Вино за 30 грн для студентів і богеми: репортаж з нетипового бару Києва «Чорний Капітан»

Чим ближче до зими, тим раніше і швидше на Київ падають сутінки. Кутаюсь в шарф і поспішаю до бару «Чорний Капітан» на вулиці Великій Житомирській, 13.

28 листопада закладу виповниться 25 років. Дорогою пригадую міські легенди про нього. Кажуть, бар містичний: зайдеш і втрачаєш відчуття часу — «Капітан» тримає людину.

«Стакан Каберне, будь ласка», – кажу пані за шинквасом. І точно: ніби втрачаю почуття часу.

«Журналіст? Якщо чесно, так байдуже, що ви про нас напишете – добре чи погано. «Чорному Капітану» на днях буде 25 років. Він бачив все і все пережив», – каже хазяйка «Чорного Капітана» Луїза.

Запалює цигарку і кидає на мене оком. Щось її непокоїть і вона переливає замовлене вино з паперового стаканчика у склянку: «От тепер порядок».

Каже, що причина популярності «Чорного Капітана», певно, у людях, які сюди приходять і доступних цінах.

У 1990-х вона з чоловіком Олегом приватизували приміщення бару.

«Знаєте, якби я знала, через що доведеться пройти у «Чорному Капітані», то добре б подумала, чи братись за це. Але вже сталось, як сталось», – каже Луїза.

Згадує, що на початку 2000-х заклад працював як бутік пафосного алкоголю. На полицях стояли пляшки старого віскі із давно закритих ґуралень і дорогі кубинські сигари.

«Ми самі робили х’юмідори – ящики для правильного зберігання сигар», – додає.

Через двері бару заходить високий чоловік у джинсах «скінні», кросівках з висолопленими язиками і завеликій для нього куртці, підперезаний мотузком. Очі, як у святих з ікон, на обличчі блаженна усмішка.

«Це Фєдя, завсідник «Чорного Капітана» – клошар з Великої Житомирської. Він ніби і не в собі, але поводиться краще за багатьох нормальних. Завжди ввічливий, спокійний, вітається. Зараз візьме трунок в борг, а через кілька годин чітко принесе гроші», – вводить мене в курс справи сусід по шинквасу.

Додає, є легенда, що Фєдя насправді – син багатих батьків, але, як Будда пішов із забезпечної сім’ї на вулицю, щоб краще зрозуміти життя і людей: «Буває, знайде шмотки Луї Віттон у смітниках центру і сюди заходить. А у нас щелепи відвалюються».

Мій співрозмовник каже, що за званням полковник, і що весною 2022 року «піднімав» зв’язок у Києві. Сиве волосся акуратно зачесане, одяг вигладжений і чистий, взуття начищене до блиску. В очах – доброзичливість. У келиху – чиста горілка.

«Вперше прийшов сюди десь у 36 років. Відтоді ходимо з колегами, є свій столик. Ціную місце за Луїзу і Олега. А ще… знаєш, от відпрацював ти 10 адових днів і сюди приходиш. Тут люди, от, скажімо, Юрко музикант. Дає тобі послухати AC/DC, розповідає за них і ти відволікаєшся. 5 літрів горілки, а ніби в суху землю. І на ранок розумію – відлягло, можна далі жити».

До полковника підходить товариш і нагадує, як вони колись ставили фігуру лицаря у вітрину «Чорного Капітана».

Кажуть, що вона з пластику і була куплена в Чехії. Всередині неї поліно, а шолом пофарбовано спеціальною англійською фарбою, яка створює ефект металу.

«Дівчата лицаря люблять. Як трошки випивали, так йшли його обнімати і цілуватись. Ламали його регулярно, довелося закрити вітрину, бо та «любов» його б добила», – жартують товариші по чарці.

– 100 г горілки і стакан томатного соку, – замовляє юнак з довгими кучерями, бежевому плащі до п’ят, чоботах-козаках і смугастому костюмі, як у італійців з гангстерських фільмів.

Пальці на руках зі срібними перстнями. На п’ястуках однієї руки – татуювання. Поряд з ним розпашіла і щаслива від пригоди юнка у шкіряній куртці. Вона всміхається і гурт чоловіків за шинквасом зачаровано стишується – сила краси і молодісті всіх вражає.

– А чого соку так мало? Вчора був бармен Саша, так аж по вінця було, – каже молодик.

– Саша буде завтра. Приходь, наллє тобі, як хочеш, – парирує Луїза.

– А сіль? Також до Саші?

– Будеш багато умнічать, також до нього буде. Ось сіль, будь ласка.

З’ясовую, що парочка просто гуляє Києвом. Обоє студенти-дизайнери. Молодик займається картами Таро і робить розклади. Вона татуювальниця і тільки-но набила тату йому на руку.

У них не побачення, зайшли у «Чорний Капітан» відсвяткувати і тату і просто вдалий день.

Каже, що в 2000-х поряд з баром «Партія Регіонів» відкрила свій офіс. І партійці вчащали у «Чорний Капітан» перехилити чарочку і вчились розрізняти віскі.

