, зокрема виїжджаючи на передову. Робимо це з 2014 року.

Наприкінці квітня цього року був прифронтовий тур Південним напрямком. Виступали і вдень, і увечері – коли була можливість. На передовій керуємо не ми, а військові.

Вечірня мелодія “Пекторалі” 

Мій вечір починається тоді, коли закінчується робочий день. Це орієнтовно 16-та година.

Уже півтора року я соліст камерного хору “Пектораль” Київського міського будинку вчителя. Тож у вечірній час 2-3 рази на тиждень їжджу на репетиції, де ми і співаємо, і спілкуємося.

Тут не отримую зарплату, а відпочиваю серед душевних людей і прекрасної музики.

Музика у хорі відрізняється тієї, яку виконую в ансамблі. В ансамблі вона маршова, патріотична, у “Пекторалі” ж більш спокійна, духовна.

Часто репетиція займає увесь вечір. Коли приїжджаю додому о 22-й, то вже залишається тільки готуватися до сну. 

Вечірні поїздки на велосипеді надихають 

У мене в дитинстві був велосипед, тож вирішив поновити катання і в Києві, і три роки тому його купив.

Думав, це буде просто фізична активність, але несподівано відкрив красиві місця, яких ніколи до цього не бачив: їх не видно з вікна автомобіля чи вагона метро.

Мандрую і центром, і набережними над Дніпром, і Троєщиною, де живу зараз.

У студентські роки я підпрацьовував кур’єром, і коли мені давали замовлення на Троєщину, особливо увечері, я завжди намагався їх комусь передати, адже це “гангстерський” район. Але коли переїхав сюди, зрозумів, що це найкращий район Києва. 

Поставив на велосипед мотор, так що витискаю з нього по-максимуму.

Якби не вона, катався б довше. Такі прогулянки можу собі дозволити двічі на тиждень. 

Ще одне захоплення з дитинства – теніс. Зараз багато часу немає, але все одно люблю пограти, ходжу у спортклуб неподалік дому.

Популяризувати українське

Взявся за лайв-трансляції у тік-тоці, час для яких наступає також увечері. Ще одне заняття для душі.

Постарався підійти до нього професійно. Зібрав у квартирі свою маленьку студію звукозапису: пульт, комп’ютер, звукову карту, лампу. 

Я співаю виключно українську музику, народні пісні, балади. Не пам’ятаю, коли востаннє виконував пісню російською.

Спілкуюся українською, хоч там є і суржик. Це моя місія – пропагувати українське. Отримую відгуки різних людей, зокрема військових, вони пишуть, що такої музики мало. Я співаю для них.

Вечори за планом і без

Я стараюся завжди планувати свої вечори. Плани складаю сьогодні на сьогодні або за день. При цьому враховую, який це день тижня, яка погода.

Окрім регулярних занять, про які вище розповів, є походи з друзями у ресторанчик, аби поспілкуватися.

Також два-три рази на тиждень дзвоню до мами і до брата. Від мами треба вислухати усі подробиці: де і що з нею сталося. 

Інколи буває, що планів немає. Тоді шукаю і слухаю нову для мене музику. Або розшукую забуту пісню, яку могла б пам’ятати тільки моя бабуся, аби зробити обробку і заспівати в ефірі. І приємно, коли прийде коментар: “Та це ж пісня моєї молодості!”.

Також глибоко увечері можуть повідомити, що завтра концерт і виконуємо такі-то твори. А я їх не пам’ятаю, тож швидко шукаю ноти і сідаю пригадувати.

Є звичка аналізувати день, що минув. Не скажу, що це для мене найбільш бажане проведення вільного часу. Але усвідомлення, як би ти міг зробити щось краще, дає розвиток. І якщо виконав усе заплановане, то лежиш у ліжку щасливий.

Вечеря з кавою під соцмережі

На вечерю зазвичай смажу яєчню, їм сир, п’ю каву з печивом. Так, каву – і сплю чудово. Коли втомлений, можу одразу відключитися. А коли якісь надзвичайні події – обдумую їх і не можу заснути.

У мене є улюблена їжа, але вживаю її рідко – шоколад.

Коли готую, дивлюся ефіри Стерненка чи допити Золкіна – це веселить. Це чудова робота, адже війна у нас, зокрема, й інформаційна. Фільми не люблю, але інколи дивлюся. 

Залипаю у соцмережах. Усе починається з переписки, потім згадую, що забув додивитися цікаве відео, потім залишаю якийсь коментар… На це йде багато часу. Бо ще й створюю контент для соцмереж, тож, переглядаючи відео, дізнаюся тренди і стараюся покращувати майстерність. 

Увечері я ніколи не перестаю думати.

Найкращий вечір у житті – з родиною. В Успенку я приїжджаю під час відпустки. Останній раз був у липні минулого року. 

У вечір нашої перемоги над Росією я хотів би згадати усі події, що відбулися, і кожну людину, яка зустрілася на моєму шляху в цей час. Помолитися за героїв України, за тих, хто віддав свої життя. Я пам’ятаю усіх, хто загинув. А сьогоднішні вечори – найкращий час подумати, хто ми і для чого ми є.