Вечори до і після: як п’єса Шекспіра зробила переселенців акторами в театрі і героями у фільмі

Олена Аляб’єва йде з етюдником ввечері у місто – малювати. Харків її надихає.

Кожна вечірня прогулянка Софії Алмаз у Кривому Розі приносить їй жменю новин.

А Олексій Дашковський влаштовує в Ірпені кінопокази, хоча й сумнівався в цій ідеї.

Ці люди могли б ніколи й не зустрітися і далі займатися своїми справами вечорами – якби не повномасштабне вторгнення Росії. Воно змусило їх ще минулорічного березня покинути рідний дім і переїхати в безпечніше місто – Ужгород.

Там їх і знайшов ужгородець В’ячеслав Єгоров. А далі це переросло у виставу і цілий фільм, який покажуть на міжнародному кінофестивалі Docudays Ua, який стартував у Києві 2 червня і триватиме до 8 червня.

Актори розповіли “Вечору”, якими було їхні вечори вдома та якими стали в Ужгороді, і як на їхнє життя вплинув Шекспір.

Вечір у рідному місті

Олена Аляб’єва

акторка з Харкова

Харків називають містом фонтанів – відреставрованих і нових, їх багато в місті. Поблизу них ми гуляли – фонтани ще й підсвічували різними кольорами.

Наша родина любила десь піти ввечері – у парк, кіно чи кафе, щоб поїсти морозиво або піцу. Особливо у вечір п’ятниці або суботи.

Харків красивий у будь-яку пору року. Я художниця, тому ввечері ще могла вийти десь у місто з етюдником і почати малювати.

Та якщо не йшла на вулицю, то вкладала дитину спати і потім малювала. Це був повністю мій час.

У нас було звичайне, щасливе життя. Хоч на той момент могло здаватися, що були проблеми чи якісь негаразди – та вони насправді незначні.

Час у Харкові був цінним. Тоді ми могли зустрітися з друзями, які зараз живуть не тільки в різних містах України, а й усього світу.

Софія Алмаз

акторка з Кривого Рогу

За останній рік я приїжджала в Кривий Ріг тільки на 5 днів на початку січня. Це були домашні вечори – куди не підеш, все знайоме.  

За час повномасштабної війни я зрозуміла, що місцеперебування має проміжну важливість. Атмосферу створюють саме люди навколо.

Я й жила в маленькому райончику в Кривому Розі, де всі знали одне одного.

Тому кожна прогулянка ввечері приносила багато новин. Разом з подругами я обходила Східний-1 (наш мікрорайон) – ми ще стабільно йшли в АТБ по щось смачненьке.

Олексій Дашковський

актор з Ірпеня

Ірпінь – спокійне та затишне місто, хоча до повномасштабної війни воно було жвавішим.

З 2017 року я разом з однодумцями організував там екофестиваль, спрямований на збереження двох лісових зон.

Ввечері зазвичай проводили концерти, на яких виступали і рок-музиканти, і навіть гурт “Аква Віта”. А я був ведучим таких подій.

Потім з’явилася ще одна ідея – влаштувати кіновечори.

Ще думали тоді – ну кого можна здивувати фільмами, особливо в час телевізорів та Інтернету?

Але ні – нам вдавалося збирати авдиторію з 200 людей. Я пам’ятаю Ірпінь саме таким – через війну він трохи змінився.

Вечори в Ужгороді

“Найважчими в Ужгороді були перші три тижні. Надворі похмура погода, в телевізорі постійно погані новини.

Ми разом плакали, разом і сходили з розуму”, – розповідає Софія.

Вона приїхала в Ужгород з мамою та братом – жили в знайомої пів року.

Олена також поступово адаптовувалася до міста – спочатку просто раділа, що навколо тихо і не стріляють.

Тільки лунали історії інших переселенців – як вони приїхали до Ужгорода та чи вціліли їхні будинки в рідних містах.

Олексій перебував протягом 10 днів в окупації – і після обстрілів, недоспаних ночей та постійних нервувань таки потрапив на евакуаційний потяг.

“І після всього жаху я побачив, що в Ужгороді люди гуляють, усміхаються. Тоді був приємно здивований. Потім потроху до цього звик”, – каже Олексій.

Вечірній Ужгород сподобався акторам вуличними музикантами, набережною та закладами поблизу річки. Вони відзначають старовинність  міста, його “культ кави” та яскраві заходи сонця.

“Виходимо на липову алею – вона вся світиться, а ліхтарі віддзеркалюються у воді.

Потім ми все частіше гуляли Ужгородом. І це прекрасно – ввечері пити каву, їсти щось смачне, дивитися на качок та лебедів у річці”, – ділиться Софія.

Олені сподобався неспішний ритм міста – якщо в Харкові люди кудись біжать та мають купу термінових справ, то ужгородське життя здається повільнішим та спокійнішим.

Олена теж перейняла такий спосіб життя – і врешті встигає помічати дрібниці навколо.

Олексій трансформувався внутрішньо за понад рік в Ужгороді. Каже, тепер бачить місто таким, як його описував режисер В’ячеслав Єгоров – затишним, з ліхтариками, музикантами, кафе, які працюють до 12-ї, та вуличною музикою.

Як переселенці стали акторами

“Наприкінці березня мама відправила мені новину про кастинг – я вирішила піти. І поступово все переросло в регулярні вечірні репетиції.

Такі акторські зустрічі надихали та були єдиним порятунком на той момент”, – розповідає Софія.

З підготовкою до вистави “Король Лір” в непрофесійних акторів почався новий етап у житті.

Вони називають театр терапією та реабілітацією від війни. А тема про пошук любові та інших вічних цінностей з “Короля Ліра” тільки надавала їм надію.

Часом репетиції тривали до 11 вечора, особливо напередодні виступів. Та вони були швидше натхненними – дарували емоції та нові знайомства.

На прем’єрі вистави Олексій так хвилювався, що спочатку не бачив ні залу, ні глядачів.

Натомість проживав роль короля. Інші актори теж не знаходили собі місця, проте підтримували одне одного.

Пізніше вони виступали в Ужгородському та Мукачівському замках – середньовічна атмосфера додавала автентичності спектаклю.

Потім показували виставу в різних містах України і навіть прем’єрили з п’єсою Семюеля Бекета “Чекаючи на Годо”.

“Театр врятував та відволік. Так ти приходиш додому, знову дивишся новини. А ні, тепер у тебе є сценарій і п’ять листків тексту, які потрібно вивчити”, – каже Софія.

Продовження життя 

Актори пристосувалися до життя в новому місті. Але сумують за домівкою. Олена каже, що хоче перемістити весь Харків до Ужгорода і знову зустрітися з друзями.

“Я б дуже хотіла, щоб фільм побачили інші переселенці, які втратили щось, а, можливо, і все, – каже Олена. – Бо завжди є можливість продовжувати жити. Як би тяжко не було”.

Фото з обкладинки: Сергій Денисенко.

Вечір є інформаційним партнером цьогорічного фестивалю Docudays Ua,