«А понтів в деяких було!», – пригадує, як один з партійних босів приїхав в бар з кортежем охорони. Охоронці перекрили Велику Житомирську, а він зайшов за коньяком Hennessy.

«Бере у Hennessy VS і ще з такою претензією: мовляв, чому без коробки. Сказала, що це всього-на-всього VS і у Франції таке клошари тільки п’ють. Мовчки пішов і більше я його не бачила», – каже Луїза.

«А пригадуєш, як всі ганялись за яєчним лікером Advocaat і він у нас з’явився. Зайшов чолов’яга за ним взимку, купив і поніс додому», – додає історію чоловік власниці Олег.

«Поки ніс на морозі він у нього замерз і не лився в стакан. Він його під пахву і до нас: «Аферисти, що продали?!». Відкрив і трясе над головою. А лікер під пахвою відігрівся і йому на голову – хлюп-хлюп». Пробує пальцем і каже: «Але ж смачно!».

– Луїзочка, повтори, будь ласка, водочкі, – до шинквасу підходить зрілий сухорлявий чоловік.

Виразні, ніби рублені риси обличчя, глибоко посаджені очі, артистизм у рухах, буйна хвиля волосся набік. Кажу, що він схожий на актора Джима Керрі.

«Я і сам актор, але це Джим Керрі схожий на мене», – хльостко відповідає чоловік, бере горілку і йде столика своєї компанії. Там ділять ножем кругляш моцарелли на всіх і бенкетують.

«Є у нас легендарні люди. Наприклад, Альбертич – чверть століття працював у Музеї історії України, ваші діти дивляться у підручниках на його фотографії, його роботи є в колекції Елтона Джона, а зараз вечори проводить у нас», – розповідає Єгор, креативний директор із Севастополя.

Каже, що Альбертичу вже за 70 років, а на днях він декламував гостям бару вірші Шарля Бодлера: «Неймовірно обізнаний, широкого кругозору».

«Бачать наші пропиті рожі і сміливо заходять. Тут можна з порогу гримнути «Здарова, банда!» і це буде нормально», – каже севастополець.

– Можна мені соточку… — повертаю голову до того, хто робить замовлення. Поважного віку мужчина з доглянутою білою бородою в товстих окулярах. Видно, що змерз і завернув у бар зігрітись.

Разговорились – звати його Леон або Лео. Зараз він кур’єр Glovo, але все життя працював в гідрометеослужбі.

«Відправили на станцію на Памірі в Таджикистані. Записував показники тиску, вологості, температури. А потім йшов в гори, ніби гуляв під самим небом. Коли робота там закінчилась, жив там деякий час, де прийдеться, не хотів спускатися на землю», – Лео допиває горілку, поправляє рюкзак кур’єра і виходить у вечір.

Його місце за шинквасом одразу займає Олександр – одразу видно, що душа нараспашку. Всідаючись, він скинув гострокутного картуза, рвучко розстібнув морський бушлат.

«Це не я з’явився у «Чорному Капітані», а «Чорний Капітан» з’явився на моєму шляху. Тут поряд завжди був «п’яний угол» – гастроном, підвальчик, куди приходили на сосіску і 50 грам.

Ми не якийсь там Пітер чи Москва, де люди ділились на всі ці двіжухи, ворогували. Тут люди завжди були тісніше одне до одного, ближче», – Олександр закінчує про київський вайб і запрошує на свій концерт в Гідропарк найближчими вихідними.

Луїза каже, що колись їй пропонували $1 млн за приміщення бару, але угода не склалась. Зараз би вона за таку суму навіть і говорити не стала: «Добре знаємо справжню ціну цього місця».

Додає, що нещодавно біля бару з’явилось графіті від Бенксі. «Він тут був і випивав, я його бачив. Ось на цьому самому місці», – кричить хтось із зали.

Луїза радіє, що у вечір мого візиту у барі повно гостей. «Іноді у нас тут буває повний штиль. А іноді піратська корчма, звідки можуть й викинути», — каже.

З чоловіком пригадують, що в одному із завсідників – інтелігентної і вихованої людини – після добрих посиденьок у «Чорному Капітані» прокидається «миколаївський авторитет». Луїза каже, що особисто викидувала його з бару і тільки нещодавно дозволила знову зайти.

«Головне правило хорошого вечора у «Чорному Капітані»: робіть те, що вам хочеться, відпочивайте, як вам хочеться, але не заважайте іншим», – каже Луїза.

Передає мені розігрітий паніні з шинкою в дорогу і каже: «Заходьте частіше. Думаю, ви у нас приживетесь і станете постійним гостей».

Луїза казала від чистого серця, але я і не знаю — радіти цій пропозиції чи журитись.

Якби-то не потрапити у часову пастку «Чорного Капітана», коли лицар міцно тримає і не відпускає людину.

Вам також може бути цікаво:

• Бар “Анжела” у центрі Києва: сюди приходять вечорами до незнайомих друзів 
• Вечір з барменом “Ісусом” в культовому “БарменДиктат”
• Культура відпочинку: бартендери Києва розповідають про свої заклади та радять коктейлі

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»