--26086

24 Листопада, 2023

вечірнє місто

Вино за 30 грн для студентів і богеми: репортаж з нетипового бару Києва «Чорний Капітан»

Чим ближче до зими, тим раніше і швидше на Київ падають сутінки. Кутаюсь в шарф і поспішаю до бару «Чорний Капітан» на вулиці Великій Житомирській, 13.

28 листопада закладу виповниться 25 років. Дорогою пригадую міські легенди про нього. Кажуть, бар містичний: зайдеш і втрачаєш відчуття часу — «Капітан» тримає людину.

А ще тут можна зустрітись за чаркою з людиною, з якою б ніколи не зустрівся у звичайному житті. Фотографом, чиї роботи є в колекції Елтона Джона, актором-копією Джима Керрі, гідрометеорологом, який пів життя провів на Памірі, а зараз кур’єр Glovo, тарологом або полковником, який забезпечував Київ зв’язком під час вторгнення росіян.

«Стакан Каберне, будь ласка», – кажу пані за шинквасом. І точно: ніби втрачаю почуття часу.

«Журналіст? Якщо чесно, так байдуже, що ви про нас напишете – добре чи погано. «Чорному Капітану» на днях буде 25 років. Він бачив все і все пережив», – каже хазяйка «Чорного Капітана» Луїза.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу pxl_20231104_141659640-1200x1200.jpg

Запалює цигарку і кидає на мене оком. Щось її непокоїть і вона переливає замовлене вино з паперового стаканчика у склянку: «От тепер порядок».

Каже, що причина популярності «Чорного Капітана», певно, у людях, які сюди приходять і доступних цінах.

У 1990-х вона з чоловіком Олегом приватизували приміщення бару.

Орендної плати немає, тому можуть дозволити продавати келих вина за 30 грн.

«Знаєте, якби я знала, через що доведеться пройти у «Чорному Капітані», то добре б подумала, чи братись за це. Але вже сталось, як сталось», – каже Луїза.

Згадує, що на початку 2000-х заклад працював як бутік пафосного алкоголю. На полицях стояли пляшки старого віскі із давно закритих ґуралень і дорогі кубинські сигари.

«Ми самі робили х’юмідори – ящики для правильного зберігання сигар», – додає.

Через двері бару заходить високий чоловік у джинсах «скінні», кросівках з висолопленими язиками і завеликій для нього куртці, підперезаний мотузком. Очі, як у святих з ікон, на обличчі блаженна усмішка.

«Це Фєдя, завсідник «Чорного Капітана» – клошар з Великої Житомирської. Він ніби і не в собі, але поводиться краще за багатьох нормальних. Завжди ввічливий, спокійний, вітається. Зараз візьме трунок в борг, а через кілька годин чітко принесе гроші», – вводить мене в курс справи сусід по шинквасу.

Додає, є легенда, що Фєдя насправді – син багатих батьків, але, як Будда пішов із забезпечної сім’ї на вулицю, щоб краще зрозуміти життя і людей: «Буває, знайде шмотки Луї Віттон у смітниках центру і сюди заходить. А у нас щелепи відвалюються».

Мій співрозмовник каже, що за званням полковник, і що весною 2022 року «піднімав» зв’язок у Києві. Сиве волосся акуратно зачесане, одяг вигладжений і чистий, взуття начищене до блиску. В очах – доброзичливість. У келиху – чиста горілка.

«Вперше прийшов сюди десь у 36 років. Відтоді ходимо з колегами, є свій столик. Ціную місце за Луїзу і Олега. А ще… знаєш, от відпрацював ти 10 адових днів і сюди приходиш. Тут люди, от, скажімо, Юрко музикант. Дає тобі послухати AC/DC, розповідає за них і ти відволікаєшся. 5 літрів горілки, а ніби в суху землю. І на ранок розумію – відлягло, можна далі жити».

До полковника підходить товариш і нагадує, як вони колись ставили фігуру лицаря у вітрину «Чорного Капітана».

Кажуть, що вона з пластику і була куплена в Чехії. Всередині неї поліно, а шолом пофарбовано спеціальною англійською фарбою, яка створює ефект металу.

«Дівчата лицаря люблять. Як трошки випивали, так йшли його обнімати і цілуватись. Ламали його регулярно, довелося закрити вітрину, бо та «любов» його б добила», – жартують товариші по чарці.

– 100 г горілки і стакан томатного соку, – замовляє юнак з довгими кучерями, бежевому плащі до п’ят, чоботах-козаках і смугастому костюмі, як у італійців з гангстерських фільмів.

Пальці на руках зі срібними перстнями. На п’ястуках однієї руки – татуювання. Поряд з ним розпашіла і щаслива від пригоди юнка у шкіряній куртці. Вона всміхається і гурт чоловіків за шинквасом зачаровано стишується – сила краси і молодісті всіх вражає.

– А чого соку так мало? Вчора був бармен Саша, так аж по вінця було, – каже молодик.

– Саша буде завтра. Приходь, наллє тобі, як хочеш, – парирує Луїза.

– А сіль? Також до Саші?

– Будеш багато умнічать, також до нього буде. Ось сіль, будь ласка.

З’ясовую, що парочка просто гуляє Києвом. Обоє студенти-дизайнери. Молодик займається картами Таро і робить розклади. Вона татуювальниця і тільки-но набила тату йому на руку.

У них не побачення, зайшли у «Чорний Капітан» відсвяткувати і тату і просто вдалий день.

Якось я рахувала, що до нас ходять студенти чотирьох вузів: художнього, театрального, міжнародних відносин і Шевченка. Це нове покоління гостей.

Луїза

Каже, що в 2000-х поряд з баром «Партія Регіонів» відкрила свій офіс. І партійці вчащали у «Чорний Капітан» перехилити чарочку і вчились розрізняти віскі.

«А понтів в деяких було!», – пригадує, як один з партійних босів приїхав в бар з кортежем охорони. Охоронці перекрили Велику Житомирську, а він зайшов за коньяком Hennessy.

«Бере у Hennessy VS і ще з такою претензією: мовляв, чому без коробки. Сказала, що це всього-на-всього VS і у Франції таке клошари тільки п’ють. Мовчки пішов і більше я його не бачила», – каже Луїза.

«А пригадуєш, як всі ганялись за яєчним лікером Advocaat і він у нас з’явився. Зайшов чолов’яга за ним взимку, купив і поніс додому», – додає історію чоловік власниці Олег.

«Поки ніс на морозі він у нього замерз і не лився в стакан. Він його під пахву і до нас: «Аферисти, що продали?!». Відкрив і трясе над головою. А лікер під пахвою відігрівся і йому на голову – хлюп-хлюп». Пробує пальцем і каже: «Але ж смачно!».

– Луїзочка, повтори, будь ласка, водочкі, – до шинквасу підходить зрілий сухорлявий чоловік.

Виразні, ніби рублені риси обличчя, глибоко посаджені очі, артистизм у рухах, буйна хвиля волосся набік. Кажу, що він схожий на актора Джима Керрі.

«Я і сам актор, але це Джим Керрі схожий на мене», – хльостко відповідає чоловік, бере горілку і йде столика своєї компанії. Там ділять ножем кругляш моцарелли на всіх і бенкетують.

«Є у нас легендарні люди. Наприклад, Альбертич – чверть століття працював у Музеї історії України, ваші діти дивляться у підручниках на його фотографії, його роботи є в колекції Елтона Джона, а зараз вечори проводить у нас», – розповідає Єгор, креативний директор із Севастополя.

Каже, що Альбертичу вже за 70 років, а на днях він декламував гостям бару вірші Шарля Бодлера: «Неймовірно обізнаний, широкого кругозору».

Єгор каже, що ходить до «Чорного Капітана» на людей. Завжди може зустріти когось з київської богеми: митців, художників, акторів. А молодь йде у бар, бо тут немає пафосу і дешево.

«Бачать наші пропиті рожі і сміливо заходять. Тут можна з порогу гримнути «Здарова, банда!» і це буде нормально», – каже севастополець.

– Можна мені соточку… — повертаю голову до того, хто робить замовлення. Поважного віку мужчина з доглянутою білою бородою в товстих окулярах. Видно, що змерз і завернув у бар зігрітись.

Разговорились – звати його Леон або Лео. Зараз він кур’єр Glovo, але все життя працював в гідрометеослужбі.

«Відправили на станцію на Памірі в Таджикистані. Записував показники тиску, вологості, температури. А потім йшов в гори, ніби гуляв під самим небом. Коли робота там закінчилась, жив там деякий час, де прийдеться, не хотів спускатися на землю», – Лео допиває горілку, поправляє рюкзак кур’єра і виходить у вечір.

Його місце за шинквасом одразу займає Олександр – одразу видно, що душа нараспашку. Всідаючись, він скинув гострокутного картуза, рвучко розстібнув морський бушлат.

«Це не я з’явився у «Чорному Капітані», а «Чорний Капітан» з’явився на моєму шляху. Тут поряд завжди був «п’яний угол» – гастроном, підвальчик, куди приходили на сосіску і 50 грам.

Хіпня, панкота, мгб, кгб – всі стояли в одній черзі. Це Київ, це його суть

Олександр

Ми не якийсь там Пітер чи Москва, де люди ділились на всі ці двіжухи, ворогували. Тут люди завжди були тісніше одне до одного, ближче», – Олександр закінчує про київський вайб і запрошує на свій концерт в Гідропарк найближчими вихідними.

Луїза каже, що колись їй пропонували $1 млн за приміщення бару, але угода не склалась. Зараз би вона за таку суму навіть і говорити не стала: «Добре знаємо справжню ціну цього місця».

Додає, що нещодавно біля бару з’явилось графіті від Бенксі. «Він тут був і випивав, я його бачив. Ось на цьому самому місці», – кричить хтось із зали.

Луїза радіє, що у вечір мого візиту у барі повно гостей. «Іноді у нас тут буває повний штиль. А іноді піратська корчма, звідки можуть й викинути», — каже.

З чоловіком пригадують, що в одному із завсідників – інтелігентної і вихованої людини – після добрих посиденьок у «Чорному Капітані» прокидається «миколаївський авторитет». Луїза каже, що особисто викидувала його з бару і тільки нещодавно дозволила знову зайти.

«Головне правило хорошого вечора у «Чорному Капітані»: робіть те, що вам хочеться, відпочивайте, як вам хочеться, але не заважайте іншим», – каже Луїза.

Столиків у нас багато: там живопис обговорюють, там поетів, там музику. Вибрати є з чого, тільки не треба свою думку нав’язувати

Луїза

Передає мені розігрітий паніні з шинкою в дорогу і каже: «Заходьте частіше. Думаю, ви у нас приживетесь і станете постійним гостей».

Луїза казала від чистого серця, але я і не знаю — радіти цій пропозиції чи журитись.

Якби-то не потрапити у часову пастку «Чорного Капітана», коли лицар міцно тримає і не відпускає людину.

Вам також може бути цікаво:

Артем Кузьменчук

Артем Кузьменчук

Журналіст

читати наступне